З 9 по 12 березня триває набір до Громадської ради при Міністерстві у справах ветеранів України. Цього року, аби увійти у Раду, свої зусилля об’єднали одразу 9 ультраправих організацій, які утворили ініціативу «Праві ветерани». До об’єднання увійшли члени організацій «Свобода», «Сокіл», «Традиція і порядок», «Суспільство майбутнього», «Національний спротив», «Невідомий патріот» «Правий сектор», «Карпатська Січ» та «Лицарі міста».
«Ми, українські праві, об’єдналися для того, щоби пройти до Громадської ради при Міністерстві у справах ветеранів», — йдеться у заяві ініціативи. Однією з цілей об’єднання є також протистояти «ідейним ворогам», до яких «праві ветерани» зараховують представників ЛГБТ+ спільноти та прихильників декриміналізації канабісу: «В той же час, наші ідейні вороги, яких на війні було менше, ніж пальців на руці — активно лізуть у ветеранське середовище. Створюють неіснуючі ЛГБТ-батальйони, пишуть “ветерани за канабіс” та іншу дичину. Ми мусимо зіпсувати їм це свято життя».
До Громадської ради при Мінветі «Праві ветерани» висунули список з 11 кандидатів. Серед них, зокрема, члени ультраправої організації С14 Євген Карась, Олександр Войтко та Андрій Медведько. Організації-сателіти С14, як-от «Освітня асамблея» і «Спілка ветеранів війни з Росією, регулярно отримують фінансування від Міністерства ветеранів. З 2018 по 2020 рік Мінвет профінансував проєкти сателітів С14 на майже 6 млн грн. Цього року «Освітня асамблея» та «Спілка» також подаються на бюджетне фінансування.
Інший відомий кандидат — Євген Строкань. Він — голова організації «Невідомий патріот», а також пов’язаний з «Братством» Дмитра Корчинського. Строкань неодноразово брав участь у провокативних акціях, що мали антигендерну, гомофобну чи ксенофобну повістки.
Головними опонентами, судячи з трансфобного ролика, який зняли «праві ветерани» (http://bit.ly/3vf9Gul), вони вважають кандидатів від «Демократичної сокири» та об’єднання ЛГБТ-військових. Тим не менше, у списку кандидатів до Громадської ради, за які агітує «Демсокира», також є члени ультраправих організацій. Зокрема, члени пов’язаних з «Нацкорпусом» парамілітарних організацій «Національні дружини» Ігор Бобер та «Цивільний корпус “Азов”» Євген Даценко, а також голова ГО «Юнацький корпус» Дмитро Дорошенко.
«Ми, українські праві, об’єдналися для того, щоби пройти до Громадської ради при Міністерстві у справах ветеранів», — йдеться у заяві ініціативи. Однією з цілей об’єднання є також протистояти «ідейним ворогам», до яких «праві ветерани» зараховують представників ЛГБТ+ спільноти та прихильників декриміналізації канабісу: «В той же час, наші ідейні вороги, яких на війні було менше, ніж пальців на руці — активно лізуть у ветеранське середовище. Створюють неіснуючі ЛГБТ-батальйони, пишуть “ветерани за канабіс” та іншу дичину. Ми мусимо зіпсувати їм це свято життя».
До Громадської ради при Мінветі «Праві ветерани» висунули список з 11 кандидатів. Серед них, зокрема, члени ультраправої організації С14 Євген Карась, Олександр Войтко та Андрій Медведько. Організації-сателіти С14, як-от «Освітня асамблея» і «Спілка ветеранів війни з Росією, регулярно отримують фінансування від Міністерства ветеранів. З 2018 по 2020 рік Мінвет профінансував проєкти сателітів С14 на майже 6 млн грн. Цього року «Освітня асамблея» та «Спілка» також подаються на бюджетне фінансування.
Інший відомий кандидат — Євген Строкань. Він — голова організації «Невідомий патріот», а також пов’язаний з «Братством» Дмитра Корчинського. Строкань неодноразово брав участь у провокативних акціях, що мали антигендерну, гомофобну чи ксенофобну повістки.
Головними опонентами, судячи з трансфобного ролика, який зняли «праві ветерани» (http://bit.ly/3vf9Gul), вони вважають кандидатів від «Демократичної сокири» та об’єднання ЛГБТ-військових. Тим не менше, у списку кандидатів до Громадської ради, за які агітує «Демсокира», також є члени ультраправих організацій. Зокрема, члени пов’язаних з «Нацкорпусом» парамілітарних організацій «Національні дружини» Ігор Бобер та «Цивільний корпус “Азов”» Євген Даценко, а також голова ГО «Юнацький корпус» Дмитро Дорошенко.
