54/100 Емілі Генрі «Книголюби»

Жанр: ромком

Цитати:
Це життя. Ти постійно приймаєш рішення, вибираєш стежки, які віддаляють тебе від решти, хоча ще не бачиш, куди ці стежки ведуть. Може, тому представники нашого виду так люблять красиві історії. Усі ці другі шанси, можливості жити життя, якого в нас ніколи не буде.

Усім, хто хоче все й одразу, бажаю знайти те, чого буде більш ніж достатньо.

Отак воно бути жінкою. Що не роби — все неправильно. Відкрито демонструєш емоції — істеричка. Ховаєш подалі, щоб твій хлопець не мав з ними клопоту, — безсердечна сука.

Відгук:
Звісно, книга про любителів книг — це мед. А у цьому випадку це кайфова легка книжка на кілька вечорів (або один) з доброю дозою гумору.

Головна героїня цієї історії — літературна агентка Нора, яка відчуває себе тією самою героїнею, від якої завжди йдуть у книгах. Її молодша сестра вирішує, що це треба змінити і з'їздити до містечка, де Нора зможе стати героїнею власної історії. Звісно, доля любить іронію, тому замість місцевих красунчиків головна героїня зустрічає редактора Чарльза, перша зустріч з яким була аж ніяк не приємною.

Це чудовий кайфовий ромком, який читається дуже швидко. Тут є прикольно побудована лінія від ворогів до коханців, чудовий гумор і дивовижна хімія між персонажами. Приємна історія на фоні невеличкого містечка, яке виявляється не тим, що чекала Нора (адже авторка, з якою вона працює, описала його зовсім інакше).

Звісно, тут не обійшлося і без важливих тем: проблема батьків і дітей, непрожитих травм і вибору місця, де ти справді будеш почуватися добре. Це все вплітається в сюжет, і персонажі стають усе ближчими. Цікаво тут обіграно, як зовсім інакше сприймають матір Нора і Ліббі, як це впливає на їхні рішення та життя. З іншого боку, є Чарльз та його сприйняття того, що чекають від нього батьки. Це показує, як інколи ми можемо помилятися з приводу того, що думають і чекають від нас інші.

Загалом знайомство з Емілі Генрі пройшло добре, з радістю прочитаю інші її книги, коли буде час😅

#відгук_на_книгу

Коробка велика, але лапу все одно треба висунути

Чекаю свої приємні дрібнички😁

Є трохи книжечок, які не планую собі лишати, може тут когось щось зацікавить)

«Білий попіл», «Місяцівна» і «Двір королеви вампірів» уже забрали)

Десь так я реагую на те, що зараз читаю в «Місті Півмісяця»😅

Десь такий план на читання до кінця місяця) думаю про те, чи вийде ще в кінці прочитати щось невелике😀

Десь так я лежу в напрямку написання відгуку😅

55/100 Сара Дж. Маас «Місто Півмісяця. Дім Землі та Крові»

Жанр: фентезі, детектив

Цитати:
За любові усе можливо.

Усе хороше приходить до тих, хто вміє чекати.

У цьому й суть, Брайс. У тому, щоб жити. Жити, кохати, знаючи, що завтра все це може зникнути. Усвідомлення цього робить усе набагато ціннішим.

Мені так простіше — коли люди думають про мене найгірше. Це дозволяє мені побачити те, ким вони є насправді.

Відгук:
Це була моя перша книга від Маас, і знайомство пройшло вдало, хоча на початку я була шокована кількістю інформації. Такий початок не назвеш простим, але чим далі, тим читалося легше🙃

Якщо брати сюжет, то це книга про напівфейку-напівлюдину Брайс, яка хоче помсти й потрапляє у розслідування смерті. Ну, а далі завертілося.

Персонажі тут теж цікаві: Брайс, яка ховається за образом такої собі паті-дівчинки, Гант, якого всі називають Тінню Смерті, а ще різні фейрі, ангели, перевертні та інші. Єдине, що мені здалося, що Брайс якась надто інфантильна, але я списала це на те, що насправді її вік у рамках всесвіту можна вважати досить юним😅

Також варто відзначити, що більшість книги оповідь йде досить плавно, а під кінець набирає якихось шалених обертів, що ти не помічаєш, як проходить 200 сторінок.

А ще ця жінка вміє трошки розбити серце, бо смерть Лехаби у бібліотеці змусила мене ревіти.

Читати далі планую, тим більше, що у липні читаємо наступну книгу на книжковому клубі.

#відгук_на_книгу

Коли хочу лежати, як вона, а треба працювати😅

Чомусь дуже подобаються ось такі уривки у «Вавилоні», чіпляють🤔

А я до вас знову зі збором, на жаль, авто ламаються, а вони дуже необхідні хлопцям, тому вони відкрили новий збір на ремонт авто.

Банка: https://send.monobank.ua/jar/4ncySHvNjR

І пам'ятайте — маленьких донатів не буває.

