​​#КороткоПро моє перше відверте розчарування в Рошані Чокші.

"І жили вони довго і щасливо. А тоді?

Торік Рошані Чокші написала на замовлення Audible невеличку повість, а друком вона оце лише зараз вийшла. Сюжетна ідея, на перший погляд, була чистий люкс: а що, як закохані принц з принцесою втратять кохання, і казкове життя для подружжя, яке вже бачити одне одного не може, візьме й скінчиться? А разом з ним - і царювання в королівстві, правити яким може тільки любляча пара? Що ж, відьма забрала (те саме кохання), відьма - дає (квест, після виконання якого двоє майже perfect strangers можуть розійтися на всі чотири сторони).

Отже в нас були принц з принцесою (різні ПОВи, неабищо!), казкова атмосфера, прекрасний чарівний помічник (говірливий вовняний плащ, котрий вважає себе румаком), купа пригод (готель з канібалами! підступне перетворення! горда й незалежна "білосніжка", яка перетворює всіх навколо на статуї!), ретелінги кількох казок зі спробами знайти вчинкам їхніх героїв психологічне обґрунтування (ви колись міркували над долею стражденного батечка дванадцяти принцес, що танцюють?), пара романтичних сцен і навіть очікувана мораль про місце кохання в житті середньстатистичного казкового героя.

От тільки всього цього для невеличкої повісти вийшло сильно забагато: пригоди пригоджуються скаженим галопом, до героїв не встигаєш призвичаїтися, а в них вже характер-білдінг на рівному місці відбувся, плащокінь недолуго жартує, бо за схемою осьдечки має бути недолугий жарт, нафіга в оповіді потрібна відьма (третій ПОВ, ага), окрім як запустити сюжет і оголосити пару банальних максим - взагалі неясно. При цьому всьому Чокші вміє і в романтичне фентезі, і в гумористично-пригодницьке, і в світоорієнтоване. Але "Once More Upon a Time" більше нагадує залиту чаєм чернетку роману з позначками на берегах ("поцілунок!", "жарт!", "порятунок!"), аніж доведену до такого-сякого ладу малу форму".

Перший тиждень чергового марафону #TheDarkestReading почала по-читерському - з добре знайомих книжкових циклів.

По-перше, з чергової серії пригод мисливців на привидів.

"Тему “На дорослих надії нема, треба самим вигрібати” органічно розширює третій том пригод “Агенції Локвуд і Ко“. Порівняно з попередніми книжками справи у наших сміливців добряче покращились – вийшло навіть секретарку найняти, але Локвуд продовжує шукати справи, з якими можна потрапити в газети, Джордж – полювати на загадки, а Люсі – розмовляти з привидами. Тільки тепер вона все наполегливіше спілкується не тільки з “консультантом” з банки, а й намагається потеревенити з кожним першим шматком цікавої роботи. Ясна річ, на добре з такої робочої поведінки ніколи не вийде! Джонатан Страуд продовжує закладену в попередніх книжках борозну пригодницьких горорів, але цього разу прокладає її охайніше. Ні-ні, деякі сюжетні струни знову натягнуті так, що їхньому деренчанню всі роялі в кущах позаздрять, але “Примарному хлопцеві” гачечки розвішані майстерніше, і основна сюжетна загадка вже не настільки залежить від “А, отут ми не стали читачам кусень важливої інформації повідомляти”. Лондон все ще потерпає від навали привидів, і цього разу героям доведеться взяти участь у великій операції та продовжити вчитися взаємодіяти із суперниками. Третя частина пенталогії справляє дуже похмуре враження: якщо в перших книжках привиди здавалися такою собі оригінальною приправою до квазібританського повсякдення (тепер тут ще й класичний такий, як з Тих Самих Серіалів, універмаг є!), то в третьому томі вже починаєш уповні занурюватися в атмосферу катастрофи на нескінченному марші. Плюс до всього головна героїня дорослішає і розвивається. А тепер погана новина: іронічна розумничка Люсі увійшла в той бісючий підлітковий вік, коли їх придушити хочеться. Хороша новина: Страуд цю лінію відпрацьовує перфектно – він і показує хід думок героїні, і ненав’язливо ілюструє, де саме Люсі геть-чисто не права, помиляється, рацію не має і далі за текстом. І настроєво, і сюжетно її вибрики, ревнощі, напади ятакоїособливості чудово виписані і прекрасно працюють на фабулу. Але придушити таки кортить, ніде правди діти".

