Ще дуже цікаво чути, як саме Джек Лондон прийняв рішення стати письменником. У своїй автобіографії 1906 року він писав:

Я був матросом, вантажником, волоцюгою, працював на консервному заводі, на фабриках, у пральнях, косив траву, вибивав килими, мив вікна...

Я ніколи не користувався плодами своєї праці. Все життя зводилося до питання про їжу і дах. Щоб їх добути, кожен щось продавав. Купець — взуття, політик — свою совість, представники народу торгували своєю честю.
­Робітник же міг запропонувати для продажу тільки один товар — свої м'язи. Але цей товар відрізнявся однією властивістю. М'язи не можна було оновити, на відміну від взуття.

А потім я дізнався — людський мозок також є товаром. І цей товар має свої особливості. Торговець мозком у 50–60 років перебуває в розквіті сил, і в цей час його витвори цінуються дорожче, ніж будь-коли. А робітник уже до 45–50 років виснажує свій запас сил. Я вирішив не продавати більше мускульну силу, а торгувати своїм розумом.

until august | #цікаве

Нарешті я зібрала докупи думки щодо «Пам'яті» Еліс Вінн, яку дочитала фактично останньою в 2024 році і яка сходу влетіла в мій особистий топ року.

Чи це найкраща книга про війну, коли-небудь написана? Навряд чи. Чи повністю вона заволоділа моєю увагою і чи завдала мені емоційної кривди? О, так, безперечно!

Я довго думала, як розповісти про неї вам, і зрештою вирішила зробити це своїм стандартним методом: потоком рефлексії, сліз і нефільтрованої свідомості. Тому нижче буде багато тексту 🫠

Цей розділ, який дав назву усьому роману, є прямою відсилкою до твору Теннісона — «In Memoriam A.H.H.», згадка про який декілька разів зустрічається в діалогах персонажів.

У центрі оповіді — історія Ґонта й Еллвуда, проте їхні стосунки стають лише одним з уламків скла, яким наповнений цей роман. Ця історія жорстока і болюча, жахлива і, водночас, приголомшлива.

Еліс за декілька розділів закохала мене у своїх персонажів, змалювала ідилічну англійську сільську місцевість, де привілейовані школярі читали класику і будували плани на майбутнє... щоб безжально перенести їх (і мене) до огидних окопів Першої світової війни, яка перекреслила все.

О, моє бідолашне серце! Спочатку я була засліплена прекрасною прозою і щирістю закоханості Ґонта та Еллвуда. Проте, як тільки війна почала збирати свій кривавий врожай, залишились лише відгомони тієї колишньої краси.
Так, це історія кохання, історія хоробрості та самопожертви, проте також це історія про дорослішання і прийняття, товариськість і суперництво, невинність і надію, а також те, як ціле покоління молодих людей було змушене відчути сувору реальність війни.

Роман не романтизує війни, не робить з неї ідола — навпаки, кожна битва і кожна смерть змальовані максимально правдиво, так, як воно і є насправді. У тексті декілька разів зустрічається висміювання романтичного погляду на воєнні дії, і я вважаю, що це чудово, адже у війні немає нічого доброго й гарного.

Також вражає майстерність Вінн у зображенні класових контрастів. Молоді офіцери, майже діти (їм усім 18-20 років, а деяким нема й того!) з привілейованих родин, які віддають накази старшим за віком солдатам із робітничого класу... Це створює моторошний дисонанс, який змушує замислитися про природу влади та відповідальності.

Еліс приділила велику увагу деталям і явно багато працювала над історичним підгрунтям роману. Сцени з окопів Лооса і Сомми несамовито болючі, проте написані правдиво і щиро.

Чим більше я читала, тим більше хвилювалась, адже було зрозуміло, що ніхто не в безпеці, ніхто не вийде звідти неушкодженим.
Так і сталось; найбільше мене вразила трансформація персонажів — не лише тих, хто загинув фізично, але й тих, хто повернувся іншою людиною. Вінн вдалося передати цей невимовний жах, коли хтось, кого ти любиш, залишається поруч, але в той же час його вже немає: тіло живе, воно навіть може бути моторошно незмінним, але розум, душа, дух — вони вже не ті.
Усі герої тут щось або когось втратили, але найбільш жахливим виявилось те, як самі вони змінились. Так, Ґонт, який на початку книги відрізняється своєю силою, стає ослабленим і немічним, а Еллвуд, красень і поет, втрачає і свою красу, і любов до письма.
Тоді ще не знали, що таке ПТСР, але воно вже існувало. Своєрідне нагадування про те, що втрати бувають різними, і не всі шрами видно оку.

Ця книга — більше, ніж просто історія про заборонене кохання чи воєнна драма, хоча можна назвати її і тим, і іншим. Але в першу чергу це гостре і драматичне зображення молодих життів, зруйнованих війною.
Однозначно перечитуватиметься 💔

until august | #книгоогляди

Продовжую ділитись цікавим про «Пам'яті» Еліс Вінн, бо навіть читати про газові атаки Першої світової приємніше, аніж занурюватись у моторошний скандал Ґеймана 😖

Еліс Вінн почала писати книгу у 2019 році, прочитавши студентські газети 1913-1919 років коледжу Мальборо. Образи героїв, Ґонта та Еллвуда, були натхненні двома окремими реальними людьми — британськими поетами Зіґфрідом Сассуном і Робертом Ґрейвсом.

Письменниця знайшла натхнення для свого дебютного роману у шкільних газетах часів Першої світової війни; ось тут є її інтерв'ю на цю тему.

Ось її слова:

...натхненням для книги стали шкільні газети моєї старої школи. Я прочитала усі шкільні газети з 1913 по 1919 рік, і я стала абсолютно одержимою, тому що ці видання були написані учнями для учнів. І вони починалися в 1913, 1914 роках як смішні, нешанобливі газетки з, знаєте, дурнуватими віршами та байками. А потім почалася війна, і хлопці були дуже схвильовані. Вони не могли дочекатися; всі записувалися до війська. Потім вони почали писати листи з фронту, де розповідали про те, як це весело — не митися.

А потім вони почали вмирати, і саме хлопці, які залишилися в школі, повинні писати in memoriam — некрологи — для своїх загиблих друзів і братів. Ці некрологи змінювались в міру того, як просувалась війна, тому що вони починались так — знаєте, в 1914 році, це все про, о, ми заздримо йому, заздримо його благородній смерті. А потім війна все йшла і шла, і вони зрозуміли, що вона не закінчиться до Різдва — вона просто триватиме і триватиме, і триватиме, — некрологи стали такими болісно сумними і яскравими. Я просто... знаєте, повністю загубилась в цьому світі.

until august | #книги