Конфлікт в Україні став поворотною точкою, що надала східноєвропейським ультраправим групам статусу успішних бойових сил та авторитету на міжнародній арені. Якщо в минулому їм не вдавалось увійти до міжнародного ультраправого середовища (extreme right-wing movement), то за останні роки вони суттєво покращили свою комунікацію та стали позиціонувати себе як хаби для ультраправого руху зі всієї Європи. Про це йдеться в звіті «Насильницький правий екстремізм та тероризм: транснаціональні зв’язки, визначення, інциденти, структури та спротив», опублікованому Counter Extremism Project.
Головним українським партнером ультраправих на Заході Counter Extremism Project називають «Азов»*. Протягом найбільш гарячої фази бойових дій на Сході України «Азов» активно намагався завербувати у свої ряди європейських добровольців, спекулюючи на темі боротьби з наступницею Радянського Союзу — Росією. В «Азові» воювали добровольці з Фінляндії, Франції, Німеччини, Швеції, Британії, США та інших країн. Усього ж по обидва боки фронту у війні взяли участь близько 1000 осіб із Західної Європи (на додачу до 15 000 росіян та 1000 бійців з колишніх радянських республік). Хоча більшу частину з них усе ж складали добровольці з проросійською позицією.
З 2017 року «Азов» спробував посилити свої позиції у європейському ультраправому середовищі завдяки популяризації концепту «Інтермаріуму». Ця ідея передбачає створення геополітичного альянсу між країнами Східної Європи на території між Адріатичним, Балтійським та Чорним морями, який став би основною для стримування Росії та боротьби проти ліберального Заходу. Відповідальною за цей напрямок в Азові стала Олена Семеняка.
Також «Азов» встановив тісні зв’язки із німецькими неонацистськими партіями «Третій шлях» (Der III Weg) та Національно-демократичною партією Німеччини (Nationaldemokratische Partei Deutschlands), а також норвезькою неоязичницькою ультраправою групою «Німецько-українсько-норвезьке джерело» (German-Ukrainian-Norwegian Kraftquell). До того українські націоналісти намагались завербувати і членів «Північного руху опору» («Nordic Resistance Movement» або NRM) — неонацистського об’єднання на півночі Європи, також зареєстрованого як політична партія у Швеції. Втім, оскільки керівництво партії на той момент дотримувалось проросійської позиції, учасникам не дозволили поїхати воювати.
З 2017 року Україну відвідала низка лідерів європейських ультраправих організацій, йдеться у звіті. Зокрема, щоб взяти участь у Пан’європейській конференції (Paneuropa Conference) та Конференції Групи підтримки «Інтермаріуму», організовані «Азовом». Своєю чергою, члени «Азову» стали активними учасниками націоналістичних подій у Центральній та Західній Європі.
Представники «Азову» відвідали фінську ультраправу конференцію «Пробудження» («Awakening»); форум «Скандза» у Швеції; Jugend im Sturm, який організовував «Третій шлях», та конференції «Молодих націоналістів», що їх організовувала Національно-демократична партія Німеччини.
Утім, «Азов» — не єдина східноєвропейська група, що за останній час набула ваги у європейському ультраправому середовищі. За вплив на міжнародній арені з ним конкурує «Російський імперський рух» (РІР), що має прямо протилежні погляди на конфлікт на Сході України і також намагається стати хабом для західних правих.
У «Російського імперського руху» також є глобальні амбіції: «Світовий національний консервативний рух» (World National Conservative Movement) як асоціація ультраправих політичних сил, націлена на спротив «лібералізму, мультикультурності і толерантності», а також «наднаціональним інституціям».
РІР є православним рухом, який ставить себе вище за товаришів з інших народів, які підтримують неоязичницькі вірування. Тим не менше, вони зустрічаються та співпрацюють, спираючись на ідею, що «біла раса» перебуває під загрозою і лише єдиний фронт «білих воїнів» зможе здолати ворогів на цьому етапі.
