На філософському факультеті викладачі неодноразово зазначали, що не можна втілити у життя всі ідеали одночасно хай би якими високими вони не були.

Чому? Бо вони бувають взаємовиключними.

З огляду на це, питання з ідеалами зводиться або до прийнятного у кожному суспільстві балансу між ними або до встановлення пріоритетів.

Я так бачу, що експерти МОК, які вважають що заборона росіянам і білорусам брати участь в Олімпійських іграх суперечить олімпійській хартії і духу олімпійського руху, не вчилися на філософському факультеті. Філософію права вони також мабуть не дуже шанували.

Інакше б розуміли, що олімпійську хартію і ідеали олімпійського руху створювали не для того, щоб за ними ховалися вбивці, ґвалтівники, мародери та ті, хто підтримує і сприяє вбивств,у, ґвалту, мародерству тощо.

І у її фундаменті лежать ідеали гуманності і миру. Вона не є альфою і омегою, наріжним каменем людської цивілізації, Вона писана у ширший контекст і має своє місце в ієрархії пріоритетів і цінностей.

Хоча всі ми прекрасно усвідомлюємо, що справа не у філософі, а у ГРОШАХ, які, судячи з усього, мають найвищий пріоритет для шанувальників олімпійської хартії і ідеалів олімпійського руху.

Шкода, що олімпійська хартія і олімпійський дух не захистили українських спортсменів, українську спортивну інфраструктуру він знищення рашистами.

А згадувати про стерті з лиця землі українські міста, мільйони біженців, сотні тисяч загиблих цивільних, тисячі замордованих і гвалтованих громадян України мабуть не варто, БО ОЛІМПІЙСЬКА ХАРТІЯ ДО НИХ СТОСУНКУ НЕ МАЄ.

Ось такий він олімпійський рух і Олімпійські цінності…

сьогоднішній СУПЕР ЛАЙВ на каналі ІСЛАНДІЯ

https://www.youtube.com/watch?v=KtZn7ltHnD4

Сьогодні з приятелем - не останньою людиною в інтелектуальному просторі України - мав дискусію з приводу того, що багато моїх колег ображаються коли він іх не визнає науковцями.

Навряд чи більшості ця тема цікава, але може комусь «зайде».

В українській мові є два слова, які, як на мене помилково, вживаються як синоніми: науковець і вчений.

Науковець - той хто займається наукою, а наука - це те, що продукує нові знання (байдуже у якій сфері, хоча щодо критеріїв «науковості» також точаться суперечки).

Вчений - це особа, яка опанувала якійсь обсяг знань на певному рівні, зазвичай, вищому, ніж вища освіта.

Вчений може займатися наукою і продукувати нові знання, а може поширювати ті знання, якими володіє, викладаючи у навчальних закладах, пишучи науково-популярні книжки тощо. Зрештою, працюючи експертом, радником тощо.

Формально кожен вчений, який належить до науково-педагогічних працівників, має також займатися і наукою - проводити якійсь дослідження, результати яких оприлюднювати у фахових виданнях . І насправді, зазвичай, вчені продукують нові знання - безвідносно до рівня їхньої новизни чи значущості.

З огляду на це, гадаю, що колеги ображаються, бо відмовляючи їм у статусі науковця, ми нівелюємо плоди їхньої праці.

І все це ще без урахування специфіки «гуманітарних наук».

Не хочу видатися зухвалим, але чимало культових в Україні зарубіжних авторів, чиї праці широкий загал вважає ледь не інтелектуальним стандартом , насправді, є так само швидше «поширювачами знань», ніж їх творцями.

П.С. А мені так і взагалі байдуже як називають. Хоча, щиро кажучи, іноді мене трохи «вкурлювало» коли називали «політичний коментатор».

Зараз, ні, бо навіть чемпіон світу з футболу, коментуючи матч, виступає у ролі футбольного коментатора. І запросили його коментувати, бо мабуть він дещо розуміє у тому, про що говорить.

