Вчора на Кузнецовському кладовищі у Москві поховали неонациста Максима «Тесака» Марцинкевича. На могилі можна побачити вінок зі свастиками, а також вінок від проекту Іллі Хржановскього ДАУ. Жаль з приводу смерті Тесака висловили і чимало українських ультраправих організацій, серед яких члени «С14», «Традиції і порядку» та «Фрайкору». А «Національний корпус», одним з ключових діячів якого є друг Марцинкевича Сергій Короткіх, провів акцію пам’яті під російським посольством.

Про те, чому Максим Марцинкевич став легендою серед неонацистів можна дізнатися з тексту Максима Солопова для видання Медуза.

3 жовтня представники «Національного корпусу» відвідали акцію німецької неонацистської партії Der III. Weg («Третій шлях»), присвячену Дню німецької єдності. Марш мав відбутися у районі Берліна Ліхтенберґ, проте провести його так і не вдалося. Кілька тисяч мешканців міста вийшли на вулиці, аби протестувати проти присутності ультраправих у Ліхтенберґу, а кілька сотень антифашистів заблокувати маршрут ходи. У результаті Der III. Weg та їхні українські однодумці зробили коло лише навколо одного житлового кварталу.

Участь «Нацкорпусу» в берлінському марші можна вважати дружнім візитом у відповідь. Адже Der III. Weg — постійні гості на марші 14 жовтня у Києві. З великою ймовірністю вже за два тижні їх можна буде побачити в колоні на Хрещатику.
Джерела:
https://bit.ly/3lcAi9w
https://bit.ly/3l6VttE
https://bit.ly/33uD7wA

У полку правозахисників прибуло. Минулого тижня маргінальний праворадикальний канал «Вольєр», де викладаються персональні дані лівих та ЛГБТ+ активістів, оголосив себе «правозахисною групою». Канал обіцяє ділитися інформацією про «злочини антифа-терористів» та навіть «розпалювання міжнаціональної ворожнечі», що викликало здивування навіть у його підписників.

Звісно, ставитися серйозно до «правозахисної групи “Вольєр”» навряд чи варто. Проте сама ідея та лексикон «правозахисту» давно перестали бути ворожими ультраправому руху. Для легітимації своїх поглядів та інтеграції до українського громадянського суспільства нею користуються і потужніші організації.

Так, серед сателітів С14 є «Національний центр правозахисту», очолюваний одним із ключових підозрюваних у вбивстві Олеся Бузини Денисом Поліщуком. За останні 2 роки організація отримує грантове фінансування з бюджету на реалізацію проєктів у сфері правозахисту. Гроші на розвиток правосвідомості чи роз’яснення прав ветеранам беруть з бюджету й інші пов’язані з С14 організації — «Спілка ветеранів війни з Росією» та «Освітня асамблея».

Члени С14 увійшли і до Мінветівської робочої групи з питань моніторингу стану дотримання прав і свобод засуджених чи узятих під варту ветеранів.

Ультраправі організації стали помітними учасниками руху «Хто замовив Катерину Гандзюк». У різні моменти до протестів приєднувались С14 та «Національний корпус». Розслідування нападів на активістів, якого вимагали учасники руху, ніколи не включало постраждалих від ультраправого насилля. А згадка про ці напади сприймалась як провокація.

«Боротьбою з расизмом по відношенню до українців» називають свою діяльність ультраправі, що ведуть системну антиромську діяльність. Члени сформованої на основі С14 Муніципальної варти прямо пов’язують ромську етнічність зі злочинністю. А під час зриву пресконференції, присвяченої річниці ромських погромів, член «Невідомого патріота» Євген Строкань заявив: «Ми не расисти! Нам байдуже, який колір у тих, хто порушує права українців. Чорні вони чи жовті».

Тож попри те що від діяльності «правозахисної групи “Вольєр”» навряд чи можна очікувати багато виграних справ у ЄСПЛ, правозахисну риторику в Україні дедалі частіше обертають на її протилежність та використовують для завуальовування мови ворожнечі і виправдання насильства.

Грецька ультраправа партія «Золотий світанок» тепер офіційно визнана злочинною організацією. Таке рішення у середу, 7 жовтня, виніс афінський суд після 5 років судового процесу. Суд також визнав сімох колишніх депутатів від «Золотого світанку», включно з її лідером Ніколаосом Міхалолякосом, керівниками злочинної організації, а 15 членів партії винними у змові з метою вбити репера-антифашиста Павлоса Фіссаса. Таке рішення спричинило масові святкування в Афінах.

Фоторепортаж з "Маршу УПА" від видання "Політична критика".

Консервативну антигендерну риторику в Україні прийнято пов’язувати з Росією, тоді як Західна Європа і США традиційно ассоціюються з прогресивним законодавством, що захищає права жінок та членів ЛГБТ+ спільноти. Тож протидію антидискримінаційним законам в Україні вітчизняні правозахисники і правозахисниці закидають проросійським силам або й розглядають як спецоперацію Кремля. З другого боку, консервативні критики фемінізму та руху за права ЛГБТ+ регулярно наголошують на ключовій ролі «Заходу» в руйнуванні «традиційних цінностей» та пропаганді «невластивих для України західних ідей». Але опубліковане 16 жовтня 2020 року розслідування групи Bellingcat розповідає зовсім іншу історію.

З 2015 року найбільша євангелістська медіамережа США — Christian Broadcasting Network (CBN) — провадить системну діяльність в Україні і може бути причетною до неприйняття важливих антидискримінаційних законів. Зокрема, ухвалення Стамбульської конвенції, внесення змін до Кримінального кодексу щодо протидії злочинам на ґрунті ненависті (законопроєкт № 3316) тощо.

В Україні CBN діє через кілька громадських організацій, які на 90% фінансуються зі США. Зокрема, через Асоціацію милосердя «Еммануїл» та парасолькову організацію «Альянс “Україна за сім’ю”», засновану громадською організацією «Всі разом» та благодійним фондом «Сім’я». CBN також має потужне лобі. Серед тих, хто співпрацює з мережею, депутат від «Батьківщини» (2008–2014 рр.) та «Народного фронту» (2014–2019 рр.) Павло Унгурян, консервативний активіст Руслан Кухарчук та організація «Собор», керівником якої є Олександр Турчинов. Вони причетні не лише до протидії антидискримінаційним законам та вживанню слова «гендер» у законодавстві, а й до спроб впровадити адміністративну відповідальність за «пропаганду гомосексуалізму».

Згаданий у розслідуванні Руслан Кухарчук на запитання Bellingcat відповів, що і далі докладатиме зусиль до заборони «пропаганди гомосексуалізму» в Україні і що він не має потреби запозичувати ідеї ні від Росії, ні від США.

Текст розслідування на Bellingcat.

Згадати кожного та кожну, хто загинули в Німеччині від рук ультраправих з 1970 по 2020 роки, та розказати їхні історії. Таку мету має книга «Не забувайте» Томаса Більштайна (Thomas Billstein, “Kein Vergessen”), яка готується до друку в німецькому видавництві Unrast. Всього за 50 років було зафіксовано 315 вбивств. На графіку відображено кількість нападів ультраправих з летальними наслідками. І хоча пік приходиться на 90-ті, можемо бачити, що в останні роки ультраправе насильство знову набирає обертів.