Усім привіт! Група моніторингу ультраправого насильства працює вже понад рік. У січні ми презентували результати дослідження, і вони невтішні: за рік не було і місяця без нападів з боку ультраправих груп. Тож, аби зробити цю проблему максимально видимою, ми запускаємо свій сайт — Marker.
На сайті ви знайдете:
- результати попередніх досліджень;
- візуалізацію актуальних даних щодо випадків ультраправого насильства та конфронтації;
- оригінальні аналітичні матеріали та бібліотеку текстів, присвячених проблемі правого радикалізму в Україні;
- досьє ультраправих організацій.
Ми щиро віримо, що одного дня не буде потреби в існуванні такого сайту. Але сьогодні розквіт ультраправих рухів у країні потребує моніторингу їхньої діяльності та привернення суспільної уваги до цього небезпечного явища.
На сайті ви знайдете:
- результати попередніх досліджень;
- візуалізацію актуальних даних щодо випадків ультраправого насильства та конфронтації;
- оригінальні аналітичні матеріали та бібліотеку текстів, присвячених проблемі правого радикалізму в Україні;
- досьє ультраправих організацій.
Ми щиро віримо, що одного дня не буде потреби в існуванні такого сайту. Але сьогодні розквіт ультраправих рухів у країні потребує моніторингу їхньої діяльності та привернення суспільної уваги до цього небезпечного явища.
«Це схоже на російську пропаганду» — залізобетонний аргумент, яким в Україні часто користуються, щоб відмахнутися від незручних тем. І чи не найчастіше його використовують у дискусіях про діяльність ультраправих організацій.
Війна пропаганд, що розвернулася навколо цієї проблеми, сплутала карти навіть тим, хто, здавалося б, має стояти на сторожі громадянських прав і свобод. Тож можемо спостерігати парадоксальну ситуацію, коли одні й ті ж люди відстоюють права національних меншин чи ЛГБТ+ спільноти — та активно співпрацюють із тими, хто їх порушує.
Про складні взаємини «третього сектору» з ультраправими та інтеграцію останніх у лави громадських активістів для Marker написав Сергій Мовчан.
Війна пропаганд, що розвернулася навколо цієї проблеми, сплутала карти навіть тим, хто, здавалося б, має стояти на сторожі громадянських прав і свобод. Тож можемо спостерігати парадоксальну ситуацію, коли одні й ті ж люди відстоюють права національних меншин чи ЛГБТ+ спільноти — та активно співпрацюють із тими, хто їх порушує.
Про складні взаємини «третього сектору» з ультраправими та інтеграцію останніх у лави громадських активістів для Marker написав Сергій Мовчан.
violence-marker.org.ua
«Права людини, смерть ворогам!»: ультраправі рухи та громадянське суспільство в Україні | Marker
Як ультраправі рухи стали невід'ємною частиною громадянського суспільства в Україні
Активісти Нацкорпусу атакували офіс партії «Опозиційна платформа за життя» . Вони закидали будівлю «фаєрами», димовими шашками та побилися з охороною офісу. Очевидці події повідомляють про вибух, втім, поліція це спростовує.
За інформацією BBC News Україна, затримано 17 людей. Більшість з затриманих — представники служби безпеки партії ОПЗЖ.
За інформацією BBC News Україна, затримано 17 людей. Більшість з затриманих — представники служби безпеки партії ОПЗЖ.
Нещодавно ми стали свідками конфлікту, що розгорівся між двома помітними правими організаціями — партією «Національний корпус» та вихідцями з того ж «азовського руху» — «Гонором». Ми хотіли б нагадати, що відомо про ці організації.
Батальйон «Азов» було сформовано у 2014 році на основі праворадикальної організації «Соціал-національна асамблея» за сприяння Олега Ляшка, Арсена Авакова та фінансової підтримки олігарха Сергія Тарути. До складу батальйону на початку також увійшли члени руху Misanthropic Division та «Братства» Корчинського (https://bit.ly/36vDozh).