Головним українським партнером ультраправих на Заході Counter Extremism Project називають «Азов»*. Протягом найбільш гарячої фази бойових дій на Сході України «Азов» активно намагався завербувати у свої ряди європейських добровольців, спекулюючи на темі боротьби з наступницею Радянського Союзу — Росією. В «Азові» воювали добровольці з Фінляндії, Франції, Німеччини, Швеції, Британії, США та інших країн. Усього ж по обидва боки фронту у війні взяли участь близько 1000 осіб із Західної Європи (на додачу до 15 000 росіян та 1000 бійців з колишніх радянських республік). Хоча більшу частину з них усе ж складали добровольці з проросійською позицією.
З 2017 року «Азов» спробував посилити свої позиції у європейському ультраправому середовищі завдяки популяризації концепту «Інтермаріуму». Ця ідея передбачає створення геополітичного альянсу між країнами Східної Європи на території між Адріатичним, Балтійським та Чорним морями, який став би основною для стримування Росії та боротьби проти ліберального Заходу. Відповідальною за цей напрямок в Азові стала Олена Семеняка.
Також «Азов» встановив тісні зв’язки із німецькими неонацистськими партіями «Третій шлях» (Der III Weg) та Національно-демократичною партією Німеччини (Nationaldemokratische Partei Deutschlands), а також норвезькою неоязичницькою ультраправою групою «Німецько-українсько-норвезьке джерело» (German-Ukrainian-Norwegian Kraftquell). До того українські націоналісти намагались завербувати і членів «Північного руху опору» («Nordic Resistance Movement» або NRM) — неонацистського об’єднання на півночі Європи, також зареєстрованого як політична партія у Швеції. Втім, оскільки керівництво партії на той момент дотримувалось проросійської позиції, учасникам не дозволили поїхати воювати.
З 2017 року Україну відвідала низка лідерів європейських ультраправих організацій, йдеться у звіті. Зокрема, щоб взяти участь у Пан’європейській конференції (Paneuropa Conference) та Конференції Групи підтримки «Інтермаріуму», організовані «Азовом». Своєю чергою, члени «Азову» стали активними учасниками націоналістичних подій у Центральній та Західній Європі.
Представники «Азову» відвідали фінську ультраправу конференцію «Пробудження» («Awakening»); форум «Скандза» у Швеції; Jugend im Sturm, який організовував «Третій шлях», та конференції «Молодих націоналістів», що їх організовувала Національно-демократична партія Німеччини.
Утім, «Азов» — не єдина східноєвропейська група, що за останній час набула ваги у європейському ультраправому середовищі. За вплив на міжнародній арені з ним конкурує «Російський імперський рух» (РІР), що має прямо протилежні погляди на конфлікт на Сході України і також намагається стати хабом для західних правих.
У «Російського імперського руху» також є глобальні амбіції: «Світовий національний консервативний рух» (World National Conservative Movement) як асоціація ультраправих політичних сил, націлена на спротив «лібералізму, мультикультурності і толерантності», а також «наднаціональним інституціям».
РІР є православним рухом, який ставить себе вище за товаришів з інших народів, які підтримують неоязичницькі вірування. Тим не менше, вони зустрічаються та співпрацюють, спираючись на ідею, що «біла раса» перебуває під загрозою і лише єдиний фронт «білих воїнів» зможе здолати ворогів на цьому етапі.
Так, найбільшого успіху РІР досяг у встановленні зв’язків із ультраправим середовищем скандинавських країн. Щонайменше з 2012 року РІР встановила тісні контаки зі шведською партією «Північний рух опору» (NRM). Більш успішним за «Азов» РІР є і у французькому середовищі, де «Рух» встановив контакти з Французькою націоналістичною партією (Parti Nationaliste Français, PNF).
Хоча європейці, що приїжджали в Україну та Росію, можуть дотримуватися різних поглядів або навіть воювали по різні боки лінії фронту, вони все одно утворюють ветеранську спільноту людей зі схожим досвідом, ідеями та контактами. Тому колишні бійці стають пропагандистами, беруть участь у силових протестах або ж починають післявоєнну кар’єру в інших гарячих точках світу.
* У звіті Counter Extremism Project під назвою «Азов» мають на увазі «азовський рух». Тут і далі ми також вживаємо «Азов» у цьому значенні.
Хоча європейці, що приїжджали в Україну та Росію, можуть дотримуватися різних поглядів або навіть воювали по різні боки лінії фронту, вони все одно утворюють ветеранську спільноту людей зі схожим досвідом, ідеями та контактами. Тому колишні бійці стають пропагандистами, беруть участь у силових протестах або ж починають післявоєнну кар’єру в інших гарячих точках світу.
