Дочитала «Марсіанські хроніки» і ще раз пересвідчилась в двох речах:
а) так, я все ще дуже люблю Бредбері;
б) так, я все ще дуже люблю наукову фантастику.

Декілька цікавих фактів про книгу:

〰️ Сам Бредбері не без гумору назвав «Марсіанські хроніки» «ненавмисним романом» («an accidental novel»).
Оповідання в тей час не мали популярності, адже публіка хотіла коміксів і великих романів. Тоді автор вирішив об'єднати свої «марсіанські» оповідання в один твір. Він змінив назви, ввів хронологію подій і почав шукати видавця. Через рік твір опублікували і він приніс Бредбері спочатку національну, а потім і світову популярність.

〰️ Автор стверджував, що цей роман — фентезі, а не наукова фантастика:

Я не пишу наукову фантастику. Я написав одну таку книгу і це «451° за Фаренгейтом», яка ґрунтується на дійсності. Наукова фантастика — це відображення реальності. Фентезі — відображення вимислу. Так що «Марсіанські хроніки» — це не наукова фантастика, це фентезі. Цього не могло статися, розумієте?

〰️ У Великій Британії книга вийшла під назвою «The Silver Locusts» («Срібна сарана») — метафора навали землян на Марс. Ця назва ще більше закріплювала ідею зображення людей як загарбників.

〰️ Деякі частини книги були значною мірою натхненні творами Едгара Аллана По, тому що Бредбері був великим його шанувальником (розуміємо тебе, Рею!)
Так, розділ книги «Ашер II» повністю побудований на відсилках до декількох оповідань По.

〰️ «Марсіанські хроніки» були продуктом культурної одержимості, яку називали «марсіанською лихоманкою».
На початку ХХ-го століття з'явилися твердження, що на поверхні Марса є наповнені водою канали. Ця чутка про канали на Марсі була просто наслідком неправильного перекладу, проте існувала протягом десятиліть, породивши теорії того, що на Марсі можливе життя.

〰️ Бредбері використав реальний історичний прецедент — епідемію віспи серед корінного населення Америки — як основу для сюжету про вплив земної вітрянки на марсіан.
У книзі земляни-колонізатори заносять на Марс вірус віспи, яка має руйнівний вплив.
Бредбері змоделював цю епідемію на основі реальних подій: у XVII столітті віспа стала причиною смерті величезного відсотка корінного населення на території США. Так, конкретна епідемія 1633 року спричинила смерть щонайменше третини корінного населення Нової Англії.

〰️ Барроуз безпосередньо вплинув на написання «Марсіанських хронік». У дитинстві Бредбері захоплювався творами американського письменника Едгара Барроуза, який написав серію «Джон Картер з Марса».
Як згадував Бредбері в одному зі своїх інтерв'ю:

У дванадцять років я не міг дозволити собі купити продовження «Марсіанського воїна» Едгара Барроуза, адже ми були бідною родиною… і тоді написав свою власну версію.

〰️ Місце посадки марсохода НАСА Curiosity назвали «посадкою Бредбері» на честь письменника.
Свої перші кроки по поверхні планети марсохід зробив 22 серпня 2012 року — на річницю дня народження Рея (і який помер лише два місяці тому, у червні 2012).
Науковці NASA присвятили це місце Бредбері за його багаторічне захоплення та популяризацію Червоної планети.

until august | #цікаве

Прихворіла, тому "серйозні" твори не йдуть зараз 🥲

Підкажіть, друзі, чи є у вас якісь книги, до яких повертаєтесь, коли немає настрою на емоційно (трагедії) або інтелектуально (нон-фікшн) важкі сюжети?
Щось по типу ваших comfort книг?..

until august | #поговорити

У жовтні минулого року вийшла дуже цікава книга, яку я поки що не купила, але була дуже близька до цього 😅

Це «Дослідники: Нова історія» Метью Локвуда, доцента історії Університету Алабами.

У своєму дослідженні автор розгортає широку панораму дивовижних і часто забутих історичних постатей, що охоплює 40 століть та шість континентів.

Поруч із відомими дослідниками, такими як Покахонтас, Колумб, Сакагавея та капітан Кук, автор представляє незнані історії людей, яких зазвичай не називають "дослідниками" — іммігрантів, місцевих перекладачів, провідників і навіть рабів-утікачів.

