У полку правозахисників прибуло. Минулого тижня маргінальний праворадикальний канал «Вольєр», де викладаються персональні дані лівих та ЛГБТ+ активістів, оголосив себе «правозахисною групою». Канал обіцяє ділитися інформацією про «злочини антифа-терористів» та навіть «розпалювання міжнаціональної ворожнечі», що викликало здивування навіть у його підписників.

Звісно, ставитися серйозно до «правозахисної групи “Вольєр”» навряд чи варто. Проте сама ідея та лексикон «правозахисту» давно перестали бути ворожими ультраправому руху. Для легітимації своїх поглядів та інтеграції до українського громадянського суспільства нею користуються і потужніші організації.

Так, серед сателітів С14 є «Національний центр правозахисту», очолюваний одним із ключових підозрюваних у вбивстві Олеся Бузини Денисом Поліщуком. За останні 2 роки організація отримує грантове фінансування з бюджету на реалізацію проєктів у сфері правозахисту. Гроші на розвиток правосвідомості чи роз’яснення прав ветеранам беруть з бюджету й інші пов’язані з С14 організації — «Спілка ветеранів війни з Росією» та «Освітня асамблея».

Члени С14 увійшли і до Мінветівської робочої групи з питань моніторингу стану дотримання прав і свобод засуджених чи узятих під варту ветеранів.

Ультраправі організації стали помітними учасниками руху «Хто замовив Катерину Гандзюк». У різні моменти до протестів приєднувались С14 та «Національний корпус». Розслідування нападів на активістів, якого вимагали учасники руху, ніколи не включало постраждалих від ультраправого насилля. А згадка про ці напади сприймалась як провокація.

«Боротьбою з расизмом по відношенню до українців» називають свою діяльність ультраправі, що ведуть системну антиромську діяльність. Члени сформованої на основі С14 Муніципальної варти прямо пов’язують ромську етнічність зі злочинністю. А під час зриву пресконференції, присвяченої річниці ромських погромів, член «Невідомого патріота» Євген Строкань заявив: «Ми не расисти! Нам байдуже, який колір у тих, хто порушує права українців. Чорні вони чи жовті».

Тож попри те що від діяльності «правозахисної групи “Вольєр”» навряд чи можна очікувати багато виграних справ у ЄСПЛ, правозахисну риторику в Україні дедалі частіше обертають на її протилежність та використовують для завуальовування мови ворожнечі і виправдання насильства.

Грецька ультраправа партія «Золотий світанок» тепер офіційно визнана злочинною організацією. Таке рішення у середу, 7 жовтня, виніс афінський суд після 5 років судового процесу. Суд також визнав сімох колишніх депутатів від «Золотого світанку», включно з її лідером Ніколаосом Міхалолякосом, керівниками злочинної організації, а 15 членів партії винними у змові з метою вбити репера-антифашиста Павлоса Фіссаса. Таке рішення спричинило масові святкування в Афінах.

Фоторепортаж з "Маршу УПА" від видання "Політична критика".

Консервативну антигендерну риторику в Україні прийнято пов’язувати з Росією, тоді як Західна Європа і США традиційно ассоціюються з прогресивним законодавством, що захищає права жінок та членів ЛГБТ+ спільноти. Тож протидію антидискримінаційним законам в Україні вітчизняні правозахисники і правозахисниці закидають проросійським силам або й розглядають як спецоперацію Кремля. З другого боку, консервативні критики фемінізму та руху за права ЛГБТ+ регулярно наголошують на ключовій ролі «Заходу» в руйнуванні «традиційних цінностей» та пропаганді «невластивих для України західних ідей». Але опубліковане 16 жовтня 2020 року розслідування групи Bellingcat розповідає зовсім іншу історію.

З 2015 року найбільша євангелістська медіамережа США — Christian Broadcasting Network (CBN) — провадить системну діяльність в Україні і може бути причетною до неприйняття важливих антидискримінаційних законів. Зокрема, ухвалення Стамбульської конвенції, внесення змін до Кримінального кодексу щодо протидії злочинам на ґрунті ненависті (законопроєкт № 3316) тощо.

В Україні CBN діє через кілька громадських організацій, які на 90% фінансуються зі США. Зокрема, через Асоціацію милосердя «Еммануїл» та парасолькову організацію «Альянс “Україна за сім’ю”», засновану громадською організацією «Всі разом» та благодійним фондом «Сім’я». CBN також має потужне лобі. Серед тих, хто співпрацює з мережею, депутат від «Батьківщини» (2008–2014 рр.) та «Народного фронту» (2014–2019 рр.) Павло Унгурян, консервативний активіст Руслан Кухарчук та організація «Собор», керівником якої є Олександр Турчинов. Вони причетні не лише до протидії антидискримінаційним законам та вживанню слова «гендер» у законодавстві, а й до спроб впровадити адміністративну відповідальність за «пропаганду гомосексуалізму».

Згаданий у розслідуванні Руслан Кухарчук на запитання Bellingcat відповів, що і далі докладатиме зусиль до заборони «пропаганди гомосексуалізму» в Україні і що він не має потреби запозичувати ідеї ні від Росії, ні від США.