* У звіті Counter Extremism Project під назвою «Азов» мають на увазі «азовський рух». Тут і далі ми також вживаємо «Азов» у цьому значенні.
Звіт моніторингової групи «Маркер» викликав багато обговорень і навіть хвилю обурення через те, що в ньому йшлося про конфронтації і напади на членів або ж прихильників «проросійських» партій в Україні. Втім, до такої ж думки доходить і Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ). У нещодавно опублікованій Доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні за період з серпня 2020 року по січень 2021 року йдеться:
«Напередодні місцевих виборів у жовтні 2020 року УВКПЛ спостерігало хвилю нападів на членів і співробітників політичних партій, здебільшого спрямованих проти
двох опозиційних партій, які багато хто вважає “проросійськими”. Правоохоронні органи часто не забезпечували ефективний захист потерпілих і не запобігали насильству, а більшість винних не були притягнуті до відповідальності». У звіті також йдеться, що у деяких інцидентах серед виконавців були виявлені члени ультраправих угрупувань.
Ці висновки цілком узгоджуються з даними моніторингової групи «Маркер» про сплеск ультраправого насильства, що припав на період місцевих виборів. За 2020 рік моніторинг зафіксував 51 випадок насилля та конфронтацій проти політик_кинь та партій. Переважна більшість цих нападів чи конфронтацій були здійснені ультраправими в рамках оголошеного ними «сафарі»:
У Доповіді також йдеться про 3 випадки насилля проти ЛГБТІ-людей, зафіксованих за пів року. Моніторинг «Маркеру» протягом 2020 року зафіксував 14 випадків насильства, спрямованого проти ЛГБТІ-людей.
УВКПЛ також зафіксувало випадки перешкоджання проведенню мирних зібрань. Зокрема, прояви насильства проти учасників мітингів перед будівлями судів, що розглядали гучні справи, і заходів, організованих ЛГБТІ-людьми та людьми, які їх підтримують.
Окрім того, за пів року УВКПЛ зафіксувало 8 випадків погроз і нападів на працівни_ць ЗМІ, журналіст_ток і блогер_ок. Більшість із задокументованих випадків пов’язані з висвітленням заходів боротьби з корупцією або пандемією, запроваджених урядом.
У 2021 році «Маркер» також фіксував насилля й погрози журналістам — з боку ультраправих угруповань чи акторів, як-от у лютому 2021-го у зв’язку із введенням санкцій проти телеканалів «112 Україна», NewsOne та ZIK. Так, 3 напади відбулися під час акцій ультраправих за закриття телеканалу «НАШ», що проходила під гаслом «Доб’ємо вцілілих».
У Доповіді УВКПЛ також повідомляється, що з 16 січня почастішали випадки погроз та ворожнечі через критику мовного закону. Приклади цього зафіксував моніторинг «Маркеру»: наприкінці січня на мовному підґрунті розгорнувся булінг темношкірого студента Запорізького медуніверситету, який висловив свою думку щодо мовного закону. Булінг мав підкреслено расистський характер, а інформація про нього активно поширювалась ультраправими телеграм-каналами.
«УВКПЛ стурбоване тим, що при кваліфікації злочинів поліція, як і раніше, не враховує мотиви нападів, які можуть вчинятися за ознаками ідентичності жертви», — стверджує Доповідь. Про цю тенденцію йдеться й у звіті «Маркеру» за 2020 рік.
«Напередодні місцевих виборів у жовтні 2020 року УВКПЛ спостерігало хвилю нападів на членів і співробітників політичних партій, здебільшого спрямованих проти
двох опозиційних партій, які багато хто вважає “проросійськими”. Правоохоронні органи часто не забезпечували ефективний захист потерпілих і не запобігали насильству, а більшість винних не були притягнуті до відповідальності». У звіті також йдеться, що у деяких інцидентах серед виконавців були виявлені члени ультраправих угрупувань.
Ці висновки цілком узгоджуються з даними моніторингової групи «Маркер» про сплеск ультраправого насильства, що припав на період місцевих виборів. За 2020 рік моніторинг зафіксував 51 випадок насилля та конфронтацій проти політик_кинь та партій. Переважна більшість цих нападів чи конфронтацій були здійснені ультраправими в рамках оголошеного ними «сафарі»:
У Доповіді також йдеться про 3 випадки насилля проти ЛГБТІ-людей, зафіксованих за пів року. Моніторинг «Маркеру» протягом 2020 року зафіксував 14 випадків насильства, спрямованого проти ЛГБТІ-людей.
