Вчора я осилила жовту цеглинку — дочитала «Девіда Коперфілда» Чарльза Дікенса.
Цікаво, що у англійських виданнях майже скрізь по 900 сторінок, а в нас всього 600. Не буду прикрашати дійсність — наше видання дуже гарне, але дрібний шрифт робив мені боляче 🫠
А тепер про саму книгу.
Це був улюблений роман Дікенса серед його власних творів. У передмові до видання 1867 року автор писав: «Як і багато люблячих батьків, я маю в своєму серці улюблену дитину. І звуть його Девід Копперфільд».
Загально відомо, що Дікенс фізично не міг написати щось геть погане чи нецікаве (за винятком, можливо, близько 30 сторінок досить безглуздих описів у цій книзі). Цей твір — не виняток. Так, можливо він трохи задовгий, можливо виглядає трохи наївним і драматичним, проте це все одно чудовий роман.
«Девід Коперфілд» — це історія про дорослішання.
Я поринула у життя Девіда, я переживала за нього; певною мірою, я сама ним стала.
Колись давно мені сказали, що ця книга смішна, та я не погоджуся з цим. Якби стендап-комік взяв за основу свого виступу життя Девіда Копперфілда, увесь зал розплакався б (і не від сміху).
У класичній дікенсівській манері, історія головного героя геть не радісна; вона сповнена труднощів і образ. Проте це не заважає їй також бути історією зростання.
Дорослішання Девіда показує нам, що не весь біль спотворює, і що не всі рани залишають по собі рубці. Його життя важке, але те, як він проносить через нього свою віру в людей і доброту, дає надію і нам.
А ще це історія про те, що наші уявлення про людей не завжди збігаються з реальністю. Ми можемо їх ідеалізувати або боятись, вірити в них або ненавидіти, проте це не означає, що вони є такими, якими ми їх вважаємо або якими ми хочемо їх бачити.
Сам роман сповнений цікавих персонажів. Деякі з них незграбно ексцентричні, а деякі чарівні.
Як завжди, Дікенс створює своїх героїв майже з дитячим зачудуванням: те, як він пише, оживляє всі дивацтва і наповнює життям його персонажів, навіть найменш важливих. Ймовірно, це найкращий фокус книги і найбільший талант самого письменника — здатність бачити світ очима дитини і розповідати про нього з красномовством дорослого.
Всі персонажі блискучі, навіть відверто комічний Мікоубер та інфантильна маленька Дора, проте особливе місце в моєму серці отримала ікона раннього фемінізму і гроза дуврських перевізників — Бетсі Тротвуд. Богиня 💅
Це абсолютно точно не найулюбленіший романів Дікенса для мене. Якщо порівняти його з «Великими сподіваннями», масштабною історією кохання і трагедії, то «Девід» здасться наївним і недостатньо психологічним. Але це не заважає йому бути цікавим по-своєму, і я чомусь впевнена, що ще повернусь до нього.
until august | #книгоогляди
Цікаво, що у англійських виданнях майже скрізь по 900 сторінок, а в нас всього 600. Не буду прикрашати дійсність — наше видання дуже гарне, але дрібний шрифт робив мені боляче 🫠
А тепер про саму книгу.
Це був улюблений роман Дікенса серед його власних творів. У передмові до видання 1867 року автор писав: «Як і багато люблячих батьків, я маю в своєму серці улюблену дитину. І звуть його Девід Копперфільд».
Загально відомо, що Дікенс фізично не міг написати щось геть погане чи нецікаве (за винятком, можливо, близько 30 сторінок досить безглуздих описів у цій книзі). Цей твір — не виняток. Так, можливо він трохи задовгий, можливо виглядає трохи наївним і драматичним, проте це все одно чудовий роман.
«Девід Коперфілд» — це історія про дорослішання.
Я поринула у життя Девіда, я переживала за нього; певною мірою, я сама ним стала.
Колись давно мені сказали, що ця книга смішна, та я не погоджуся з цим. Якби стендап-комік взяв за основу свого виступу життя Девіда Копперфілда, увесь зал розплакався б (і не від сміху).
У класичній дікенсівській манері, історія головного героя геть не радісна; вона сповнена труднощів і образ. Проте це не заважає їй також бути історією зростання.
Дорослішання Девіда показує нам, що не весь біль спотворює, і що не всі рани залишають по собі рубці. Його життя важке, але те, як він проносить через нього свою віру в людей і доброту, дає надію і нам.
А ще це історія про те, що наші уявлення про людей не завжди збігаються з реальністю. Ми можемо їх ідеалізувати або боятись, вірити в них або ненавидіти, проте це не означає, що вони є такими, якими ми їх вважаємо або якими ми хочемо їх бачити.
Сам роман сповнений цікавих персонажів. Деякі з них незграбно ексцентричні, а деякі чарівні.
Як завжди, Дікенс створює своїх героїв майже з дитячим зачудуванням: те, як він пише, оживляє всі дивацтва і наповнює життям його персонажів, навіть найменш важливих. Ймовірно, це найкращий фокус книги і найбільший талант самого письменника — здатність бачити світ очима дитини і розповідати про нього з красномовством дорослого.
