Нарешті я зібрала докупи думки щодо «Пам'яті» Еліс Вінн, яку дочитала фактично останньою в 2024 році і яка сходу влетіла в мій особистий топ року.
Чи це найкраща книга про війну, коли-небудь написана? Навряд чи. Чи повністю вона заволоділа моєю увагою і чи завдала мені емоційної кривди? О, так, безперечно!
Я довго думала, як розповісти про неї вам, і зрештою вирішила зробити це своїм стандартним методом: потоком рефлексії, сліз і нефільтрованої свідомості. Тому нижче буде багато тексту 🫠
Чи це найкраща книга про війну, коли-небудь написана? Навряд чи. Чи повністю вона заволоділа моєю увагою і чи завдала мені емоційної кривди? О, так, безперечно!
Я довго думала, як розповісти про неї вам, і зрештою вирішила зробити це своїм стандартним методом: потоком рефлексії, сліз і нефільтрованої свідомості. Тому нижче буде багато тексту 🫠
❤7👏1💔1
Деякі книги роблять нам боляче одразу на декількох рівнях. Ця — одна з них 💔
Я не дуже люблю порівнювати романи один з одним, проте
«Пам'яті» («In Memoriam») Еліс Вінн — це, мабуть, наступна «Пісня Ахілла». В емоційному аспекті вона, можливо, навіть ще більш щемка, ніж твір Мадлен Міллер.
Це не роман, а справжнє ревіння людських доль, що розгортається на тлі Першої світової війни. Авторка створює два контрастні світи: затишний зелений край англійської елітної школи, вихованці якої ще не знають справжнього болю, та криваві окопи війни, де ці ж діти змушені подорослішати занадто швидко.
Структура роману нелінійна, проте органічна. Всю оповідь розділяє і пов'язує листування між двома головними героями, Еллвудом і Ґонтом, а також шкільна газета, кожен випуск якої рясніє все довшими й довшими списками поранених, зниклих безвісти і загиблих в бою. Окремо хочеться виділити розділ «In Memoriam», що містить некрологи випускників, які загинули на фронті.
until august | #книгоогляди
Я не дуже люблю порівнювати романи один з одним, проте
«Пам'яті» («In Memoriam») Еліс Вінн — це, мабуть, наступна «Пісня Ахілла». В емоційному аспекті вона, можливо, навіть ще більш щемка, ніж твір Мадлен Міллер.
Це не роман, а справжнє ревіння людських доль, що розгортається на тлі Першої світової війни. Авторка створює два контрастні світи: затишний зелений край англійської елітної школи, вихованці якої ще не знають справжнього болю, та криваві окопи війни, де ці ж діти змушені подорослішати занадто швидко.
Структура роману нелінійна, проте органічна. Всю оповідь розділяє і пов'язує листування між двома головними героями, Еллвудом і Ґонтом, а також шкільна газета, кожен випуск якої рясніє все довшими й довшими списками поранених, зниклих безвісти і загиблих в бою. Окремо хочеться виділити розділ «In Memoriam», що містить некрологи випускників, які загинули на фронті.
until august | #книгоогляди
💔5❤4🍓1
until august
Деякі книги роблять нам боляче одразу на декількох рівнях. Ця — одна з них 💔 Я не дуже люблю порівнювати романи один з одним, проте «Пам'яті» («In Memoriam») Еліс Вінн — це, мабуть, наступна «Пісня Ахілла». В емоційному аспекті вона, можливо, навіть ще більш…
Цей розділ, який дав назву усьому роману, є прямою відсилкою до твору Теннісона — «In Memoriam A.H.H.», згадка про який декілька разів зустрічається в діалогах персонажів.
У центрі оповіді — історія Ґонта й Еллвуда, проте їхні стосунки стають лише одним з уламків скла, яким наповнений цей роман. Ця історія жорстока і болюча, жахлива і, водночас, приголомшлива.
Еліс за декілька розділів закохала мене у своїх персонажів, змалювала ідилічну англійську сільську місцевість, де привілейовані школярі читали класику і будували плани на майбутнє... щоб безжально перенести їх (і мене) до огидних окопів Першої світової війни, яка перекреслила все.