Текст розслідування на Bellingcat.

Згадати кожного та кожну, хто загинули в Німеччині від рук ультраправих з 1970 по 2020 роки, та розказати їхні історії. Таку мету має книга «Не забувайте» Томаса Більштайна (Thomas Billstein, “Kein Vergessen”), яка готується до друку в німецькому видавництві Unrast. Всього за 50 років було зафіксовано 315 вбивств. На графіку відображено кількість нападів ультраправих з летальними наслідками. І хоча пік приходиться на 90-ті, можемо бачити, що в останні роки ультраправе насильство знову набирає обертів.

27 жовтня в чотирьох містах України — Києві, Львові, Маріуполі та Харкові — відбулися акції на підтримку польських жінок, які борються проти майже повної заборони абортів у своїй країні. На дві з них прийшли члени ультраправої організації «Традиція і порядок». У Києві близько 40 «традиціоналістів» переважно юного віку зайняли місце під Посольством Польщі, щоб не допустити туди учасни_ць феміністичної акції. У Харкові їх зібралося близько 20, але якось перешкодити проведенню заходу вони не змогли. Члени організації, серед яких практично не було жінок, вітали рішення Конституційного трибуналу Польщі про заборону аборту навіть у випадку, якщо плід має важкий чи незворотний дефект, і скандували «Deus vult» («Цього хоче Бог», історичне гасло хрестоносців, яке часто використовують ультраправі) і «Традиція, порядок, патріархат». На київській акції також був помічений Сергій Коротких («Боцман») з «Національного корпусу», який потім привітав ініціативу ТіП.

Акція в Маріуполі відбулася без конфронтацій. Хоча за два дні до неї, 24 жовтня, члени «Традиції і порядку» обклеїли артцентр організаторів акції — «Платформи ТЮ» — гомофобними наклейками. А двоє невідомих, ймовірно, також члени ТіП, переслідували представника «Мережі параюристів» Володимира Прокоф’єва через веселкову маску на обличчі.

Призначений 28 жовтня речником Тристоронньої контактної групи Олексій Арестович протягом трьох останніх років співпрацював із сателітом праворадикальної організації С14 — «Освітньою асамблеєю». У рамках проєктів, проведених коштом Міністерства молоді та спорту, Арестович розповідав молоді про «переосмислення пропаганди». Компанію в освітньому процесі йому також складали такі відомі журналісти, як Роман Скрипін та Аркадій Бабченко.

Це не перша співпраця Олексія Арестовича з ультраправими організаціями. У середині 2000-х він був членом «Братства» Дмитра Корчинського. Його перебування у цій організацій припало на період, коли «Братство» активно співпрацювало з Олександром Дугіним та критикувало «помаранчеву чуму».

Про 6 млн грн бюджетного фінансування, що отримали С14 протягом 3 років, також читайте у нашому розслідуванні.

Вибори в Україні вже другий рік поспіль супроводжуються підйомом ультраправого насильства. У ІІІ кварталі 2020 року Маркер зафіксував рекордний за 2019–2020 роки сплеск насильства та конфронтацій з боку ультраправих: 44 кейси, з яких насильства — 28 випадків. Мінімум у 24 випадках було повідомлено про постраждалих. Схожу картину можна було спостерігати і рік тому, коли пік активності ультраправих припав на президентські та парламентські вибори.

Напади на політичних опонентів, агітаційні точки та офіси партій складають левову частку від усіх зафіксованих випадків насильства та конфронтації в цьому кварталі. Проти політиків чи політичних партій було зафіксовано щонайменше 10 кейсів насильства і 12 випадків конфронтації, що вдвічі більше, ніж за будь-який квартал від початку 2019 року. Старт цьому тренду дали події червня 2020 року, коли після акції Партії Шарія ультраправі сили розпочали так зване сафарі. Найбільшого розмаху воно досягло в період передвиборчої кампанії, що свідчить про проактивне втручання ультраправих у велику політику із застосуванням насильницьких методів.

Ще 21 кейс насильства та 40 конфронтацій, що відбулися в рамках «сафарі», до статистики не потрапили. Хоч про них і звітували ультраправі пабліки, достатніх підстав однозначно стверджувати, що нападниками були саме члени ультраправих організацій чи люди з праворадикальними поглядами, немає.

Іншими традиційними цілями нападів для ультраправих стали представни_ці лівих та антифашистських організацій (4 випадки насильства, 1 конфронтація) і ЛГБТ+ та феміністичної спільноти (3 випадки насильства, 2 конфронтації). Також зафіксовано відносно нове явище — систематичні напади на молодих людей, які не належать до ЛГБТ+спільноти чи якось політичних організацій, але, на думку нападників, виглядають схожими на них.

Спостерігається і подальший поділ сфер впливу ультраправих. Найбільше до насильства та конфронтацій у ІІІ кварталі цього року вдавалися представники «Національного корпусу». Їхні дії були переважно спрямовані проти політичних опонентів. А друга за кількістю нападів та конфронтацій організація — «Традиція і порядок» — зосереджується на діях проти феміністичних і ЛГБТ+організацій та активіст_ок.