На відміну від тих, хто вважає, що й сам «розуміється на футболі і політиці» 😹

Призначене Василя Малюка на посаду Голови СБУ, гадаю, не стало ні для кого сюрпризом, бо за час перебування у статусі виконуючого обов’язки він переконливо довів свою ефективність і результативність як у реформуванні - «очищенні» служби від всього непотрібного та шкідливого, так й протидії зовнішньому й внутрішньому ворогові.

Призначення Клименка міністром внутрішніх справ може й не є настільки саиоочевидним як призначення Малюка, оскільки у статусі виконуючого обов’язки теперішній чільник Мінестерства перебував не так довго, втім на попередній посаді він давав собі і підлеглим ради, що дарує надію на продовження курса Деніса Монастирсткого, який щиро намагався перетворити МВС на сучасну і ефективну інституцію.

Лишається позичити новопризначеним наснаги на ниві служіння Украінському народу.



https://youtu.be/vDgntWjCojI

До початку повномасштабного вторгення я часто жартував, що відвідую телеефіри за розважальною квотою, бо більшість каналів мали ліцензії інформаціних і розвважальних, тож щоб відповідати умовам мовлення мали транслюввати розважальний контент, який я і створював 🙂

Мабуть одна моя дуже близька подруга була права, присвятивши мен вірш, який завершувався словами:

Мої приколи відомі на всю Ломоносова
Моє покликання у житті -
Скоріше клоуна, ніж філософа...

Словом, подивіться і спробуйте самі визначити до кого і чого все таки ближче може покликання 😂

https://www.youtube.com/watch?v=4Ow26Uz3YvQ

Колись, у часи істеричних вакханалій, які панували в ефірах телеканалів, втомившись від примітивних пропагандистських інсинуацій щодо продажності, я жартома просив редакторів, щоб вони титрували мене «Прожажний політолог» 😹

Доречі, а «продажними» бувають лише політологи? Лікарі, поліцейські, політики, спортсмени, журналісти, зрештою слюсарі з вагонзаводу тощо бувають продажними?

І що тоді означає «продажність»? Отримане винагороди за свою роботу - це «продажність»? Перехід футболіста, наприклад , з київського «Динамо» до «Шахтаря» - це «продажність»?

Де завершується економічна, кар’єрна можливо навіть індивідуальна доцільність і починається «продажність»?

Для мене відповідь проста і очевидна, хоч багатьом може й не сподобатися.

Коп стає продажним не тоді коли отримує зарплату на службі, а коли починає «служити» злочинцям; футболіст «продажний» не тоді, коли його продають в інший клуб, а коли, зробивши ставку на поразку власної команди «зливає гру».

То коли продажними стають політологи, журналісти, ведучі тощо?

На мою думку, це стається тоді, коли єдиним або основним мотивом їхньої діяльності стає отримання винагороди, безвідносно до власної громадянської позиції, світоглядних чи ідеологічних уподобань, наукової чесності, професійної компетентності.

Своїм студентам-політологам і молодшим колегам я постійно кажу: «ніколи не робіть за гроші те, що не зробили б безкоштовно».

Та і взагалі закон зменшення граничної корисності та результати досліджень поведінкової економіки доводять, що «матеріальне стимулювання» насправді має доволі обмежений ефект.

Як би там не було, але як казав Далі «єдиний спосіб не продавати свій талант за гроші - це мати їх самому» 😹

Запис програми «Урядовий квартал» про турне Президета України Володимира Зеленського Європою та про необхідність впорядкування нашої історичної пам’яті з урахуванням останніх досягнень історичної науки, філософії історії та гуманітаристики.

На жаль, самим лише прибиранням пам’ятників це питання не вирішується, хоча без цього також не обійдеться.

https://www.youtube.com/live/RqfXNcstxWI?feature=share

Наразі трохи вщухли емоції навколо так званих "алкогольних вечірок", на яких хлопці фільмували та транслювали в ефір, зокрема й дії сексуального характеру над непритомними дівчатами, що перебували у стані сп’яніння (природу якого ще доведеться встановити слідству), тож варто спробувати осмислити про що насправді ця історія - без хайпу, хейту, моралізаторства, вульгаризації і спрощень.