О, моє бідолашне серце! Спочатку я була засліплена прекрасною прозою і щирістю закоханості Ґонта та Еллвуда. Проте, як тільки війна почала збирати свій кривавий врожай, залишились лише відгомони тієї колишньої краси.
Так, це історія кохання, історія хоробрості та самопожертви, проте також це історія про дорослішання і прийняття, товариськість і суперництво, невинність і надію, а також те, як ціле покоління молодих людей було змушене відчути сувору реальність війни.
Роман не романтизує війни, не робить з неї ідола — навпаки, кожна битва і кожна смерть змальовані максимально правдиво, так, як воно і є насправді. У тексті декілька разів зустрічається висміювання романтичного погляду на воєнні дії, і я вважаю, що це чудово, адже у війні немає нічого доброго й гарного.
Також вражає майстерність Вінн у зображенні класових контрастів. Молоді офіцери, майже діти (їм усім 18-20 років, а деяким нема й того!) з привілейованих родин, які віддають накази старшим за віком солдатам із робітничого класу... Це створює моторошний дисонанс, який змушує замислитися про природу влади та відповідальності.
Еліс приділила велику увагу деталям і явно багато працювала над історичним підгрунтям роману. Сцени з окопів Лооса і Сомми несамовито болючі, проте написані правдиво і щиро.
Чим більше я читала, тим більше хвилювалась, адже було зрозуміло, що ніхто не в безпеці, ніхто не вийде звідти неушкодженим.
Так і сталось; найбільше мене вразила трансформація персонажів — не лише тих, хто загинув фізично, але й тих, хто повернувся іншою людиною. Вінн вдалося передати цей невимовний жах, коли хтось, кого ти любиш, залишається поруч, але в той же час його вже немає: тіло живе, воно навіть може бути моторошно незмінним, але розум, душа, дух — вони вже не ті.
Усі герої тут щось або когось втратили, але найбільш жахливим виявилось те, як самі вони змінились. Так, Ґонт, який на початку книги відрізняєтьсясвоєю силою, стає ослабленим і немічним , а Еллвуд, красень і поет, втрачає і свою красу, і любов до письма.
Тоді ще не знали, що таке ПТСР, але воно вже існувало. Своєрідне нагадування про те, що втрати бувають різними, і не всі шрами видно оку.
Ця книга — більше, ніж просто історія про заборонене кохання чи воєнна драма, хоча можна назвати її і тим, і іншим. Але в першу чергу це гостре і драматичне зображення молодих життів, зруйнованих війною.
Однозначно перечитуватиметься 💔
until august | #книгоогляди
У центрі оповіді — історія Ґонта й Еллвуда, проте їхні стосунки стають лише одним з уламків скла, яким наповнений цей роман. Ця історія жорстока і болюча, жахлива і, водночас, приголомшлива.
Еліс за декілька розділів закохала мене у своїх персонажів, змалювала ідилічну англійську сільську місцевість, де привілейовані школярі читали класику і будували плани на майбутнє... щоб безжально перенести їх (і мене) до огидних окопів Першої світової війни, яка перекреслила все.
О, моє бідолашне серце! Спочатку я була засліплена прекрасною прозою і щирістю закоханості Ґонта та Еллвуда. Проте, як тільки війна почала збирати свій кривавий врожай, залишились лише відгомони тієї колишньої краси.
Так, це історія кохання, історія хоробрості та самопожертви, проте також це історія про дорослішання і прийняття, товариськість і суперництво, невинність і надію, а також те, як ціле покоління молодих людей було змушене відчути сувору реальність війни.
Роман не романтизує війни, не робить з неї ідола — навпаки, кожна битва і кожна смерть змальовані максимально правдиво, так, як воно і є насправді. У тексті декілька разів зустрічається висміювання романтичного погляду на воєнні дії, і я вважаю, що це чудово, адже у війні немає нічого доброго й гарного.
Також вражає майстерність Вінн у зображенні класових контрастів. Молоді офіцери, майже діти (їм усім 18-20 років, а деяким нема й того!) з привілейованих родин, які віддають накази старшим за віком солдатам із робітничого класу... Це створює моторошний дисонанс, який змушує замислитися про природу влади та відповідальності.