Всі персонажі блискучі, навіть відверто комічний Мікоубер та інфантильна маленька Дора, проте особливе місце в моєму серці отримала ікона раннього фемінізму і гроза дуврських перевізників — Бетсі Тротвуд. Богиня 💅
Це абсолютно точно не найулюбленіший романів Дікенса для мене. Якщо порівняти його з «Великими сподіваннями», масштабною історією кохання і трагедії, то «Девід» здасться наївним і недостатньо психологічним. Але це не заважає йому бути цікавим по-своєму, і я чомусь впевнена, що ще повернусь до нього.
until august | #книгоогляди
🔥8❤3👏2
Обкладинки різних видань «Девіда Коперфілда».
Не можу обрати улюблену, всі такі гарні! ✨
А вам яка подобається найбільше?
until august | #книги
Не можу обрати улюблену, всі такі гарні! ✨
А вам яка подобається найбільше?
until august | #книги
🥰7🔥3
Поки дивилась на обкладинки, натрапила на аукціонний дім, в якому можна купити перше оригінальне видання «Девіда Коперфілда» всього за якихось $9,800.00... 🤭
Це оригінальне серійне видання частинами з синьо-зеленими ілюстрованими обгортками, яке видавалось і збиралось з травня 1849 по листопад 1850 року.
Файно!
until august | #книги
Це оригінальне серійне видання частинами з синьо-зеленими ілюстрованими обгортками, яке видавалось і збиралось з травня 1849 по листопад 1850 року.
Файно!
until august | #книги
❤8👏1🤩1
Сьогодні настрій більше в художні образи, тому розповім вам трошки про класного і відносно невідомого американського художника 🖼
Сьогодні минуло рівно 150 років з дати його народження.
Мейнард Діксон (24 січня 1875 — 11 листопада 1946) — американський художник, якого вважають одним із найкращих майстрів, які присвятили більшу частину своєї творчості ландшафтам заходу США.
Створював здебільшого відносно прості, але потужні композиції; сміливо працював із кольором.
Крім живопису, Мейнард також писав вірші.
Декілька його картин:
〰️ «Форми страху», 1930-1932.
〰️ «Ленива осінь», 1943.
〰️ «Пустельна подорож», 1935.
〰️ «Золото жовтня», 1931.
〰️ «Cвобода слова», 1934-1936.
〰️ «Хмара», 1941.
until august | #мистецтво
Сьогодні минуло рівно 150 років з дати його народження.
Мейнард Діксон (24 січня 1875 — 11 листопада 1946) — американський художник, якого вважають одним із найкращих майстрів, які присвятили більшу частину своєї творчості ландшафтам заходу США.
Створював здебільшого відносно прості, але потужні композиції; сміливо працював із кольором.
Крім живопису, Мейнард також писав вірші.
Декілька його картин:
〰️ «Форми страху», 1930-1932.
〰️ «Ленива осінь», 1943.
〰️ «Пустельна подорож», 1935.
〰️ «Золото жовтня», 1931.
〰️ «Cвобода слова», 1934-1936.
〰️ «Хмара», 1941.
until august | #мистецтво
❤3🥰2🔥1
until august
Сьогодні настрій більше в художні образи, тому розповім вам трошки про класного і відносно невідомого американського художника 🖼 Сьогодні минуло рівно 150 років з дати його народження. Мейнард Діксон (24 січня 1875 — 11 листопада 1946) — американський художник…
Моя улюблена картина в нього:
«Забута людина»
Мейнард Діксон, 1934.
Важкі часи. Діксон був з ними знайомий.
Під час Великої депресії він та його дружина Доротея розділили досвід мільйонів американців. Голод. Зубожіння на межі бездомності.
Діксону було майже 55 років, коли у 1929 році на фондовому ринку стався крах, що спричинив Велику депресію. Він наполегливо працював, щоб побудувати свою кар'єру художника і монументаліста, зарекомендував себе. Але коли немає чого їсти, мурали не замовляють.
Його дружина, що керувала портретною студією в Сан-Франциско, також майже не мала замовлень, тому вони декілька разів опинялися в дуже скрутному економічному становищі.
З цього травматичного досвіду народилась виняткова й маловідома картина (адже Діксон знаменитй своїми пейзажами, а не жанровими роботами), присвячена тим, кого він називав «забутими людьми» — жертвами Депресії, такими ж, як і він сам.
Місцезнаходження: зібрання університету Брігама Янга, Юта, США.
until august | #мистецтво
«Забута людина»
Мейнард Діксон, 1934.
Важкі часи. Діксон був з ними знайомий.
Під час Великої депресії він та його дружина Доротея розділили досвід мільйонів американців. Голод. Зубожіння на межі бездомності.
Діксону було майже 55 років, коли у 1929 році на фондовому ринку стався крах, що спричинив Велику депресію. Він наполегливо працював, щоб побудувати свою кар'єру художника і монументаліста, зарекомендував себе. Але коли немає чого їсти, мурали не замовляють.
Його дружина, що керувала портретною студією в Сан-Франциско, також майже не мала замовлень, тому вони декілька разів опинялися в дуже скрутному економічному становищі.
З цього травматичного досвіду народилась виняткова й маловідома картина (адже Діксон знаменитй своїми пейзажами, а не жанровими роботами), присвячена тим, кого він називав «забутими людьми» — жертвами Депресії, такими ж, як і він сам.
Місцезнаходження: зібрання університету Брігама Янга, Юта, США.
until august | #мистецтво
❤5🔥1👏1💔1