УВКПЛ також зафіксувало випадки перешкоджання проведенню мирних зібрань. Зокрема, прояви насильства проти учасників мітингів перед будівлями судів, що розглядали гучні справи, і заходів, організованих ЛГБТІ-людьми та людьми, які їх підтримують.
Окрім того, за пів року УВКПЛ зафіксувало 8 випадків погроз і нападів на працівни_ць ЗМІ, журналіст_ток і блогер_ок. Більшість із задокументованих випадків пов’язані з висвітленням заходів боротьби з корупцією або пандемією, запроваджених урядом.
У 2021 році «Маркер» також фіксував насилля й погрози журналістам — з боку ультраправих угруповань чи акторів, як-от у лютому 2021-го у зв’язку із введенням санкцій проти телеканалів «112 Україна», NewsOne та ZIK. Так, 3 напади відбулися під час акцій ультраправих за закриття телеканалу «НАШ», що проходила під гаслом «Доб’ємо вцілілих».
У Доповіді УВКПЛ також повідомляється, що з 16 січня почастішали випадки погроз та ворожнечі через критику мовного закону. Приклади цього зафіксував моніторинг «Маркеру»: наприкінці січня на мовному підґрунті розгорнувся булінг темношкірого студента Запорізького медуніверситету, який висловив свою думку щодо мовного закону. Булінг мав підкреслено расистський характер, а інформація про нього активно поширювалась ультраправими телеграм-каналами.
«УВКПЛ стурбоване тим, що при кваліфікації злочинів поліція, як і раніше, не враховує мотиви нападів, які можуть вчинятися за ознаками ідентичності жертви», — стверджує Доповідь. Про цю тенденцію йдеться й у звіті «Маркеру» за 2020 рік.
Найближчий соратник російського неонациста Максима «Тесака» Марцинкевича Андрій Дєдов, також відомий як Дєд, переховується від ФСБ в Україні. Здійснити переїзд у 2020 році йому допомогла неонацистська організація Wotanjugend.
Утекти з Росії Дєд був змушений через поновлення справи про показове вбивство, здійснене російськими неонацистами, яке було зняте на відео та розповсюджене в інтернеті під назвою «Казнь таджика и дага», а також затримання та смерті колишніх соратників з неонацистського угруповання «Формат 18».
Перед смертю у в’язниці Тесак зізнався у злочинах та свідчив проти інших учасників організації. Також було опубліковано його записку, в якій він радив Дєду тікати з Росії.
Дєдов — не єдиний нацист з «Формат 18», що переховується в Україні. Сюди також перебрався Роман Желєзнов на прізвисько «Зухель», який поїхав воювати в складі «Азову». До того в Україну переїхали й інші лідери неонацистського руху Росії: Сергій «Малюта» Коротких, Денис «White Rex» Нікітін та лідери Wotanjugend Іван Міхєєв і Олексій Льовкін. Усім їх допомагав «Азов».
Історію життя Дєда, його нового бізнесу та раптової втечі до України описує журналіст Рустам Юлбарісов для Заново-медиа
Утекти з Росії Дєд був змушений через поновлення справи про показове вбивство, здійснене російськими неонацистами, яке було зняте на відео та розповсюджене в інтернеті під назвою «Казнь таджика и дага», а також затримання та смерті колишніх соратників з неонацистського угруповання «Формат 18».
Перед смертю у в’язниці Тесак зізнався у злочинах та свідчив проти інших учасників організації. Також було опубліковано його записку, в якій він радив Дєду тікати з Росії.
Дєдов — не єдиний нацист з «Формат 18», що переховується в Україні. Сюди також перебрався Роман Желєзнов на прізвисько «Зухель», який поїхав воювати в складі «Азову». До того в Україну переїхали й інші лідери неонацистського руху Росії: Сергій «Малюта» Коротких, Денис «White Rex» Нікітін та лідери Wotanjugend Іван Міхєєв і Олексій Льовкін. Усім їх допомагав «Азов».
Історію життя Дєда, його нового бізнесу та раптової втечі до України описує журналіст Рустам Юлбарісов для Заново-медиа
«Традиція і порядок» блокували роботу депутатів Баришівської селищної ради, щоб протиснути рішення про висловлення недовіри селищному голові Олександру Вареніченку. Про це вони пишуть у власному інстаграмі.