Еліс приділила велику увагу деталям і явно багато працювала над історичним підгрунтям роману. Сцени з окопів Лооса і Сомми несамовито болючі, проте написані правдиво і щиро.
Чим більше я читала, тим більше хвилювалась, адже було зрозуміло, що ніхто не в безпеці, ніхто не вийде звідти неушкодженим.
Так і сталось; найбільше мене вразила трансформація персонажів — не лише тих, хто загинув фізично, але й тих, хто повернувся іншою людиною. Вінн вдалося передати цей невимовний жах, коли хтось, кого ти любиш, залишається поруч, але в той же час його вже немає: тіло живе, воно навіть може бути моторошно незмінним, але розум, душа, дух — вони вже не ті.
Усі герої тут щось або когось втратили, але найбільш жахливим виявилось те, як самі вони змінились. Так, Ґонт, який на початку книги відрізняється
Тоді ще не знали, що таке ПТСР, але воно вже існувало. Своєрідне нагадування про те, що втрати бувають різними, і не всі шрами видно оку.
Ця книга — більше, ніж просто історія про заборонене кохання чи воєнна драма, хоча можна назвати її і тим, і іншим. Але в першу чергу це гостре і драматичне зображення молодих життів, зруйнованих війною.
Однозначно перечитуватиметься 💔
until august | #книгоогляди
💔8❤4🍓1
until august
Цей розділ, який дав назву усьому роману, є прямою відсилкою до твору Теннісона — «In Memoriam A.H.H.», згадка про який декілька разів зустрічається в діалогах персонажів. У центрі оповіді — історія Ґонта й Еллвуда, проте їхні стосунки стають лише одним…
Забула ще розказати, як сильно мене розплавило від одного з листів Ґонта, в якому він прямим текстом критикує колоніалізм і висміює «тягар білої людини».
Виділила для себе не один момент з цього монологу, а півтори сторінки болючого і безсилого гніву.
(Сподіваюсь, що ділитись таким великим шматком тексту — це законно 🥲).
until august | #книги
Виділила для себе не один момент з цього монологу, а півтори сторінки болючого і безсилого гніву.
(Сподіваюсь, що ділитись таким великим шматком тексту — це законно 🥲).
until august | #книги
🔥5❤3👏2
Продовжую ділитись цікавим про «Пам'яті» Еліс Вінн, бо навіть читати про газові атаки Першої світової приємніше, аніж занурюватись у моторошний скандал Ґеймана 😖
Еліс Вінн почала писати книгу у 2019 році, прочитавши студентські газети 1913-1919 років коледжу Мальборо. Образи героїв, Ґонта та Еллвуда, були натхненні двома окремими реальними людьми — британськими поетами Зіґфрідом Сассуном і Робертом Ґрейвсом.
Письменниця знайшла натхнення для свого дебютного роману у шкільних газетах часів Першої світової війни; ось тут є її інтерв'ю на цю тему.
Ось її слова:
until august | #книги
Еліс Вінн почала писати книгу у 2019 році, прочитавши студентські газети 1913-1919 років коледжу Мальборо. Образи героїв, Ґонта та Еллвуда, були натхненні двома окремими реальними людьми — британськими поетами Зіґфрідом Сассуном і Робертом Ґрейвсом.
Письменниця знайшла натхнення для свого дебютного роману у шкільних газетах часів Першої світової війни; ось тут є її інтерв'ю на цю тему.
Ось її слова:
...натхненням для книги стали шкільні газети моєї старої школи. Я прочитала усі шкільні газети з 1913 по 1919 рік, і я стала абсолютно одержимою, тому що ці видання були написані учнями для учнів. І вони починалися в 1913, 1914 роках як смішні, нешанобливі газетки з, знаєте, дурнуватими віршами та байками. А потім почалася війна, і хлопці були дуже схвильовані. Вони не могли дочекатися; всі записувалися до війська. Потім вони почали писати листи з фронту, де розповідали про те, як це весело — не митися.