По-друге, з третього тому пригод Ніни Панкович, але про це вже отут: https://bit.ly/3BUefMS

​​#АудіоНовинки: якщо ви теж шукали, але не знайшли паперовий примірник "Наших інших", але слухаєте аудіокнижки - то в Lingart така версія є

З розповіддю про другий тиждень #TheDarkestReading я капітально забарилася, але книжки читаються, що аж гай гуде. На другому тижні то були книжка про похмурий Лондон і книжка про вампірський Будапешт. У першому випадку йдеться про роман Пітера Акройда, а про другий ви вже, мабуть, здогадалися.

"Лондон 1399 року – місце страшне, але сучасні Будапешт, Відень та Прага (а ще трішечки – Львів та Страсбург) – не набагато привітніші, хоча вже точно яскравіші. Нарешті-нарешті-нарешті світ побачила остання (а чи остання) частина пригод Варти Тарновецької та пелехатого чеха. Після нефігурально карколомних подій у Празі для головної героїні трилогії настав час призвичаюватися до нових обов’язків. Чекати довго не довелось – Вартових Центральноєвропейського конгломерату запросили прослідкувати за порядком на з’їзді алхіміків, що має відбутися в Будапешті. А Будапешт – це Дунай, Парламент, кава (де герої Наталії Матолінець – там і кава з тортиками), а ще – лігвище центральноєвропейських кровопивць. На відміну від перших двох томів “Кров Будапешта” – книжка… спокійніша. Ні-ні, без характерного для серії ураганного екшену справа не обійшлася, але більший об’єм і трохи повільніша оповідь дозволили розповісти не лише про пригоди, а й більше про строкатий світ сучасних чародіїв. У третьому томі авторка відповідає на питання, які мучили читачів із самого початку: від “А що буває, якщо одружити відьму з чародієм?” до “А чому в України немає своєї фракції і як завести собі власного суддю?” та “І що там за порєбріком?” (за порєбріком, тим часом, знають, як робити Кощіїв, але тссс). А в іншому – все, як ми й очікували: закляття заклинаються, зілля булькотять, герої коять дурниці й відчайдушно залагоджують їхні наслідки, світ мертвих не завжди погоджується триматися осторонь від світу, могутня річка намагається зіграти власну партію, а Тарновецька шукає ще кілька способів героїчно недовбитися об уперту реальність".

А що там з Лондоном? А про Лондон тут: https://bit.ly/3kVjkPg

То он ти який вийшов, доне Трік з клану Трьох Зміїв

🔥АНОНСИ🔥

Сьогодні хочемо порадувати вас однією новиною із нашої рубрики «видавничі плани» та поділитись ілюстрацією до книжки «Безніч» Джея Крістоффа, яка з'явиться в березні 2022 року.

З англійської переклала - Ксенія Сокульська
Ілюстрації - Марії Колосової

А ви вже чекаєте на видання?

Звісно, треба розповідати, як там моє темне читання - один з постів вже на тиждень забарився. Але сьогодні завершується півфінальне голосування у Goodreads Choice Awards - і довелося наздоганяти цей потяг.

Книжок-фавориток у мене цьогоріч небагато, але ті що є - дуже прикольні.

Багато картинок - отут: https://bit.ly/3FOtWr2

Неймовірне стає реальністю, або я не здаюся і з великим запізненням продовжую розповідати про #TheDarkestReading.

Цього разу читала (й розповіла) про будинки з привидами та іншими небезпеками. І почала з однієї з найвідоміших книжок такого штибу, бо ж нарешті!