Сьогодні «азовський рух», за словами його членів, включає до 10–15 тис. активістів (https://bit.ly/3gik6BN) і є чи не найкраще організованим ультраправим рухом у Європі. Він складається з політичного крила — партії «Національний корпус», полку Національної гвардії України «Азов» та парамілітарної організації «Національні дружини».
Членів «Нацкорпусу» неодноразово підозрювали у вчинені кримінальних злочинів (смерть азовця Ярослава Бабича (https://bit.ly/3gqpZ06), причетність до вбивства Павла Шеремета (https://bit.ly/36vEwD1)), рейдерських захопленнях (завод «Атек» (https://bit.ly/36o5vAo)) та непрозорих джерелах доходів партії (про них нещодавно відкрито заявив колишній голова ЦК «Азов» Назар Кравченко (https://bit.ly/2TwJkCS)). А «Національні дружини», які мали б співпрацювати з поліцією, неодноразово вступали в силове протистояння з правоохоронцями (https://bit.ly/2ywW5pS) чи самі вчиняли протизаконні дії (https://bit.ly/2ANxUEa).
За результатами минулорічного моніторингу сайту Marker, «Національний корпус» став другим за кількістю здійснених нападів та конфронтацій. Було зафіксовано 30 таких випадків, з яких 15 — насильство проти людей (https://bit.ly/2W7DF6J). Значна частина цих випадків прийшлася на період передвиборчої кампанії, в якій «Національний корпус» виступив проти Петра Порошенка.
«Національний корпус» вважають тісно пов’язаним з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим, але члени організації цей зв’язок традиційно заперечують (https://bit.ly/3d3qXxi).
Більше про «Азов» ви можете дізнатися з публікацій, зібраних у Бібліотеці сайту Marker (https://bit.ly/2B341A2).
Батальйон «Азов» було сформовано у 2014 році на основі праворадикальної організації «Соціал-національна асамблея» за сприяння Олега Ляшка, Арсена Авакова та фінансової підтримки олігарха Сергія Тарути. До складу батальйону на початку також увійшли члени руху Misanthropic Division та «Братства» Корчинського (https://bit.ly/36vDozh).
Сьогодні «азовський рух», за словами його членів, включає до 10–15 тис. активістів (https://bit.ly/3gik6BN) і є чи не найкраще організованим ультраправим рухом у Європі. Він складається з політичного крила — партії «Національний корпус», полку Національної гвардії України «Азов» та парамілітарної організації «Національні дружини».
Членів «Нацкорпусу» неодноразово підозрювали у вчинені кримінальних злочинів (смерть азовця Ярослава Бабича (https://bit.ly/3gqpZ06), причетність до вбивства Павла Шеремета (https://bit.ly/36vEwD1)), рейдерських захопленнях (завод «Атек» (https://bit.ly/36o5vAo)) та непрозорих джерелах доходів партії (про них нещодавно відкрито заявив колишній голова ЦК «Азов» Назар Кравченко (https://bit.ly/2TwJkCS)). А «Національні дружини», які мали б співпрацювати з поліцією, неодноразово вступали в силове протистояння з правоохоронцями (https://bit.ly/2ywW5pS) чи самі вчиняли протизаконні дії (https://bit.ly/2ANxUEa).
За результатами минулорічного моніторингу сайту Marker, «Національний корпус» став другим за кількістю здійснених нападів та конфронтацій. Було зафіксовано 30 таких випадків, з яких 15 — насильство проти людей (https://bit.ly/2W7DF6J). Значна частина цих випадків прийшлася на період передвиборчої кампанії, в якій «Національний корпус» виступив проти Петра Порошенка.
«Національний корпус» вважають тісно пов’язаним з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим, але члени організації цей зв’язок традиційно заперечують (https://bit.ly/3d3qXxi).
Більше про «Азов» ви можете дізнатися з публікацій, зібраних у Бібліотеці сайту Marker (https://bit.ly/2B341A2).