А потім вони почали вмирати, і саме хлопці, які залишилися в школі, повинні писати in memoriam — некрологи — для своїх загиблих друзів і братів. Ці некрологи змінювались в міру того, як просувалась війна, тому що вони починались так — знаєте, в 1914 році, це все про, о, ми заздримо йому, заздримо його благородній смерті. А потім війна все йшла і шла, і вони зрозуміли, що вона не закінчиться до Різдва — вона просто триватиме і триватиме, і триватиме, — некрологи стали такими болісно сумними і яскравими. Я просто... знаєте, повністю загубилась в цьому світі.
until august | #книги
❤🔥6🔥2
«Отруєні газами» (також відома як «Отруєні іпритом», в оригіналі — «Gassed»)
Джон Сінгер Сарджент, 1919.
Джон Сінгер Сарджент (12 січня, 1856 — 14 квітня, 1925) — американо-європейський художник, апатрид, один із найуспішніших живописців періоду Прекрасної епохи.
Ця монументальна (2 на 6 метра!) картина не схожа на жодну попередню композицію Сарджента, відомого своїми портретами багатіїв і красунь у розкішних інтер'єрах.
У 1918 році британські військові замовили йому картину на тему англо-американської співдружності. Художник відвідав Західний фронт, побачивши війну під Аррасом, а потім і під Іпром.
Побачене під Іпром, де німецькі збройні сили вперше випробували нову хімічну зброю — іприт, вразило Сарджента найбільше. Він запропонував змінити абстрактну тему співдружності і домігся свого.
Так, картина, яка мала показувати доблесть і співпрацю союзників, перетворилась на гострий антивоєнний маніфест.
Продовження поста нижче ⬇️
until august | #мистецтво
Джон Сінгер Сарджент, 1919.
Джон Сінгер Сарджент (12 січня, 1856 — 14 квітня, 1925) — американо-європейський художник, апатрид, один із найуспішніших живописців періоду Прекрасної епохи.
Ця монументальна (2 на 6 метра!) картина не схожа на жодну попередню композицію Сарджента, відомого своїми портретами багатіїв і красунь у розкішних інтер'єрах.
У 1918 році британські військові замовили йому картину на тему англо-американської співдружності. Художник відвідав Західний фронт, побачивши війну під Аррасом, а потім і під Іпром.
Побачене під Іпром, де німецькі збройні сили вперше випробували нову хімічну зброю — іприт, вразило Сарджента найбільше. Він запропонував змінити абстрактну тему співдружності і домігся свого.
Так, картина, яка мала показувати доблесть і співпрацю союзників, перетворилась на гострий антивоєнний маніфест.
Продовження поста нижче ⬇️
until august | #мистецтво
😭5💔2
until august
«Отруєні газами» (також відома як «Отруєні іпритом», в оригіналі — «Gassed») Джон Сінгер Сарджент, 1919. Джон Сінгер Сарджент (12 січня, 1856 — 14 квітня, 1925) — американо-європейський художник, апатрид, один із найуспішніших живописців періоду Прекрасної…
На великому полотні Сарджент зобразив солдатів майже у повний зріст. Розмір картини створює ілюзію, що це черга справжніх вояків, що крокують стежкою до медичного пункту в наметі, дроти-розтяжки якого видно праворуч.
Їх хода страшна і повільна: це отруєні газом іпритом, що викликав опіки і сліпоту.
На масове отруєння газом вказують ще одна черга отруєних та тисячі скалічених і померлих біля медичного пункту. Усі вони лежать на землі, перемішані, безпорадні і безпомічні.
Тим часом навколо кипить повсякденне фронтове життя: групи біпланів у повітрі, кілька матросів вдалечині грають у футбол, щоб не збожеволіти.
Сарджент, художник, котрого завжди так надихала яскрава індивідуальність його портретованих, зображає цих нещасних практично ідентичними: війна наче постирала самобутні риси людей. На полотні зображені не окремі люди, а натовп, однаково непотрібний і байдужій природі, і байдужому до калік суспільству.
Місцезнаходження: Імперський військовий музей, Лондон, Велика Британія.
until august | #мистецтво
Їх хода страшна і повільна: це отруєні газом іпритом, що викликав опіки і сліпоту.
На масове отруєння газом вказують ще одна черга отруєних та тисячі скалічених і померлих біля медичного пункту. Усі вони лежать на землі, перемішані, безпорадні і безпомічні.
