〰️ Скотт і Зельда Сейр одружилися всього через вісім днів після виходу його першого роману друком. Зельда походила з відомої й багатої південної родини; її батьки були не в захваті від зятя.

〰️ Перша книга Френсіса принесла йому шалені популярність, успіх і гроші. Молоде подружжя Фіцджеральдів одразу зажило на широку ногу: вони влаштовували гучні скандальні вечірки, танцювали на столах, купалися у фонтанах та витрачали кошти, не рахуючи, через що швидко залізли в борги.

〰️ У 1925 році Фіцджеральд у Парижі познайомився з Гемінґвеєм і вони одразу стали друзями. Френсіс на той час був вже відомим і шанованим автором, а Гемінґвей тільки починав свій шлях у великій літературі й жив бідно.
Фіцджеральд оцінив талант Ернеста і познайомив зі своїм видавцем, бажаючи допомогти йому з кар'єрою.

〰️ Фіцджеральд написав свій «великий американський роман» у Європі. У 1924 році, перебуваючи у Францій та Італії, він написав «Великого Гетсбі». Сьогодні цей роман вважають шедевром, та за життя автора роман продавався посередньо і не приніс великих грошей чи визнання, на яке сподівався Скотт.

〰️ У 1930 році у Зельди діагностували шизофренію (симптоми були й раніше), й вона провела решту життя в лікувальних закладах. На фоні цього у Фіцджеральда погіршились стосунки з алкоголем — він завжди багато пив, та стало ще гірше.

〰️ Визнаючи за собою алкоголізм, Фіцджеральд жодного свого серйозного тексту не написав напідпитку. Він завжди сідав за роботу тверезим і не дозволяв собі ні краплі алкоголю, поки не закінчував.

〰️ У 1937 році Френсіс переїхав до Голлівуду і почав працювати сценаристом. Попри гарні гроші (десь 1000 даларів на тиждень) він вважав цю роботу принизливою і мріяв пошвидше розплатитись з боргами й повернутись до серйозної літератури.

〰️ Подейкують, що під час роботи сценаристом він доручав своїй секретарці вивозити пакети з порожніми пляшками з-під джину подалі від дому, аби сусіди не здогадувалися про масштаби його пияцтва.

〰️ 21 грудня 1940 року письменник помер від серцевого нападу в бідності і забутті. Йому було всього 44 роки.

〰️ Останній роялті-чек Фіцджеральда становив 13,13 доларів (цифра, що вважалася подвійно нещасливою). Френсіс отримав чек у серпні 1940 року за «Великого Гетсбі». За весь рік було продано лише близько 15 примірників роману.

〰️ Вже за десять років, у 1950-тих, Фіцджеральд увійшов до американського літературного канону, а «Гетсбі» став класикою. У 2013 році видавництво оцінило, що у світі було продано більше 25 мільйонів примірників роману. За все життя автора продали приблизно 25 тисяч примірників.

〰️ Єдина спадкоємиця Скотта та Зельди — донька Френсіс Скотт — стала відомою журналісткою, працювала на New York Times і The Washington Post, писала п’єси. На відміну від батьків, вона не захоплювалася світським життям, не зловживала алкоголем і народила чотирьох дітей.

until august | #цікаве

✍️ Цей лист Френсіс написав у жовтні 1936:

...Не варто перейматися через те, що твоя історія не стала найкращою. Водночас я не збираюся тебе втішати, адже, зрештою, якщо ти хочеш досягти великого успіху, тобі доведеться самій долати перешкоди й вчитися на власному досвіді. Ніхто ніколи не ставав письменником лише завдяки бажанню ним стати.
Якщо у тебе є що сказати, щось таке, про що, на твою думку, ніхто раніше не говорив, ти маєш відчувати це настільки гостро, що знайдеш спосіб висловити це так, як ніхто раніше не робив, щоб те, що ти хочеш сказати, і спосіб, у який ти це скажеш, злилися в одне ціле — так нерозривно, ніби вони були задумані разом.