"По-перше, прочиталася абсолютна класика формату “Будинок з привидами” – ура-ура, українською нарешті видають Ширлі Джексон! За “Привиди Дому на пагорбі” дуже складно братися, не маючи жодного уявлення про сюжет – тут завжди готові допомогти як не екранізації, так перекази знайомих та численні алюзії в пізніших горорах. А оскільки мене горори по-справжньому лякають тільки отакі – “кайдан-стайл”, то так, я знала, на що перетвориться ідея дослідника паранормальних явищ провести літо в маєтку з поганою репутацією, спостерігаючи за кількома піддослідними кроликами. І все ж таки оригіналу вдалося здивувати. По-перше, дуже тонко прописаною атмосферою затишного байдикування дорослих людей, які раптом отримали можливість провести “канікули як у дитинстві” – і щиро дитиніють на очах. Оці сонячні ранки і затишні пообіддя у Домі на пагорбі мусять (і радо це роблять) відтіняти нічні страхіття, але не раз і не два мене навідувала крамольна думка: “А, може, заради такого можна й потерпіти, га?”. По-друге, Джексон чудово вибудовує характер ключової героїні, римуючи його з навколишньою дійсністю в таких дрібничках, що аж дух перехоплює від того, наскільки шикарно сплетене це мереживо – дмухни й порветься, але ж кожна ниточка на своєму місці. По-третє, хай там що я знала про сюжет, але це дійсно було моторошно. І після прочитання ще кілька днів стежила, щоб зайвий раз руку з-під ковдри не висовувати. Бо знаєте… а раптом".

По-друге-третє-четверте за посиланням - цьогорічна номінатка на Goodreads Choice Award в дитячій категорії, роман Ніла Ґеймана та повість, яка кілька років тому отримала премію імені самої Ширлі Джексон: https://bit.ly/3xVHwGA

Друзі із "Зоряної Фортеці" подивилися за нас церемонію нагородження Г'юґо і дбайливо занотували результати.

Марту Веллс я не читала, але романна нагорода цей цикл давно шукала.
"Імператриця Солі й Талану" (щось мені саме такий варіант перекладу ближчий) - не просто цікавий текст про стосунки старої імперії і нової сили на основі китайської історії (хоча, як на мене - англомовна аудиторія занадто захопилася антиколоніальними прочитаннями, там трохи складніше), а ще й дуже прикольно сконструйований, тому втішно, що експерименти з формою знаходять визнання.

Ну і за Урсулу Вернон/Т. Кінґфішер я з вереском радію завжди, бо її оповідання - чи не перше моє #ябпереклала (а дещо таки й переклала, просто друком воно не вийшло), а бойові печивка - довічна любов, #видайтеукраїнською, бо скільки вже можна! Власне, для української аудиторії сюжет про місто в облозі й те, що не існує занадто малого внеску в оборону, прозвучав би ще яскравіше за юних американських читачів.

Усі результати - тут: http://starfort.in.ua/page/hugo-award-2021

Календарний #СтопКадр: Батько Вепр та старший колега відлучилися, тому на подарунковій варті у нас ПИСК-ПИСК-ПИСК

Не всі свята ще минули, а це значить, що ще можна #Хотіти!
Фентезі, трилери, філгуд-романи, цікаві дитячі книжки та доволі екзотичну драматичну прозу.
І все - тут: https://bit.ly/3pwfMWh
Там багацько всякого

#ПершийПогляд на «Від бобра до фазана»: оформлення, що нагадує кодекси, прекрасна структура, чудові ілюстрації, стилізовані під гравюри, і зворушливі пояснення кулінарних термінів у прикінцевих примітках. Книжка, зроблена з великою любов‘ю

Перед тим, як розповідати про книжковий рік у цілому, треба бодай найсвіжіші борги позакривати.

От, закриваю. Розповідаю про ті далекі два тижні TheDarkestReading, коли читала книжки про різні ґатунки магічної освіти.

Шматочок на пробу" - про темну академію у версії Лі Бардуґо:
"На перетині реальності та фантазії зручно розмістився “Дев’ятий Дім“. До цієї книжки я не читала Лі Бардуґо, але тепер вже пожалкувала, бо, лишенько, це було прекрасно. “Дім” – це найдарковіша академія, пошматована й перемішана історія безпритульниці-наркоманки, що бачить привидів, яку ні сіло, ні впало, приймають до Єля. Ні, не заради прекрасного й вічного, а стежити за тим, щоб багатенькі дітиська магією користувалися, не виходячи за межі конвенцій. Тут дуже багато Єлю, університетського життя, гіркоти, бруду, страху, езотерики здорової людини, відчуття чарівної завіси, що ось-ось впаде – і ти побачиш світ справжнім, але головно – тут дуже багато болю й несправедливості. Бардуґо і Новік розповідають про плюс-мінус одне й те ж – про ілюзію рівного й справедливого світу, про те, наскільки в сучасному світі життя людини визначають стартові умови, про те, як важко виборсатись з болота, коли навколишні тебе ще й дбайливо притоплюватимуть при кожній спробі втягнути повітря. Тільки в Новік героїня молодша, оптимістичніша і, будемо чесними, ресурсніша. А Алекс Стерн тримається на чесному слові, і саме тому дуже цікаво спостерігати за нею, як персонажкою: як вона збирає крихти впевненості в собі, як вона вчиться жити, а не виживати, довіряти, не довіряти, любити, допомогати, приймати найтемніше в собі. А ще тут дуже прикольний другий план, а головне – магія. Це наче джентльмени-натурфілософи ХІХ століття на спідах – впізнавані мотиви, знайомі культурні відсилки та алхімічні ігредієнти, тільки вони геть зірвалися з котушок і ісполняють щось дуже-дуже дивне, але по-своєму прагматичне і логічне. Мабуть, найближчий маскульт-аналог тутешньої магічної системи – це божевільно-лафкрафтіанський Cultist Simulator Алексиса Кеннеді, тільки осучаснений і значно цинічніший. I’m loving it. Сподіваюся, другий том таки буде".

