until august
1.1K subscribers
2.33K photos
40 videos
853 links
Навколокнижковий блог-журнал 📚

Книжки, картини, статті, міфи, життя-буття.
Тому що читати — це весело, а говорити про прочитане — ще весіліше.
Для зв'язку: @seamair18.
Download Telegram
until august
Невелика підбірка книг-мемуарів, бо їх забагато не буває! 〰️ «Скляний замок» Джаннетт Воллс Зворушлива історія дорослішання в дисфункціональній родині. Джаннетт описує своє незвичайне дитинство з батьками-кочівниками, та як вона та її брати й сестри змогли…
〰️ «The Letters Of Vincent Van Gogh», листи Вінсента Ван Гога
Збірка листування художника (переважно з братом Тео), яка розкриває його думки про мистецтво, творчість, життя та боротьбу з психічними розладами.

〰️ «Я рада, що моя мама померла» Дженнетт Маккерді
Відверті та болючі мемуари про складні стосунки з матір'ю та досвід роботи дитячою акторкою.

〰️ «Коли подих стає повітрям» Пола Каланіті
Глибокі роздуми нейрохірурга про життя, смерть та сенс існування, написані під час його боротьби з раком легенів.

〰️ «Julie and Julia» Джулі Пауелл
Кулінарний щоденник Джулі, яка вирішила приготувати всі 524 рецепти з класичної кулінарної книги Джулії Чайлд протягом одного року у своїй крихітній нью-йоркській кухні.

〰️ «Становлення»
Мішель Обами
Автобіографія, в якій Мішель розповідає про своє життя від дитинства в Чикаго до років у Білому домі.

Щось з цього читали? Розказуйте ваші враження! 👀

until august | #книги
❤‍🔥7🔥2👏1
Допоможіть, мене забулив Марк Аврелій 😫
І йому не завадило те, що він помер ~1850 років тому.

Зранку не могла змусити себе встати з ліжка і робити роботу. Тільки що потрібно було знайти шматочок з його «Розмислів», і вгадайте, на якій сторінці я відкрила книгу?

Марку, що ти робиш, зупинись!

until august | #книги
😁6🤣31
Пишу відгук, поки пам'ятаю.

until august | #книгоогляди
🔥3🥰1
until august
Пишу відгук, поки пам'ятаю. until august | #книгоогляди
📖 Отже, «The Memory Police» Йоко Огави.
Що робить нас нами — речі, спогади чи здатність їх зберігати?

На безіменному острові, де навіть час тече дивно, предмети поступово зникають — капелюхи, стрічки, парфуми, пташки, троянди... Більшість мешканців не помічають цих змін, ніби вони є природним порядком речей, а ті, хто наділений здатністю пригадувати втрачені предмети, живуть у страху перед Поліцією пам'яті, яка прагне, щоб усе, що зникло, залишилося забутим.

Певною мірою «Поліція пам'яті», вперше опублікована в Японії ще в 1994 році, виглядає як нащадок твору Джорджа Орвелла. Так, звичайно, це роман-антиутопія, який викриває жах тоталітаризму: у всій історії відчувається тиха напруга. Постійний страх та клаустрофобія переслідує героїв будь-де, адже й Поліція пам'яті може бути скрізь.
Проте є й інша сторона.

Йоко Огава створює дивовижний світ, де забування стає майже фізичним актом. Вона не пропонує жодних пояснень ані механізму, ані правил зникнення. Ми не знаємо де, коли, як і чому. Але ми знаємо, що щось перестає існувати, і не можемо це змінити.
Кожна зникнення — це не лише втрата предмета, а й цілого емоційного всесвіту, культурного контексту й пов'язаного з ним спогаду. Таким чином, люди зазнають втрат, які неможливо відновити.

Головна героїня — молода письменниця, яка живе в світі, де реальність постійно трансформується. Коли вона дізнається, що її редактору загрожує небезпека з боку Поліції пам'яті, вона приховує його під підлогою свого будинку.
Це свідома алюзія на історію Анни Франк, адже сховка редактора дуже подібна на ту, яку описувала Анна у своєму «Щоденнику». Йоко Огава ще підліткою захопилася історією єврейської дівчинки, яка 25 місяців переховувалась від нацистів і записувала своє життя:
Серце і розум Анни були такими глибокими. Її щоденник довів, що люди можуть зростати навіть у такій обтяжливій ситуації, а письменництво може дати їм свободу.

Я хотіла по-своєму переварити досвід Анни, а потім відтворити його у своїй роботі.


Огава не пропонує прямих пояснень — вона створює простір для читацької уяви, де кожне зникнення є болісним актом деконструкції індивідуальності. Кожне зникнення стає метафорою більш глибоких втрат — культурної ідентичності, індивідуальної історії, самості.
Чи може спільнота вижити, коли її пам'ять систематично руйнується? Чи є спротив можливим, коли саме існування спогадів перетворюється на акт опору?

