Поки враження позитивні, але як же страшно читати про поневіряння дітей!

На деяких моментах мені доводилось відкладати книгу, щоб подумки прокричатись, бо ви лиш послухайте:

Які то були обіди, де я, мовчазний і приголомшений, сидів за столом, повсякчас відчуваючи, що є тут зайві виделка й ніж — мої, зайвий апетит — мій, зайві тарілка й стілець — мої, зайва людина — я.

Коротко кажучи, мене там не любив ніхто, навіть я сам. Бо ті, що любили мене, не могли виявляти цього, а ті, що не любили мене, виявляли це так наочно, що я завжди болюче почувався недоладним, незграбним і дурним.

...яким порожнім місцем я був, що його ніхто не помічав, але що кожному заважало.

💔💔

until august | #книги

А ось і невеликий опис книг з передбачення.
Після вибору країни відкривайте книгу і полетіли ✈️

🇱🇰 Шрі-Ланка
Книга: «Безбратня ніч» В. В. Ганешанантхан.
Шрі-Ланка, 1981 рік. Захоплива історія про пошуки ідентичності та сімейних зв'язків на тлі політичних конфліктів.

🇨🇦 Канада
Книга: «Забагато щастя» Еліс Манро.
Збірка короткої прози про непримітних з першого погляду людей, долі яких виявляються не такими простими, як здається.

🇳🇬 Нігерія
Книга: «Американа» Чімаманди Нґозі Адічі.
Гостра соціальна сатира про расу, події якої розгортаються в трьох країнах: Нігерії, Сполучених Штатах та Англії.

🇪🇬 Єгипет
Книга: «Після кави» Абдуль Рашида Махмуді.
Книга-мандрівка, яка показує життя простих єгиптян таким, яким воно є. Традиції, забобони, політичні погляди, світогляд, мрії, слабкості, прагнення...

🇨🇱 Чилі
Книга: «Віолетта» Ісабель Альєнде.
Історії однієї жінки і однієї родини на тлі буремного ХХ століття у Чилі.

🇮🇳 Індія
Книга: «Бог дрібниць» Арундаті Рой.
Південноіндійський штат Керала; світ каст, традицій, комуністичного руху, занедбаної краси та понівечених людських доль.

Яка з цих книг вас зацікавила найбільше?

until august | #книги

Ще дуже цікаво чути, як саме Джек Лондон прийняв рішення стати письменником. У своїй автобіографії 1906 року він писав:

Я був матросом, вантажником, волоцюгою, працював на консервному заводі, на фабриках, у пральнях, косив траву, вибивав килими, мив вікна...

Я ніколи не користувався плодами своєї праці. Все життя зводилося до питання про їжу і дах. Щоб їх добути, кожен щось продавав. Купець — взуття, політик — свою совість, представники народу торгували своєю честю.
­Робітник же міг запропонувати для продажу тільки один товар — свої м'язи. Але цей товар відрізнявся однією властивістю. М'язи не можна було оновити, на відміну від взуття.

А потім я дізнався — людський мозок також є товаром. І цей товар має свої особливості. Торговець мозком у 50–60 років перебуває в розквіті сил, і в цей час його витвори цінуються дорожче, ніж будь-коли. А робітник уже до 45–50 років виснажує свій запас сил. Я вирішив не продавати більше мускульну силу, а торгувати своїм розумом.

until august | #цікаве

Нарешті я зібрала докупи думки щодо «Пам'яті» Еліс Вінн, яку дочитала фактично останньою в 2024 році і яка сходу влетіла в мій особистий топ року.

Чи це найкраща книга про війну, коли-небудь написана? Навряд чи. Чи повністю вона заволоділа моєю увагою і чи завдала мені емоційної кривди? О, так, безперечно!

Я довго думала, як розповісти про неї вам, і зрештою вирішила зробити це своїм стандартним методом: потоком рефлексії, сліз і нефільтрованої свідомості. Тому нижче буде багато тексту 🫠

Цей розділ, який дав назву усьому роману, є прямою відсилкою до твору Теннісона — «In Memoriam A.H.H.», згадка про який декілька разів зустрічається в діалогах персонажів.

У центрі оповіді — історія Ґонта й Еллвуда, проте їхні стосунки стають лише одним з уламків скла, яким наповнений цей роман. Ця історія жорстока і болюча, жахлива і, водночас, приголомшлива.

Еліс за декілька розділів закохала мене у своїх персонажів, змалювала ідилічну англійську сільську місцевість, де привілейовані школярі читали класику і будували плани на майбутнє... щоб безжально перенести їх (і мене) до огидних окопів Першої світової війни, яка перекреслила все.

О, моє бідолашне серце! Спочатку я була засліплена прекрасною прозою і щирістю закоханості Ґонта та Еллвуда. Проте, як тільки війна почала збирати свій кривавий врожай, залишились лише відгомони тієї колишньої краси.
Так, це історія кохання, історія хоробрості та самопожертви, проте також це історія про дорослішання і прийняття, товариськість і суперництво, невинність і надію, а також те, як ціле покоління молодих людей було змушене відчути сувору реальність війни.

Роман не романтизує війни, не робить з неї ідола — навпаки, кожна битва і кожна смерть змальовані максимально правдиво, так, як воно і є насправді. У тексті декілька разів зустрічається висміювання романтичного погляду на воєнні дії, і я вважаю, що це чудово, адже у війні немає нічого доброго й гарного.

Також вражає майстерність Вінн у зображенні класових контрастів. Молоді офіцери, майже діти (їм усім 18-20 років, а деяким нема й того!) з привілейованих родин, які віддають накази старшим за віком солдатам із робітничого класу... Це створює моторошний дисонанс, який змушує замислитися про природу влади та відповідальності.

Еліс приділила велику увагу деталям і явно багато працювала над історичним підгрунтям роману. Сцени з окопів Лооса і Сомми несамовито болючі, проте написані правдиво і щиро.

Чим більше я читала, тим більше хвилювалась, адже було зрозуміло, що ніхто не в безпеці, ніхто не вийде звідти неушкодженим.
Так і сталось; найбільше мене вразила трансформація персонажів — не лише тих, хто загинув фізично, але й тих, хто повернувся іншою людиною. Вінн вдалося передати цей невимовний жах, коли хтось, кого ти любиш, залишається поруч, але в той же час його вже немає: тіло живе, воно навіть може бути моторошно незмінним, але розум, душа, дух — вони вже не ті.
Усі герої тут щось або когось втратили, але найбільш жахливим виявилось те, як самі вони змінились. Так, Ґонт, який на початку книги відрізняється своєю силою, стає ослабленим і немічним, а Еллвуд, красень і поет, втрачає і свою красу, і любов до письма.
Тоді ще не знали, що таке ПТСР, але воно вже існувало. Своєрідне нагадування про те, що втрати бувають різними, і не всі шрами видно оку.

Ця книга — більше, ніж просто історія про заборонене кохання чи воєнна драма, хоча можна назвати її і тим, і іншим. Але в першу чергу це гостре і драматичне зображення молодих життів, зруйнованих війною.
Однозначно перечитуватиметься 💔

until august | #книгоогляди