Вчора на Кузнецовському кладовищі у Москві поховали неонациста Максима «Тесака» Марцинкевича. На могилі можна побачити вінок зі свастиками, а також вінок від проекту Іллі Хржановскього ДАУ. Жаль з приводу смерті Тесака висловили і чимало українських ультраправих організацій, серед яких члени «С14», «Традиції і порядку» та «Фрайкору». А «Національний корпус», одним з ключових діячів якого є друг Марцинкевича Сергій Короткіх, провів акцію пам’яті під російським посольством.

Про те, чому Максим Марцинкевич став легендою серед неонацистів можна дізнатися з тексту Максима Солопова для видання Медуза.

3 жовтня представники «Національного корпусу» відвідали акцію німецької неонацистської партії Der III. Weg («Третій шлях»), присвячену Дню німецької єдності. Марш мав відбутися у районі Берліна Ліхтенберґ, проте провести його так і не вдалося. Кілька тисяч мешканців міста вийшли на вулиці, аби протестувати проти присутності ультраправих у Ліхтенберґу, а кілька сотень антифашистів заблокувати маршрут ходи. У результаті Der III. Weg та їхні українські однодумці зробили коло лише навколо одного житлового кварталу.

Участь «Нацкорпусу» в берлінському марші можна вважати дружнім візитом у відповідь. Адже Der III. Weg — постійні гості на марші 14 жовтня у Києві. З великою ймовірністю вже за два тижні їх можна буде побачити в колоні на Хрещатику.
Джерела:
https://bit.ly/3lcAi9w
https://bit.ly/3l6VttE
https://bit.ly/33uD7wA

У полку правозахисників прибуло. Минулого тижня маргінальний праворадикальний канал «Вольєр», де викладаються персональні дані лівих та ЛГБТ+ активістів, оголосив себе «правозахисною групою». Канал обіцяє ділитися інформацією про «злочини антифа-терористів» та навіть «розпалювання міжнаціональної ворожнечі», що викликало здивування навіть у його підписників.

Звісно, ставитися серйозно до «правозахисної групи “Вольєр”» навряд чи варто. Проте сама ідея та лексикон «правозахисту» давно перестали бути ворожими ультраправому руху. Для легітимації своїх поглядів та інтеграції до українського громадянського суспільства нею користуються і потужніші організації.

Так, серед сателітів С14 є «Національний центр правозахисту», очолюваний одним із ключових підозрюваних у вбивстві Олеся Бузини Денисом Поліщуком. За останні 2 роки організація отримує грантове фінансування з бюджету на реалізацію проєктів у сфері правозахисту. Гроші на розвиток правосвідомості чи роз’яснення прав ветеранам беруть з бюджету й інші пов’язані з С14 організації — «Спілка ветеранів війни з Росією» та «Освітня асамблея».

Члени С14 увійшли і до Мінветівської робочої групи з питань моніторингу стану дотримання прав і свобод засуджених чи узятих під варту ветеранів.

Ультраправі організації стали помітними учасниками руху «Хто замовив Катерину Гандзюк». У різні моменти до протестів приєднувались С14 та «Національний корпус». Розслідування нападів на активістів, якого вимагали учасники руху, ніколи не включало постраждалих від ультраправого насилля. А згадка про ці напади сприймалась як провокація.

«Боротьбою з расизмом по відношенню до українців» називають свою діяльність ультраправі, що ведуть системну антиромську діяльність. Члени сформованої на основі С14 Муніципальної варти прямо пов’язують ромську етнічність зі злочинністю. А під час зриву пресконференції, присвяченої річниці ромських погромів, член «Невідомого патріота» Євген Строкань заявив: «Ми не расисти! Нам байдуже, який колір у тих, хто порушує права українців. Чорні вони чи жовті».

Тож попри те що від діяльності «правозахисної групи “Вольєр”» навряд чи можна очікувати багато виграних справ у ЄСПЛ, правозахисну риторику в Україні дедалі частіше обертають на її протилежність та використовують для завуальовування мови ворожнечі і виправдання насильства.