Важливий аспект сюжету — спротив через збереження і створення історій. Редактор героїні стверджує: навіть якщо щось зникло, це не означає, що воно перестало бути реальним; розповіді, спогади — ось що насправді має значення.

Книга написана в мінімалістичному стилі, характерному для японської літератури. ЇЇ оманливо пласка проза не пропонує простих відповідей.
Мені сподобались туманність та лиховісність; сподобалось, як нас закинули в середину світу, що вже контролюється певною вищою системою, кимось страшним і жахливим, що ніколи не з'являється повністю, проте нависає над усім романом.

Так, сюжет може здатися розмитим і дивним. І так, в мене є певні претензії до наповнення і персонажів. Але. Якщо розглядати його як антиутопію, то я не думаю, що роман аж настільки особливий, та якщо дивитись на нього через призму емоцій, то це дуже вдалий текст.
Якщо вдуматись, то стає страшно, як легко ми забуваємо і відкидаємо спогади, щоб пристосуватися до поточних ситуацій. І як часто ми сприймаємо речі вирваними з контексту, бо просто не пам'ятаємо його.

То що ж залишається, коли зникає все?..

until august | #книгоогляди
❤‍🔥9🥰1👏1
until august
📖 Отже, «The Memory Police» Йоко Огави. Що робить нас нами — речі, спогади чи здатність їх зберігати? На безіменному острові, де навіть час тече дивно, предмети поступово зникають — капелюхи, стрічки, парфуми, пташки, троянди... Більшість мешканців не помічають…
А ось що ще мені нагадала ця книга 👀

Існує така японська ідея, як «Mono no aware» (Моно-но аваре), що перекладається приблизно як «сумна чарівність речей».
Це естетичний принцип усвідомлення мінливості й швидкоплинності речей, а також ніжний смуток з приводу їхнього зникнення. Це зворушення очевидною і прихованою красою речей і явищ і глибока туга за тим, що вони не бувають незмінними.

Мені здається, що в «Поліції пам'яті» якраз є моно-но аваре: це відчуття пронизує книгу, коли речі зникають. Щось у повітрі змінюється, і, прокинувшись, люди виходять зі своїх домівок, щоб зрозуміти, що втрачено цього разу. Одного ранку річки вкриваються пелюстками квітів, які повільно пливуть у море, і троянди приєднуються до капелюхів й кораблів як те, що зникло назавжди. Незабаром зникає і сама пам'ять про них.

until august | #цікаве
9🥰2
until august
Потрібна ваша допомога з вибором!
Яку б книгу ви прочитали наступною?
Здається, в нас є переможець, та ще й з відривом!

🌙«Безбратня ніч» В. В. Ганешанантхан.
Шрі-Ланка, 1981 рік. Роман про сімейну драму в розпал громадянської війни, про пошуки ідентичності та сімейних зв'язків.

🧶«Лель і Полель» Івана Франка.
Розповідь про долі двох братів-близнюків — Владка та Начка, які виросли разом, проте обрали різні життєві дороги.

☀️«Світло у серпні» Вільяма Фолкнера.
Роман-дослідження життя американського Півдня від часів Громадянської війни до кінця 1920-х років. Основна тема твору — болючі проблеми тогочасного суспільства, серед яких центральне місце посідає расова дискримінація та її руйнівний вплив на людські долі.

📝«Учитель» Шарлотти Бронте.
Перший і в значній мірі автобіографічний роман відомої англійської письменниці. Головний герой, шукаючи своє місце в житті, вирушає в Бельгію, де влаштовується працювати вчителем в пансіоні.

Сьогодні сподіваюсь встигнути дочитати Джанет Вінтерсон і починаю «Учителя»!

until august | #книги
🔥81👏1
Справжній книжковий палац: Бібліотека Ервіна Сабо в Будапешті 🥺

У серці угорської столиці криється дивовижний простір, де література зустрічається з розкішшю минулої епохи — і це міська бібліотека.

Уявіть лише: золоті стіни відбивають мерехтіння кришталевих люстр, розкішні крісла запрошують поринути у читання, а величні книжкові полиці сягають стелі.

Це не просто бібліотека — це палац, збудований у 1889 році для графа Фрідьєша Венкгайма.
Колись тут вирували вишукані бали, де сам імператор Франц Йосиф був гостем. Після смерті графа Венкгайма не залишилося спадкоємців, тому будівлю викупило місто.

Сьогодні ця бібліотека — найбільша в Будапешті, і її фонд складає більше ніж мільйон томів. Її названо на честь Ервіна Сабо, бібліотекаря та соціолога, який впровадив тут британську систему організації книг.

Магія цього місця не залишилася непоміченою — тут знімали «Привид опери», «Інопланетянин», «Флемінг: Людина, яка могла б бути Бондом», «Червоний горобець» та інші фільми.

until august | #бібліотеки
🥰11🤩3