Локвуд особливо підкреслює роль жінок-мандрівниць, зокрема:
〰️ вікінгів Гудрід Торб'ярнардоттір та Фрейдіс Ейріксдоттір, які досягли Північної Америки у 1000 році;
〰️ Мері Монтегю, що вперше привезла в Європу ранню техніку щеплення віспи з Константинополя.

Головна думка автора полягає в тому, що прагнення до пізнання нового притаманне людям будь-якого походження, статі, віку чи соціального статусу.  

until august | #книги

Почитала трохи більше про чудових жінок-вікінгів і несу цю інформацію вам! 😎

Дослідження та міфотворчість часто настільки переплетені, що справжні розповіді про відкриття іноді сприймаються як казки.

〰️ Гудрід Торбьярнардоттір, народжена в Ісландії близько 980 року, була нащадком скандинавських дослідників, які перетнули Північне море у 700-800-х роках, щоб заселити острови далекої північної Атлантики: Фарерські острови, Шетландські острови та Ісландію.

Разом з чоловіком вони створили перше постійне європейське поселення в Північній Америці на території сучасного Ньюфаундленду. Тут Гудрід народила сина — Сноррі Торфіннссона; він був першим відомим європейцем, народженим в Новому Світі.

〰️ Фрейдіс Еріксдоттір — єдина дочка вікінга Еріка Рудого, першовідкривача Гренландії, сестра Лейфа Ерікссона, який відкрив узбережжя Північної Америки.
Фрейдіс прибула до Америки як повноправна і беззаперечна лідерка групи з понад тридцяти чоловіків. Коли спалахнув конфлікт між норвезькими прибульцями та корінними жителями регіону, саме Фрейдіс очолила бій, незважаючи на шестимісячну вагітність.

Гудрід і Фрейдіс обидві покинули поселення у Канаді, коли опір корінних жителів став надто сильним. Фрейдіс повернулася до Гренландії, а Гудрід оселилася в Ісландії, прийняла християнство і, все ще не втамувавши спрагу до подорожей, здійснила довге паломництво до Риму.

Майже тисячу років їхнє реальне існування широко заперечувалося. Сам факт, що дві жінки допомогли очолити перші європейські експедиції до Америки, часто тлумачився вченими як доказ того, що всі історії в сагах були вигадкою 🫠

Лише в 1960 році, коли норвезький археолог Анне Стіне Інгстад виявила залишки норвезького поселення в Л'Анс-о-Медоуз, життя та діяння Гудрід та Фрейдіс отримали історичне підтвердження.

until august | #цікаве

Дайджест дописів за січень 📚🍵

Щось про книжки:
〰️ Причини читати класику.
〰️ Рецензія на «Пам'яті» Еліс Вінн.
〰️ Тенденції у вподобаннях українців у 2024.
〰️ Про «Девіда Коперфілда»: 1, 2.
〰️ Невеликі відгуки на прочитане в січні.
〰️ Рецензія на «Шість багряних журавлів» Елізабет Лім.
〰️ Трошки про «Щоденник» Марії Башкирцевої.
〰️ Рецензія на «Девіда Коперфілда» Дікенса.

Щось для очей:
〰️ «Вечір в Адельбодені» Фінка.
〰️ Brattle Book Shop у Брукліні.
〰️ Виставка «Під Різдвяною Зіркою».
〰️ Обкладинки «Девіда Коперфілда».
〰️ Знайомство з Мейнардом Діксоном.

Щось цікаве:
〰️ Бог Пан: його боротьба.
〰️ Підтримка українських перекладів.
〰️ Чим надихалась Еліс Вінн при написанні «Пам'яті»?
〰️ Жінки, вікінги, Америка — і все це водночас.
〰️ Цікаве життя Джека Лондона.
〰️ Архетип казки «Шість лебедів».
〰️ Дослідження про меми (і біологію).
〰️ «Марсіанські хроніки» Бредбері.
〰️ Книжкове гадання.

Щось болюче:
〰️ «Отруєні газами» Сарджента.
〰️ «Забута людина» Діксона.

until august | #дайджест