Подивувалися, пообурювалися, потролили, постібалися, поскандалили, тепер варто й поміркувати.

П.С. для себе я дав відповіді, які можуть виявитися цікавими й іншим, тому вважав за необхідне витратити свій час на написання цього тексу. Відповіді на решту питань має дати слідство.

https://m.censor.net/ru/blogs/3399344/blisk_zlidn_proektu_pokajemo_yak_vs_shlyuhi_bez_hayipu_heyitu?fbclid=IwAR0zL4FoNW_zDAWCEe9hP52CHL6D8iiINOynvtukR8MHmlqPSvO5ABaVmrI

Сьогодні у середу 15 лютого о 14.30 на каналі ІСЛАНДІЯ

https://youtube.com/live/WByIeVCqMLI?feature=share

Може дійсно Гегель був правий, коли казав про «неісторичні народи»? Може дійсно треба програти війну, щоб чоловіки, які ховаються від повісток (НАВІТЬ НЕ МОБІЛІЗАЦІЇ, а ПОВІСТОК) побачили як їхніх доньок і дружин на іхніх же очах, в їхніх же - на той момент вже колишніх - квартирах ґвалтуватимуть чмоні з «другої армії світу»? Може парубкам і дівчатам, які радісно веселяться у полтавському клубі під музику російських виконавців, що щедро перераховують гроші на так звану СВО, варто опинитися під окупацією, відчувши на собі всі її принади, коли перших розстрілюватимуть пострілом у потилицю, можливо перед тим ще простреливши коліна, а других «пускатимуть по колу» під музику тих самих таких любих їхнім серцям виконавців? Може дійсно було б непогано аби той полтавський клуб випадково згорів через «коротке замикання», а ді-джей «підслизнувся, впав, отямився - гіпс»? Може організаторам таких вечірок насправді варто бути засланими до Сибіру у концтабори?

Це було б справедливо щодо всіх цих персонажів… і цілком заслужено.

На жаль, «нєт правди на зємлє, но нєт єйо і више», тому не буде цієї справедливості.

Бо не втрачає актуальності старе як світ питання: «скільки у місті має бути праведників аби божий гнів не стер його з лиця землі?»

А праведники є - вони воюють, рятують поранених, віддають свої кошти, роблять безліч інших малопомітних, але важливих речей.

Україна вистоїть і переможе, бо праведники вивезуть на своїх плечах, витягнуть на своїх жилах…

Так влаштовано цей світ. Так функціонує «колективна дія» з її парадоксом «безбілетного пасажира», добре відомим з теорії ігор.

Наша перемога стане перемогою й «безбілетних пасажирів» - всіх цих ухилянтів, шанувальників інстасамок тощо. Інакше, їхня поразка буде і нашою поразкою.

Чи муляє це мені?

Так. Але я втішаю себе тим, що навіть безпритульний собака шукає собі їжу зовсім не для того аби нагодувати блох чи паразитів, які живляться його кров’ю.

А громадяни, суспільство, нація, держава й поготів відчайдушно боротимуться за виживання навіть якщо з того користатимуться й всіляки паразити, які не здатні усвідомити, що смерть організму, у якому вони живуть, неминуче потягне за собою і їхню власну загибель.

Більшість людей схильна сприймати справедливість як якусь метафізичну категорію і, безумовно, якщо шукатимемо її трансцентальні або навіть трасцедентні засади, неминуче опинимося у царині філософії.

Мюнхенська безпекова конференція, звісно, не філософський симпозіум, тому декому міркування пана Єрмака про справедливість можуть видатися спекулятивними і навіть недоречними.

Але це далеко не так.

Не можна забувати, що справедливість це не лише абстракція.

Насправді, справедливсіть має цілком реальний вимір і практичне значення. І дуже добре, що з вуст представників нашої держави лунають чітко окреслені практичні підходи щодо забезпечення справедливості.

