Дайджест дописів за жовтень 📙🍂

Щось про книжки:
〰️ 7 улюблених перших речень книг.
〰️ Що почитати восени?
〰️ Лауреатка Нобелівської премії з літератури 2024 + чому вона така класна.
〰️ Рецензія на «Small Things like These» Клер Кіґан.
〰️ Гелловінська підбірка книг.
〰️ «Хлопчик-пастушок» Регіни Лінке.
〰️ Рецензія на «Пачінко» Мін Джін Лі.

Щось для очей:
〰️ Найгарніші обкладинки 2023 року.
〰️ Бібліотека абатства Адмонт.
〰️ Осінні обкладинки журналу «The New Yorker».
〰️ Книги на воді — «Libreria Acqua Alta».
〰️ Про картину «Місяць падає тисячу разів» іранської художниці.
〰️ Образи Трістана та Ізольди в мистецтві.
〰️ Неймовірна бібліотека Starfield в Сеулі.

Щось цікаве:
〰️ Поради від богів: Одін і божественні методи швидкісного навчання.
〰️ Цікаві факти з життя Сари Бернар.
〰️ Нобелівська премія з літератури в цифрах.
〰️ Декілька фактів про українську мову + міні-тест на діалектизми 👀

Щось болюче:
〰️ Синдром «золотої дитини».
〰️ Що таке «Пральні Магдалини» і чому це так страшно.

until august | #дайджест

Ніколи про це не задумувалась, але зрозуміла, що розділяю покупки книг і власне читання як два різних захоплення... Наче вони зачіпають різні системи в мозку 🤭

І, виявляється, є декілька цікавих термінів, з цим пов'язаних.
Так, наприклад, існує термін «бібліоманія». Це стан, який може бути симптомом ОКР і полягає у колекціонуванні або патологічному накопиченні книг до такої міри, що це шкодить соціальним стосункам або здоров'ю (не плутати з «бібліофілією», це наш з вами друг).

Але більш цікавим (і не патологічним), як на мене, є «цундоку».
Це японський термін, що описує явище накопичення книг, які були придбані, але не прочитані, а також використовується для позначення книжок, готових до читання пізніше, коли вони знаходяться на книжковій полиці.

until august | #цікаве

А як у вас?
Розкажіть, чи багато у вас на поличках книг, які вище не прочитали? 📖

until august | #поговорити

Книга написана детально, і, якщо вас не лякає те, що до кожного предмета буде по три епітети, то вона вам сподобається.
Але є і нюанси: повільний темп розповіді і велика кількість описів — це непогано, та в деяких моментах оповідь відчувається як болото: ні руху, ні цілі. Мені це не завадило насолодитись книгою, та я не можу не думати про те, що мінімум 10-15% тексту можна було б спокійно вирізати без шкоди сюжету.

Ще один мінус для мене — це образ головної героїні, Агнес. ЇЇ зобразили як одну з тих майже міфічних «мудрих жінок», якими рясніє література: вона фея, оракул, відьма, ельф, чаклунка, бо ж як можна написати жіночий персонаж цікаво, не надаючи йому надприродних здібностей?
Агнес не просто травниця — вона володіє таємною силою, яка лікує людей і бачить їх серця. По книзі Шекспір саме тому в неї і закоханий: вона ж бо «не така, як усі».
В порівнянні з Агнес характери Мері (свекрухи) і Сюзанни (дочки) прописані чудово. Вони живі і цікаві, хоч і «звичайні».

Твердження, зроблене в романі, що Шекспір був настільки травмований смертю сина, що ніколи не писав про чуму, не зовсім відповідає дійсності.
Швидкі приклади:

Thou art a boil, a plague sore, an embossed carbuncle in my corrupted blood.

«Король Лір».

A plague on both your houses!

«Ромео і Джульєтта».

Тогочасна цензура не пропускала натуралістичні зображення чуми, адже театри були одними з перших публічних місць, які закривали під час епідемій, але це є радше загальним обмеженням того часу, аніж свідченням особистого горя.

З іншого боку, описи насичені і чудово передають атмосферу, персонажі різнопланові, а лейтмотив втрати і горя прописаний дуже вдало.
Тому якщо відкинути мої особисті питання до твору, історія гідна прочитання. Хоча б для того, щоб зрозуміти — ваша вона чи ні :)

until august | #книгоогляди