А тут - про ще дві книжки: https://bit.ly/3sHIR33

В ефірі знову боргові пости імені #TheDarkestReading. Шостий тиждень челенджу був часом снів. Дуже конкретних і навіть ваговитих.

Шматочок на пробу:
"Ви, мабуть, здогадалися, але зробімо це офіційно – “Сендмен“. А саме “Короткі життя” та “Кінець світів“. Здавалося, на цьому відтинку шляху все вже мусить бути звичним і знайомим, і, власне, з восьмим томом – “Кінцем світів” так і сталося. Ґейман збирає в одному місці найдивовжніших героїв і ті починають оповідати історії. Про морських чудовиськ, про цивілізацію, збудовану навколо поховальних обрядів, про ельфійські капості та релігійну політику (чи політичну релігію – так теж можна), про найкращого президента США на всі навколишні паралельні реальності – таке-от. Але з усіх них мене по-справжньому зачепила тільки одна – про те, що і як можуть снити міста. Це було по-справжньому моторошно, щемко і красиво. І, так, ця новела нагадує нічні кошмари рівно настільки, щоб хололи долоні. А от “Короткі життя” одразу потрапили до найулюбленіших томів. Тут багато Безмежних і відсилок до попередніх томів, тут є стрункий наскрізний сюжет про втрату і відповідальність, цікавезна динаміка братсько-сестринських стосунків (а коли сестричка в тебе Схибленість – це не може не датися взнаки), але головне – тут уже той самий Ґейман, яким він стане за кілька років. Структура роуд-муві, з’ясування стосунків між персонажами через конфліктні ситуації, проговорення проблем віри й довіри на повен голос… Щось нагадує? Ага, це просто-таки розминка перед “Американськими богами“, чернетка основних прийомів і моделі побудови образів. А ще – жменька (не завжди) коротких життів: вічного дівчиська та кар’єристки, якій просто не пощастило, прадавньої богині, що розгубила шанувальників, та неприкаяного сина, не зовсім ведмедя та персоніфікації руйнування, котрий одного разу просто сказав – “Слухайте, люди, а давайте самі”.

А третьою книжкою того тижня було "Все золото твоїх снів" Кшисі Федорович. Про неї отут: https://bit.ly/3JtMMGL

#СтопКадр: останнім часом з'явилась дивна звичка - залишати розпочаті книжки в "читальному" кріслі, щоб завжди були під рукою, і можна було обрати, чого конкретної миті хочеться. Здається, час щось терміново прочитати, бо ще одне томисько - і місця в цьому маленькому всесвіті для мене вже забракне

І мені це таки вдалося. Дописала! Майже випадково на останні півтора тижні #TheDarkestReading випала тема "Хижаки", і абсолютно випадково (знаю, в це важко повірити) цими хижаками виявились міфологічні тигри.

Одна з книжок - повість Ні Во, умовне продовження тієї самої The Empress of Salt and Fortune, яка днями Г'юґо отримала.