Сіла я писати другий розділ рукопису. До цього я наївно думала, що це все ж може бути одиночка. Результат — сиджу розписує план трилогії...
Сподіваюся, що я про це не пошкодую😅

як зрозуміти, що пора зупинитись: коли в твоєму сюжеті вилазить щось з твоєї улюбленої книги😂

З текстом посиділа, пора дочитувати «Вавилон» на завтрашній клуб😌

57/100 Ірина Кацімон «Мрії з піску»

Жанр: постапокаліпсис, антиутопія з елементами фентезі

Цитати:
Дім — це місце, де можна почуватися собою.

Поки від світу неможливо втекти, варто спробувати його змінити.

Заради любові потрібно боротися.

Трохи зусилля та непереборної впертості — й неможливе стає можливим.

Відгук:
Я давно задивлялася на цю історію, і книжковий клуб від «Своєї полиці» підштовхнув мене це нарешті зробити.

Це історія про світ після катастрофи, де люди живуть в невеликих королівствах, які гуртуються навколо певних ресурсів. Головні герої — Азалія, найманка з мутацією, та принц Валерій, чий батько бахнутий на голову.

Історія мені сподобалася, тому тепер чекатиму третю частину, щоб прочитати її одразу разом з другою, адже всі книги є однією суцільною історією. Правда тепер весь цей час думати, а що ж там далі😅

Що сподобалось.
1) Цікавий світ, історію якого нам не намагаються розказати в перші ж сто сторінок. Що трапилося ми дізнаємося поступово і без деталізації, оскільки акцент у книжці зроблений на людях, які намагаються вижити.
2) Забуті, які явно ще зіграють свою роль в наступних книгах. Їхні здібності і доброта чіпляють, хочеться дізнатися про них більше.
3) Пустельні Пустки, хоча там досить стрьомні чуваки. Але ну не можуть же після катастрофи всі бути адекватними🙃

Важливо: є скляні моменти, і мене попередили, що далі їх буде більше. Тому треба запастися серветками🥲

#відгук_на_книгу

Вечір був чарівний☺️

І так, починається сезон чернетки, коли я лізу питати Джеміні всяку дивну штуку. Найдивніший запит попередньої книги був про кров мавок, цікаво, що буде цей раз😁

58/100 Ребекка Кван «Вавилон»

Жанр: історичне епічне фентезі

Цитати:
Мови — це не просто поєднання слів. Це світогляд. Ключ до цивілізації. І це знання, за яке можна вбити.

Історія — це не вже сплетена канва, в якій ми мусимо страждати, не замкнений світ, у якому немає виходу. Ми можемо сформувати його. Просто слід обрати, як це зробити.

Мови — це просто відмінності. Тисячі різних способів бачити світ і рухатися в ньому. Ні, тисячі світів в одному. Переклад — це необхідне, хай і марне намагання рухатися між ними.

Відгук:
Ось я і прочитала останню з книг Кван. Скажу чесно, що очікування були високі, бо мені дуже розхвалили цю книгу.

Історія розповідає про хлопчика Робіна, який потрапляє до Англії з Кантона. Його готують стати перекладачем у неймовірно престижному Вавилоні, де він має освоїти сріблярство (нанесення словесних пар на срібло для творення магії). Та не все так просто, коли ти не британець.

У цій історії дуже багато інформації про походження слів та їх значення, що принесло мені прям дуже багато задоволення. Але якщо ви не настільки фанати мов, то, можливо, для вас це буде перебір. Ну а тепер по порядку про все.

Сюжет. Усе крутиться навколо боротьби з колоніалізмом. Студенти, яких забрали з рідних земель, вчаться у вежі, яка фактично допомагає Британії зберігати статус-кво, що може піти не так?) Тут авторка дуже багато говорить про те, що не завжди ті, хто тобі дали все, хороші, і що вдячність поняття відносне. При чому їй явно подобається говорити це досить прямо. Усі події крутяться навколо того, що герої обирають, що їм важливіше — їхні народи чи тепле місце у Вавилоні. У кінці оповідь для мене трохи просіла (якось ну тяжко мені воно читалося, ніби все застопорилося), але фінал був досить логічним і очікуваним.

Персонажі. Усі події тут крутяться навколо чотирьох студентів: Робіна, Рамі, Віктуар і Летті. Лише Летті — корінна британка, якій тяжко зрозуміти їхні проблеми (на мою думку, вона і не сильно то хотіла😅). Хоча вся оповідь більше розповідає про Робіна, мені найбільше сподобалася Віктуар, яка вміла зібратися в тяжкі моменти та стопати Робіна, коли того несло фіг знає куди.

У цілому я залишилася задоволена книгою, хоча останні сторінок сто мені трошки підпсували враження, але складно навіть сказати, що було не так, тому це може бути чисто моє сприйняття. Звісно, буду читати наступні книги авторки.

#відгук_на_книгу