«Традиція і порядок» звинувачують депутатів у саботажі процесу відсторонення мера. Після обідньої перерви в раді оголосили, що повторного голосування за відсторонення Вареніченка не буде. Тоді ультраправі зайшли до зали та заблокували трибуну.
Спроби протиснути рішення в селищних та міських радах силою є поширеною практикою серед ультраправих організацій та партій, які нікуди не пройшли та позбавлені можливості впливати на прийняття рішень законними методами.
Про попередні спроби ультраправих тиснути на рішення місцевої влади читайте у нашому дописі.
«Традиція і порядок» звинувачують депутатів у саботажі процесу відсторонення мера. Після обідньої перерви в раді оголосили, що повторного голосування за відсторонення Вареніченка не буде. Тоді ультраправі зайшли до зали та заблокували трибуну.
Спроби протиснути рішення в селищних та міських радах силою є поширеною практикою серед ультраправих організацій та партій, які нікуди не пройшли та позбавлені можливості впливати на прийняття рішень законними методами.
Про попередні спроби ультраправих тиснути на рішення місцевої влади читайте у нашому дописі.
Ультраправа організація «Авангард» спаплюжила мурал із зображенням південноафриканського політика та борця за права чорношкірих Нельсона Мандели, що розташований у Києві на вул. Великій Васильківській, 9/2.
У своєму телеграм-каналі члени «Авангарду» опублікували відео, як вони забризкують мурал червоною фарбою.
На відео також видно, що ультраправі розкидали листівки із заголовком «Хто такий Нельсон Мандела?». У своєму дописі вони називають його «людожером».
Видатний борець з апартеїдом, Нельсон Мандела був удостоєний Нобелівської премії миру в 1993 році.
«Авангард культурна спілка» (АКС) — ультраправа група, пов’язана з «азовським рухом». Базується на території «Козацького дому», що є хабом для пов’язаних з «Нацкорпусом» проєктів.
У своєму телеграм-каналі члени «Авангарду» опублікували відео, як вони забризкують мурал червоною фарбою.
На відео також видно, що ультраправі розкидали листівки із заголовком «Хто такий Нельсон Мандела?». У своєму дописі вони називають його «людожером».
Видатний борець з апартеїдом, Нельсон Мандела був удостоєний Нобелівської премії миру в 1993 році.
«Авангард культурна спілка» (АКС) — ультраправа група, пов’язана з «азовським рухом». Базується на території «Козацького дому», що є хабом для пов’язаних з «Нацкорпусом» проєктів.
Черговий напад на молодь на Подолі. Цього разу напад вчинили члени групи «Альтернатива», що пов’язана з «Азовським рухом». Як можна побачити з опублікованого ними агітаційного відео, група зі щонайменше 15 людей спочатку відбирає алкоголь у молоді, а потім б’є тих, хто цим обурюється.
Одним із лідерів групи, швидше за все, є Михайло Шаланкевич — російський неонацист з ультраправої організації «Реструкт» Максима Марцинкевича (Тесака). У 2018 році його, як і більшість членів банди Тесака, було визнано винними у серії нападів із використанням зброї, а також заволодінням майном своїх жертв. Тоді учасники «Реструкту» також виправдовували вчинені напади «боротьбою з наркоманами та алкоголіками».
Шаланкевич отримав шість років, але вийшов майже одразу у зв’язку з відбуттям строку. А вже у 2020 році (можливо раніше) він переїжджає в Україну, де вступає до «Нацкорпусу». Схоже, що тут Шаланкевич вирішив повернутися до діяльності, якою займався в Росії, — «боротися» за здоровий спосіб життя інших насильницькими методами. Напад на молодь на Подолі — не єдиний приклад цієї «боротьби», який можна знайти на каналі «Альтернатива» чи особистій сторінці неонациста у Вконтакті.
Одним із лідерів групи, швидше за все, є Михайло Шаланкевич — російський неонацист з ультраправої організації «Реструкт» Максима Марцинкевича (Тесака). У 2018 році його, як і більшість членів банди Тесака, було визнано винними у серії нападів із використанням зброї, а також заволодінням майном своїх жертв. Тоді учасники «Реструкту» також виправдовували вчинені напади «боротьбою з наркоманами та алкоголіками».
Шаланкевич отримав шість років, але вийшов майже одразу у зв’язку з відбуттям строку. А вже у 2020 році (можливо раніше) він переїжджає в Україну, де вступає до «Нацкорпусу». Схоже, що тут Шаланкевич вирішив повернутися до діяльності, якою займався в Росії, — «боротися» за здоровий спосіб життя інших насильницькими методами. Напад на молодь на Подолі — не єдиний приклад цієї «боротьби», який можна знайти на каналі «Альтернатива» чи особистій сторінці неонациста у Вконтакті.