Дозволь мені ще раз на хвилинку висловити свою думку: я маю на увазі, що те, що ти відчуваєш й про що думаєш, саме по собі створить новий стиль. А коли люди говорять про стиль, вони завжди трохи дивуються його новизні, бо вважають, що мова йде лише про саму форму, тоді як насправді йдеться про спробу виразити нову ідею з такою силою, яку має сама оригінальна думка.
Це страшенно самотня справа, і, як ти знаєш, я ніколи не хотів, щоб ти нею займалась, але якщо ти все-таки збираєшся це робити, я хочу, щоб ти робила це, знаючи те, чого я навчався роками.

Навіщо ти скаржишся на такі речі, як навчальна кімната тощо, коли ти свідомо обрала цю школу, куди хотіла потрапити понад усе? Звісно, це важко. Ніщо хороше не буває легким, і ти знаєш, що тебе ніколи не готували до м’якого життя, чи ти раптом зрікаєшся цього?
Мила, ти знаєш, що я люблю тебе, і очікую, що ти повністю виправдаєш ті очікування, які я на тебе покладав на самому початку.

🤍

until august | #цікаве

Поки я була у відпустці, приїхали мої передзамовлення й книжкові подарунки, хі-хі 🤭

Показувати?

Усе покажу, але для початку давайте задонатимо на якийсь збір проти русні та на ппо, бо ж ви самі все бачите.

Сьогодні Національна академія наук 💔💔

Це дуже медитативний і красивий текст; завдяки спокійній манері оповіді дуже легко зануритись у життя Вільяма й дивитись на світ його очима.
Але ця простота оманлива. У книзі підіймається багато болючих тем, таких як війна, інвалідність, несправедливість, нелюбов. Та основною темою, мабуть, є самотність і емоційна відстороненість. Вони проявляються не лише в головному герої, а й в багатьох інших персонажах.

Життя Стоунера сповнене злетів і падінь, які іноді дарують йому щастя, та в більшості випадків — навпаки.
Він невдало одружується, вступає в конфлікт із колегою і цим ставить хрест на своєму кар'єрному рості, його друзі та студенти гинуть під час двох світових воєн, він палко закохується і втрачає кохання. Та, попри все, Вільям все одно знаходить розраду в книгах.

Мені щиро сподобався цей твір, але в певних моментах я не могла не злитися. Думаю, це показник хорошого роману — емоційна реакція на дії героїв.
Закрию під спойлер, щоб не зіпсувати вам враження:
Маю теорію, що головний герой мав розлади аутистичного спектру, що пояснювало б певні його рішення та дії. Але не можу з ними змиритися 🤠
Я не можу уявити такого головного героя в українській літературі, бо в нас завжди є дія, є ціль (навіть якщо і не дуже вдала), є воля щось змінювати. Так, інертність персонажа зрозуміла, його стоїчне відношення до критики й утискам на роботі можна пояснити. Коли Вільяму Стоунеру роблять боляче — він терпить. Гаразд, коли це відноситься лише до нього — окей. Але ЯК він міг дивитись на те, як його дружина стрімко сходить з розуму чи як спивається його єдина донька?

А ще в мене є відчуття, що Едіт, дружина Вільяма, піддавалась насильству в дитинстві, але я не можу цього довести.

У підсумку. «Стоунер» — це роман про непримітне життя "маленької людини". Але він показує, що навіть пересічне життя обов'язково наповнене глибокими почуттями, мріями та любов’ю.

Стратегія Стоунера по життю — радикальне прийняття. Терпи, терпи, терпи. Злість, сум, скарги чи заперечення нічого не дадуть. Коли б'ють по лівій щоці — підстав праву.
Але в мене (принаймні зараз, коли моя країна бореться за виживання) ось ця тактика викликає гнів. Іноді потрібно відповідати на удар. Опускати руки не можна, Вільяме!

until august | #книгоогляди