Окружний адміністративний суд міста Києва визнав протиправними дії Інституту національної пам’яті України (УІНП) та його голови Володимира В’ятровича щодо надання висновку про законність використання символіки СС «Галичина». Висновок про те, що символіка дивізії не є символікою націонал-соціалістичного (нацистського) режиму, УІНП надав у травні 2016 року. Його у коментарях для преси озвучував і сам Володимир В’ятрович. Суд також зобов’язав Інститут та його посадових осіб утриматися від вчинення дій по поширенню цього висновку.
Нещодавно ми стали свідками конфлікту, що розгорівся між двома помітними правими організаціями — партією «Національний корпус» та вихідцями з того ж «азовського руху» — «Гонором». Ми хотіли б нагадати, що відомо про ці організації.
«Гонор» є таким собі рухом однодумців, ядро якого сформувалося в середовищі футбольних хуліганів київського «Динамо» та вуличного анти-антифашистського руху. Назар Кравченко («Жура») навіть був одним з адміністраторів сайту «Rediski» (https://bit.ly/3bYY4AR), де викладалася особиста інформація антифашистів та звіти про напади на них.
Головні активісти «Гонору» входили до групи Terror Family з хуліганського блоку «Родичі». У 2015 році вони стали головними учасниками нападу на чорношкірих вболівальників під час матчу «Динамо» — «Челсі» (https://bit.ly/3edNeIU). Серед нападників тоді було ідентифіковано Ігора Маляра та Сергія Філімонова («Філя», «Син Перуна»).
У 2015 році було засновано політичне крило азовського руху — «Цивільний корпус “Азов”». Його очолив Назар Кравченко (https://bit.ly/2AW3MXp), а головною київського осередку став Сергій Філімонов. ЦК «Азов» припинив своє існування у 2017 році, перетворившись на партію «Національний корпус». У складі Цивільного корпусу активісти майбутнього «Гонору», зокрема, вчинили напад на мітинг переважно літніх прихильників Прогресивної соціалістичної партії України (https://bit.ly/2Xi62je); разом з російським неонацистом Романом Желєзновим («Зухєлєм») блокували проведення акції пам’яті правозахисника Станіслава Маркелова та журналістки Анастасії Бабурової, вбитих ультраправими (https://bit.ly/3bYph6P), та зірвали пресконференцію, присвячену цій події.
У 2018 році Назар Кравченко, Сергій Філімонов та Ігор Маляр з прибічниками вийшли з «Національного корпусу» та заснували «Гонор». Відтоді організація бере активну участь в антизабудовних ініціативах, громадянських кампаніях («Хто замовив Катю Гандзюк», кампанія на підтримку Сергія Стерненка) і навіть в акціях протесту за кордоном. 2019 року активісти «Гонору» засвітилися на пікеті вілли Авакова в Італії (https://bit.ly/2LUGraU), демонстраціях у Парижі (https://bit.ly/36pJlxC) та Гонконзі (https://bit.ly/2zocTzF).
Своїм досвідом протестів «Гонор» планував поділитися і з українцями. Навчитися участі в демонстраціях можна було в «Академії вуличного протесту» за 1000 гривень (https://bit.ly/3bQDwuk). Розпочати навчальний процес «Академії» так і не вдалося через відмову власника приміщення, а одна з організаторок заходу, Аліса Чирва, заявила про тиск з боку правоохоронців (https://bit.ly/36qcPf1).
Під час карантину декілька активістів «Гонору» взяли участь у рейдерському захопленні агрофірми на Оболоні (https://bit.ly/2TxMjuI). У «Гонорі» інформацію про рейдерське захоплення спростовують, але сам факт участі їхніх членів у події не заперечують (https://bit.ly/2AW970T).
Про те, що нам відомо про іншу сторону конфлікту - «Азов», читайте за посиланням https://bit.ly/2zJ6qiR.