Telegram
Альтернатива
Альтернатива провела очередной рейд против распития алкоголя в общественных местах. На этот раз Контрактовая: быдло разных возрастов забыло о законе, запрещающем подобное поведение, а мимо проходящие неравнодушные граждане им об этом доходчиво напомнили😏
«Marker» is now available in English. On the website, you can find monitoring reports for 2018 and further on, information about methodology of research, along with answers to FAQ about it. Also, you can access the translations of original articles and collection of texts and researches covering the far-right movement in Ukraine.
.
Тепер сайт «Маркер» доступний і англійською мовою. На ньому ви зможете знайти моніторингові звіти починаючи з 2018 року, інформацію про методологію дослідження та відповіді на найбільш поширені запитання щодо неї, переклади оригінальних статей та підбірку інших матеріалів і досліджень про ультраправі рухи в Україні.
.
Тепер сайт «Маркер» доступний і англійською мовою. На ньому ви зможете знайти моніторингові звіти починаючи з 2018 року, інформацію про методологію дослідження та відповіді на найбільш поширені запитання щодо неї, переклади оригінальних статей та підбірку інших матеріалів і досліджень про ультраправі рухи в Україні.
Чи треба російським правим переїжджати з Росії в Україну? Таке питання вчора, 16 квітня, обговорили два російських неонацисти, які вже зробили свій вибір на користь України — один з очільників «Нацкорпусу» Сергій Коротких («Боцман» / «Малюта») та вокаліст гурту M8L8TH і лідер руху WotanJugend Олексій Льовкін.
Як переконують учасники розмови, людям, що хочуть «розвивати ідею», з Росії треба їхати якомога швидше. І Україна — чудове місце для правих політемігрантів, адже: «Здесь можно говорить правду. Минимум политкорректности... Эта страна не испорчена левацкой частью европейской цивилизации. Здесь страна-фронтир, и можно делать все что угодно».
Щоб переїхати в Україну, на думку Коротких, росіянин, в першу чергу, має відмовитися від шовіністичних імперських поглядів та сповідувати «інтернаціональний націоналізм». Адже класичний націоналізм у XXI столітті нежиттєздатний, і настав час великих проєктів. А саме класичного білого расизму з невід’ємним «тягарем білої людини»: «Чтобы быть конкурентоспособным и выжить в XXI веке, всем белым придется прийти к пониманию, что они могут выжить… только если объединятся и поймут, что они представители белой европейской цивилизации… Нет смысла говорить об украинском национализме или русском национализме. Наша порода выживет только в одном случае — если все представители белой христианской белой части цивилизации проникнутся этим пониманием».
За словами «Боцмана», правих політемігрантів з Росії в Україні вже «не один десяток и не одна сотня». З останніх можна згадати членів банди «Тесака», що емігрували у 2020 році: Андрія Дєдова («Дєд») та Михайла Шаланкевича. Останній уже створив власну організацію «Альтернатива», яка насильницькими методами «бореться з алкоголізмом».
Розмова, що мала б бути інтерв’ю, звучала швидше як монолог Коротких. Тож можна припустити, що таким чином «Боцман» прагне не тільки перетягнути в Україну російських ультраправих, а й посилити власні позиції в «азовському русі», оточуючи себе колишніми соратниками.
Інтерв'ю.
Як переконують учасники розмови, людям, що хочуть «розвивати ідею», з Росії треба їхати якомога швидше. І Україна — чудове місце для правих політемігрантів, адже: «Здесь можно говорить правду. Минимум политкорректности... Эта страна не испорчена левацкой частью европейской цивилизации. Здесь страна-фронтир, и можно делать все что угодно».
Щоб переїхати в Україну, на думку Коротких, росіянин, в першу чергу, має відмовитися від шовіністичних імперських поглядів та сповідувати «інтернаціональний націоналізм». Адже класичний націоналізм у XXI столітті нежиттєздатний, і настав час великих проєктів. А саме класичного білого расизму з невід’ємним «тягарем білої людини»: «Чтобы быть конкурентоспособным и выжить в XXI веке, всем белым придется прийти к пониманию, что они могут выжить… только если объединятся и поймут, что они представители белой европейской цивилизации… Нет смысла говорить об украинском национализме или русском национализме. Наша порода выживет только в одном случае — если все представители белой христианской белой части цивилизации проникнутся этим пониманием».