На відміну, від розлогих міркувань деяких західних інтелектуалів, які, абстрагуючись від конкретно-історичних обставин, губляться у своїх умоглядних «ноуменах» а-ля «за мир у всьому світі, дружбу і жвачку». Їхня «інтелектуалізована жуйка» втратила смак 24 лютого минулого року.

Був трохи заклопотаний цілий день - ні, не лише фейсом в ефірах торгував, як часто люблять закидувати недоброзичливці.

І ось раптом дізнаюся, що гламурна громадськість обурена діями поліціянтів.

Подивився відео і також обурився: чому поліція не пристрелила нападника? Водій відверто «бикує», хамить, вживає ненормативну лексику на адресу правоохоронців, а потім ще й нападає на поліціянтів.

У березні минулого року пристрелили б не вагаючись… але у березні минулого року цього «борця проти сваволі поліції» у Києві мабуть не було…

Між іншим, уявляєте як це шляхетне подружжя спілкувалося б з «посполитими» - в смислі з «прастимі людьми», ну в смислі з бидлом і лузерами, в смислі з усіма іншими, якщо дозволяють так себе поводити з правоохоронцями?

А якщо когось дивує реакція деяких наших співгромадян, які чомусь стали на захист «жертви поліцейського свавілля», то можу просто нагадати, що не так давно були люди, які скидалися не на дрони чи аптечки для ЗСУ, а на заставу для наркоторговця.

Що дивує? Ну так, досі є люди, для яких важливіші ціни на алкоголь в умовній «Веранді на Дніпрі», ніж ситуація у Бахмуті. Се ля ві…

Правда, то не допомогло і наркоторговець поїхав відбувати покарання до місць не дуже віддалених, де незабаром, гадаю, зустрінеться з водієм «зеленої машинки»… не вийде з останнього створити вітчизняний аналог Джорджа Флойда. Не той типаж і ситуація не та.

А взагалі-то сумно від того як люди так по-дурному на рівному місці створюють собі купу проблем.

Змістовно поспілкувалися з паном Василем Климчуком.

Якщо формат "заходитиме" - може зробимо такі розмови регулярними.

https://www.youtube.com/watch?v=vbqFa6DAo5k

Є байка про те, що на полях однієї з книг Гегеля Ленін нібито написав «метафізична сволота».

Я не Гегель, ютуб не книга, коментатори не дотягують до рівня Володимира Ілліча… і лише коментарі на полях лишаються незмінними 😹

https://youtu.be/KMpwJaiI8JQ

Рік тому 23.02.22 так само як і сьогодні мав нічний ефір на 1+1.

Повернувшись додому якійсь час не міг заснути. Чомусь вирішив подивитися «Мюнхен 1939», але не зайшло - виключив. Якраз з’явилося звернення В.Зеленського, частину якого він виголосив російською, звертаючись до росіян, мабуть сподіваючись відвернути невідворотне.

До початку повномасштабного вторгнення лишалося кілька годин.

Але то вже геть інша історія…яка досі не стала минулим.

Натомість 24 лютого 2022 року минулим стали плани на майбутнє, скукожившись до теперішнього.

У цьому теперішньому варто навчилися жити тут і зараз, бо померти у цьому теперішньому також можна просто тут і зараз.

Може видатися дивним і навіть пародоксальним, але у цьому теперішньому хіба що медитація Святого Ієроніма, привчаючи до думки про неминучість смерті (такі практики поширені й в інших релігійно-філософських традиціях, які особисто мені ближчі за християнство), може вирвати з пазурів паралізуючого страху, повернувши до життя.

Ігнорувати ж цілком реальну можливість загинути, втратити рідних і близьких, тікаючи або в ілюзію «безпечної» віддаленості від «війни» наприклад у Буковелі, або «знеболюючись» «сексом, наркотиками і рок-н-ролом», не найкраща ідея, як на мене, бо «рожеві окуляри» б’ються склом у середину, роблячи зустріч з реальністю максимально болісною.

Чи можна сховатися за зачиненими дверима, коли у них постукає доля? Чи варто ховатися?

Спитайте у Святого Ієроніма.