✍️ Цей лист Френсіс написав у жовтні 1936:

...Не варто перейматися через те, що твоя історія не стала найкращою. Водночас я не збираюся тебе втішати, адже, зрештою, якщо ти хочеш досягти великого успіху, тобі доведеться самій долати перешкоди й вчитися на власному досвіді. Ніхто ніколи не ставав письменником лише завдяки бажанню ним стати.
Якщо у тебе є що сказати, щось таке, про що, на твою думку, ніхто раніше не говорив, ти маєш відчувати це настільки гостро, що знайдеш спосіб висловити це так, як ніхто раніше не робив, щоб те, що ти хочеш сказати, і спосіб, у який ти це скажеш, злилися в одне ціле — так нерозривно, ніби вони були задумані разом.

Дозволь мені ще раз на хвилинку висловити свою думку: я маю на увазі, що те, що ти відчуваєш й про що думаєш, саме по собі створить новий стиль. А коли люди говорять про стиль, вони завжди трохи дивуються його новизні, бо вважають, що мова йде лише про саму форму, тоді як насправді йдеться про спробу виразити нову ідею з такою силою, яку має сама оригінальна думка.
Це страшенно самотня справа, і, як ти знаєш, я ніколи не хотів, щоб ти нею займалась, але якщо ти все-таки збираєшся це робити, я хочу, щоб ти робила це, знаючи те, чого я навчався роками.

Навіщо ти скаржишся на такі речі, як навчальна кімната тощо, коли ти свідомо обрала цю школу, куди хотіла потрапити понад усе? Звісно, це важко. Ніщо хороше не буває легким, і ти знаєш, що тебе ніколи не готували до м’якого життя, чи ти раптом зрікаєшся цього?
Мила, ти знаєш, що я люблю тебе, і очікую, що ти повністю виправдаєш ті очікування, які я на тебе покладав на самому початку.

🤍

until august | #цікаве

Поки я була у відпустці, приїхали мої передзамовлення й книжкові подарунки, хі-хі 🤭

Показувати?

Усе покажу, але для початку давайте задонатимо на якийсь збір проти русні та на ппо, бо ж ви самі все бачите.

Сьогодні Національна академія наук 💔💔

Це дуже медитативний і красивий текст; завдяки спокійній манері оповіді дуже легко зануритись у життя Вільяма й дивитись на світ його очима.
Але ця простота оманлива. У книзі підіймається багато болючих тем, таких як війна, інвалідність, несправедливість, нелюбов. Та основною темою, мабуть, є самотність і емоційна відстороненість. Вони проявляються не лише в головному герої, а й в багатьох інших персонажах.

Життя Стоунера сповнене злетів і падінь, які іноді дарують йому щастя, та в більшості випадків — навпаки.
Він невдало одружується, вступає в конфлікт із колегою і цим ставить хрест на своєму кар'єрному рості, його друзі та студенти гинуть під час двох світових воєн, він палко закохується і втрачає кохання. Та, попри все, Вільям все одно знаходить розраду в книгах.

Мені щиро сподобався цей твір, але в певних моментах я не могла не злитися. Думаю, це показник хорошого роману — емоційна реакція на дії героїв.
Закрию під спойлер, щоб не зіпсувати вам враження:
Маю теорію, що головний герой мав розлади аутистичного спектру, що пояснювало б певні його рішення та дії. Але не можу з ними змиритися 🤠
Я не можу уявити такого головного героя в українській літературі, бо в нас завжди є дія, є ціль (навіть якщо і не дуже вдала), є воля щось змінювати. Так, інертність персонажа зрозуміла, його стоїчне відношення до критики й утискам на роботі можна пояснити. Коли Вільяму Стоунеру роблять боляче — він терпить. Гаразд, коли це відноситься лише до нього — окей. Але ЯК він міг дивитись на те, як його дружина стрімко сходить з розуму чи як спивається його єдина донька?

А ще в мене є відчуття, що Едіт, дружина Вільяма, піддавалась насильству в дитинстві, але я не можу цього довести.

У підсумку. «Стоунер» — це роман про непримітне життя "маленької людини". Але він показує, що навіть пересічне життя обов'язково наповнене глибокими почуттями, мріями та любов’ю.

Стратегія Стоунера по життю — радикальне прийняття. Терпи, терпи, терпи. Злість, сум, скарги чи заперечення нічого не дадуть. Коли б'ють по лівій щоці — підстав праву.
Але в мене (принаймні зараз, коли моя країна бореться за виживання) ось ця тактика викликає гнів. Іноді потрібно відповідати на удар. Опускати руки не можна, Вільяме!

until august | #книгоогляди