За словами «Боцмана», правих політемігрантів з Росії в Україні вже «не один десяток и не одна сотня». З останніх можна згадати членів банди «Тесака», що емігрували у 2020 році: Андрія Дєдова («Дєд») та Михайла Шаланкевича. Останній уже створив власну організацію «Альтернатива», яка насильницькими методами «бореться з алкоголізмом».
Розмова, що мала б бути інтерв’ю, звучала швидше як монолог Коротких. Тож можна припустити, що таким чином «Боцман» прагне не тільки перетягнути в Україну російських ультраправих, а й посилити власні позиції в «азовському русі», оточуючи себе колишніми соратниками.
Інтерв'ю.
37 випадків ультраправого насильства та конфронтації було зафіксовано групою Marker за перший квартал 2021 року.
Незмінним лідером тут залишається «Нацкорпус»: 9 випадків, 2 з яких — насильство проти людей. Іншими помітними організаціями були «Традиція і порядок», які активно намагалися зривати акції до 8 березня, «Суспільство майбутнього» (колишні С14) та «Національний спротив».
Хоча після завершення місцевих виборів у жовтні 2020 року кількість випадків політично зумовленого насильства та конфронтацій зменшилася, політики та політичні партії залишаються головними цілями для ультраправих. За перший квартал було зафіксовано 11 випадків.
Щонайменше двічі ультраправі вривалися до зали засідань місцевих органів влади з метою тиску на депутатів та впливу на голосування.
На другому місці — насилля та конфронтації проти ЛГБТ+ спільноти (6 випадків) і молоді неформальної зовнішності (6 випадків), яку ультраправі переважно помилково зараховують до ЛГБТ+ чи лівих.
Незмінним лідером тут залишається «Нацкорпус»: 9 випадків, 2 з яких — насильство проти людей. Іншими помітними організаціями були «Традиція і порядок», які активно намагалися зривати акції до 8 березня, «Суспільство майбутнього» (колишні С14) та «Національний спротив».
Хоча після завершення місцевих виборів у жовтні 2020 року кількість випадків політично зумовленого насильства та конфронтацій зменшилася, політики та політичні партії залишаються головними цілями для ультраправих. За перший квартал було зафіксовано 11 випадків.
Щонайменше двічі ультраправі вривалися до зали засідань місцевих органів влади з метою тиску на депутатів та впливу на голосування.
На другому місці — насилля та конфронтації проти ЛГБТ+ спільноти (6 випадків) і молоді неформальної зовнішності (6 випадків), яку ультраправі переважно помилково зараховують до ЛГБТ+ чи лівих.
Marker |
Ультраправе насильство і конфронтація у першому кварталі 2021 року | Marker
Телеканал «Дом», створений для мовлення на непідконтрольних територіях, видалив відео про ультраправих через тиск ультраправих організацій.
У сюжеті «Радикалы в Украине», зокрема, йшлось про «Довідник символів ворожнечі», опублікований Гельсінською правозахисною групою, де згадувалось, що «поруч зі свастикою та емблемою СС опинилась символіка українських націоналістичних організацій «Національний корпус» та «Традиція і порядок».
Також у відео стверджувалось, що своєю діяльністю радикали створюють картинку для російської пропаганди. У цьому самому — підспівуванні російській пропаганді — звинуватили журналістів і ультраправі. А «Нацкорпус» заявив, що вимагає публічних вибачень.
У заяві телеканалу сказано, що сюжет «вирішили направити на розгляд професійної спільноти» та що «до фінального розгляду» цей ролик прибрали з Youtube.
У сюжеті «Радикалы в Украине», зокрема, йшлось про «Довідник символів ворожнечі», опублікований Гельсінською правозахисною групою, де згадувалось, що «поруч зі свастикою та емблемою СС опинилась символіка українських націоналістичних організацій «Національний корпус» та «Традиція і порядок».
Також у відео стверджувалось, що своєю діяльністю радикали створюють картинку для російської пропаганди. У цьому самому — підспівуванні російській пропаганді — звинуватили журналістів і ультраправі. А «Нацкорпус» заявив, що вимагає публічних вибачень.
У заяві телеканалу сказано, що сюжет «вирішили направити на розгляд професійної спільноти» та що «до фінального розгляду» цей ролик прибрали з Youtube.