Тим часом навколо кипить повсякденне фронтове життя: групи біпланів у повітрі, кілька матросів вдалечині грають у футбол, щоб не збожеволіти.
Сарджент, художник, котрого завжди так надихала яскрава індивідуальність його портретованих, зображає цих нещасних практично ідентичними: війна наче постирала самобутні риси людей. На полотні зображені не окремі люди, а натовп, однаково непотрібний і байдужій природі, і байдужому до калік суспільству.
Місцезнаходження: Імперський військовий музей, Лондон, Велика Британія.
until august | #мистецтво
💔11😭2
Зачепилась за книжкові анонси січня, а тут так багато цікавого!
Питання тепер тільки в тому, де знайти час... 🙂↕️
〰️ «Друг» Сіґрід Нуньєс
Історія про горювання та прийняття: викладачка письменницької майстерності, яка втратила друга через самогубство, отримує у «спадок» від нього німецького дога.
〰️ «Тлумач тіл» Антоніо Ґаррідо
Дивовижна історія талановитого юнака, що понад усе прагне стати слідчим суддею, на тлі середньовічного Китаю з усіма подробицями його побуту.
〰️ «Царівна» Ольги Кобилянської
(вже була українською, проте...)
Роздуми про жінку, що намагається займатися саморозвитком і творчістю в епоху закостенілого патріархату.
〰️ «Марсіанські хроніки» Рея Бредбері
Класика фантастики, відома не тільки своїм сюжетом, а й глибоким психологізмом і трагізмом. Це не просто історія колонізації Марса, а й розповідь про загибель земної цивілізації.
until august | #книги
Питання тепер тільки в тому, де знайти час... 🙂↕️
〰️ «Друг» Сіґрід Нуньєс
Історія про горювання та прийняття: викладачка письменницької майстерності, яка втратила друга через самогубство, отримує у «спадок» від нього німецького дога.
〰️ «Тлумач тіл» Антоніо Ґаррідо
Дивовижна історія талановитого юнака, що понад усе прагне стати слідчим суддею, на тлі середньовічного Китаю з усіма подробицями його побуту.
〰️ «Царівна» Ольги Кобилянської
(вже була українською, проте...)
Роздуми про жінку, що намагається займатися саморозвитком і творчістю в епоху закостенілого патріархату.
〰️ «Марсіанські хроніки» Рея Бредбері
Класика фантастики, відома не тільки своїм сюжетом, а й глибоким психологізмом і трагізмом. Це не просто історія колонізації Марса, а й розповідь про загибель земної цивілізації.
until august | #книги
🔥5❤3👏2
Ще дві книги, які буду чекати:
〰️ «Нічийна земля» Саймона Толкіна (внук того самого Толкіна)
Історичний роман, що оповідає історію Адама Рейна, що з дитинства знав, що таке бідність, втрата найрідніших людей і тяжка праця. Саме тоді, коли його життя потрохи почало налагоджуватися, світ здригнувся від війни.
〰️ «Пісня пророка» Пола Лінча (має вийти навесні, проте не могла не включити книгу в список очікуваних)
Книга-лауреат Букерівської премії 2023 року (це тоді, коли Букера ще давали за книги без
Твір розповідає про матір чотирьох дітей, яка намагається врятувати свою сімʼю в антиутопічній Ірландії, яка все далі й далі сповзає до авторитарного правління.
until august | #книги
〰️ «Нічийна земля» Саймона Толкіна (внук того самого Толкіна)
Історичний роман, що оповідає історію Адама Рейна, що з дитинства знав, що таке бідність, втрата найрідніших людей і тяжка праця. Саме тоді, коли його життя потрохи почало налагоджуватися, світ здригнувся від війни.
〰️ «Пісня пророка» Пола Лінча (має вийти навесні, проте не могла не включити книгу в список очікуваних)
Книга-лауреат Букерівської премії 2023 року (це тоді, коли Букера ще давали за книги без
росіян).Твір розповідає про матір чотирьох дітей, яка намагається врятувати свою сімʼю в антиутопічній Ірландії, яка все далі й далі сповзає до авторитарного правління.
until august | #книги
🔥7❤3👏1
❤5