«Гонор» є таким собі рухом однодумців, ядро якого сформувалося в середовищі футбольних хуліганів київського «Динамо» та вуличного анти-антифашистського руху. Назар Кравченко («Жура») навіть був одним з адміністраторів сайту «Rediski» (https://bit.ly/3bYY4AR), де викладалася особиста інформація антифашистів та звіти про напади на них.
Головні активісти «Гонору» входили до групи Terror Family з хуліганського блоку «Родичі». У 2015 році вони стали головними учасниками нападу на чорношкірих вболівальників під час матчу «Динамо» — «Челсі» (https://bit.ly/3edNeIU). Серед нападників тоді було ідентифіковано Ігора Маляра та Сергія Філімонова («Філя», «Син Перуна»).
У 2015 році було засновано політичне крило азовського руху — «Цивільний корпус “Азов”». Його очолив Назар Кравченко (https://bit.ly/2AW3MXp), а головною київського осередку став Сергій Філімонов. ЦК «Азов» припинив своє існування у 2017 році, перетворившись на партію «Національний корпус». У складі Цивільного корпусу активісти майбутнього «Гонору», зокрема, вчинили напад на мітинг переважно літніх прихильників Прогресивної соціалістичної партії України (https://bit.ly/2Xi62je); разом з російським неонацистом Романом Желєзновим («Зухєлєм») блокували проведення акції пам’яті правозахисника Станіслава Маркелова та журналістки Анастасії Бабурової, вбитих ультраправими (https://bit.ly/3bYph6P), та зірвали пресконференцію, присвячену цій події.
У 2018 році Назар Кравченко, Сергій Філімонов та Ігор Маляр з прибічниками вийшли з «Національного корпусу» та заснували «Гонор». Відтоді організація бере активну участь в антизабудовних ініціативах, громадянських кампаніях («Хто замовив Катю Гандзюк», кампанія на підтримку Сергія Стерненка) і навіть в акціях протесту за кордоном. 2019 року активісти «Гонору» засвітилися на пікеті вілли Авакова в Італії (https://bit.ly/2LUGraU), демонстраціях у Парижі (https://bit.ly/36pJlxC) та Гонконзі (https://bit.ly/2zocTzF).
Своїм досвідом протестів «Гонор» планував поділитися і з українцями. Навчитися участі в демонстраціях можна було в «Академії вуличного протесту» за 1000 гривень (https://bit.ly/3bQDwuk). Розпочати навчальний процес «Академії» так і не вдалося через відмову власника приміщення, а одна з організаторок заходу, Аліса Чирва, заявила про тиск з боку правоохоронців (https://bit.ly/36qcPf1).
Під час карантину декілька активістів «Гонору» взяли участь у рейдерському захопленні агрофірми на Оболоні (https://bit.ly/2TxMjuI). У «Гонорі» інформацію про рейдерське захоплення спростовують, але сам факт участі їхніх членів у події не заперечують (https://bit.ly/2AW970T).
Про те, що нам відомо про іншу сторону конфлікту - «Азов», читайте за посиланням https://bit.ly/2zJ6qiR.
На сайті Заборона вийшла докладна стаття про відомого російського неонациста — Дениса Нікітіна, що до останнього часу займався організацією турнірів з MMA та допомагав «Національному корпусу» налагоджувати зв'язки з європейськими ультраправими. Більше матеріалів про міжнародні зв'язки українських ультраправих ви можете у Бібліотеці сайту Marker.
Заборона
Драка за белую расу. Как российский неонацист Денис Никитин продвигает в Украине свои идеи, и при чем тут полк «Азов»
История российского неонациста Дениса Никитина, который стал ключевой фигурой для ультраправых экстремистов в Украине и мире.
Про те, як протести у США сприймаються в українському публічному полі на прикладі одного столичного графіті пояснює Денис Горбач.
Lefteast
A hard to swallow solidarity: Ukrainian far right, liberals, and the US police riots - Lefteast
The ongoing US riots against police violence have triggered solidarity gestures worldwide: besides organising their own protests against racist violence, activists in many cities reacted by creating thematic graffitis. In the early hours of June 4th, Ukrainian…