"When the Tiger Came Down the Mountain Ні Во я почала читати якраз перед тим, як її попередня повість з цього циклу – The Empress of Salt and Fortune – отримала цьогорічний Г’юґо. Цього разу чернець-історик Чі зі Співочих Схилів подорожують на північ – у тому числі, щоб детальніше дізнатися про культуру тих самих північан-наїзників на мамонтах, які так змінили історію цих країв у попередній книжці. Якщо в першій повісті оповідь будувалася навколо “історичних” предметів, то в другій письменниця експериментує з традиційним наративом “Зібралися кілька людей (і не дуже) і розповідають історії (і не дуже)”. Вірніше, історію вони оповідають одне одному одну – про те, як тигриця-перевертень закохалася в науковицю, яка збиралася здавати іспит на чиновницю, і що з того вийшло. Проблема в тому, що люди розповідають цю історію по-своєму, а пані тигриці категорично не погоджуються з деякими інтепретаціями. “Кажи правду або з’їмо” – прекрасна мотивація, що не кажи. Та й іншого прекрасного в цій невеличкій повісті чимало – саспенс зимового майже-горору; чудовий образ тигрів-перевертнів – розумних хижаків, які не мають сантиментів до людей в цілому, але можуть захопитися конкретним гарненьким людиськом; цікаво побудована навколо подолання взаємного іншування любовна історія; офігенна вставна новела про кгхм… привидів, що нагадала мені улюблені японські кайдани, а мамонти – які тут офігенні мамонти! Але чи не найцікавішим для мене тут були моменти, що стосуються, по-перше, роботи істориків у полі – як розговорити респондента, як вивідати в нього потрібну інформацію, як його не роздратувати питаннями й уточненнями (ну бо на кону не просто припинення інтерв’ю – а дуже неприємна смерть), а, по-друге, те, як авторка працює з концепцією ненадійного оповідача. Ми ж дійсно запам’ятовуємо різні історії, а переказуємо навіть не те, що запам’ятали. А сердешним історикам ще виколупувати з того зерна істини і намагатися зліпити більш-менш притомний наратив. І якщо перша повість у мене проходила за категорією “О, потенційно цікава авторка”, то оця “Тигриця” – це вже чиста любов".

Про іншу книжку отут: https://bit.ly/3HqQn6I

Листівка від прекрасної Ксенії Шпак страшенно пасує до попереднього допису. Нехай свята будуть смачними, а наступний рік - настільки книжковим, наскільки в тому є потреба

#СтопКадр: уже більше десяти років першосічневе читання у мене завжди Пратчетт. Цьогоріч - отакий

#Статистика в чернетці, або мініспойлер до майбутніх постів про читацький рік

Традиційний допис про десятку найпопулярніших відгуків з блогу на окремі книжки.
Отже найбільше торік цікавились розповідями про такі книжки (від десятого місця до першого):

🎨 казкова розповідь про дитинство видатної художниці "Оця Марія звірів малювала" - http://bit.ly/2sUMLc5
💜 повість про суфражисток "Дівчата за право вибору" - https://bit.ly/3eTBiPY
🫖 шпигунський роман Кейт Аткінсон "Розшифровка" - https://bit.ly/3cG2jU6
🌊 приморська повість про подолання підліткових психологічних травм "Сіль для моря" - https://bit.ly/3EXYhCF
🌳 дитяча класика "Міст у Терабітію" - http://bit.ly/2SdyK1X
🏚 український стімпанк "Остання обитель бунтарства" - http://bit.ly/2Qdft1b
🎻 детектив про скрипки та її величність "Перше слідство імператриці" - https://bit.ly/2PMW7CA

І трійця лідерів:
🥉 казкова повість про проживання втрати "Місто Тіней" - https://bit.ly/3JEhcGk
🥈 перший том пригод Ніни Панкович "Таємниця покинутого монастиря" - https://bit.ly/32KPoPS
🥇і нарешті наша переможниця - "Драконова Перлина" - https://bit.ly/3qFuCsK.

З цікавого - лише половина відгуків минулорічна, тобто інтерес до деяких книжок не вщухає вже по два-три-чотири роки. І дуже приємно, що й перекладів серед них теж лише половина.

Перша хвиля післясвяткової роботи відступила, саме час згадати, що в мене результати читацького року не пораховані. Вірніше, вже пораховані.

За посиланням - https://bit.ly/3eSl2gV - знайомий і рідний парад діаграм. Чого читалося більше: художки чи нонфікшену? Свіженького чи класичного? Жіночих текстів чи чоловічих? А якими мовами? А хто ті книжки видавав? Відповіді на більшість цих питань, коли про мене йдеться, доволі очевидні, але трохи сюрпризів #Статистика таки припасла.