〰️ Неруда писав переважно без рими, використовуючи довгі рядки. Він заперечував штучні обмеження форми, стверджуючи, що довжину й колір вірша визначає сам поет. Через це перекладати його твори досить важко.

〰️ Після виходу першої книги Пабло кинув університет у Сантьяго. Через фінансову скруту друзі влаштували його на дипломатичну службу (традиційна практика для поетів Латинської Америки). На банкеті на честь призначення Неруда говорив, що навіть не пам'ятає назви країни, куди вирушає, а це була Бірма (М'янма).

〰️ Писав виключно зеленим чорнилом, бо вважав зелений колір символом надії та натхнення.

〰️ Неруда — автор понад 40 збірок. Його фундаментальна праця «Загальна пісня» охоплює історію Латинської Америки від доколумбових часів до XX століття. Габріель Гарсіа Маркес називав його «найвеличнішим поетом XX століття будь-якою мовою».

〰️ Працюючи консулом під час Громадянської війни в Іспанії, Неруда сильно зблизився з Федерико Гарсіа Лоркою.
Розстріл Лорки у 1936 році дуже сильно вдарив по ньому.

〰️ Після смерті Лорки Пабло домовився про відправку до Чилі корабля «Вініпег», яким евакуював з Іспанії понад 2000 біженців.

〰️ Багато подорожував і був відкритим комуністом, що сильно вплинуло на його популярність у радянському союзі. У 1953 році отримав радянську сталінську премію миру (яка смішна премія від головного фанату ГУЛАГу).

〰️ У 1971 році був удостоєний Нобелівської премії з літератури. Формулювання премії було таким: «за поезію, яка з надприродною силою втілила в собі долю цілого континенту».
Хуліо Кортасар, який усе життя захоплювався Нерудою, визначив нагородження поета так:

На наших очах уперше відбулося вербальне створення цілого континенту, устами латиноамериканця риба була названа рибою, і всі матерії, речі та живі істоти створювалися й складалися у словесний малюнок.

〰️ Вважалося, що причиною смерті Неруди був рак. Через тривалі вимоги родини у 2013 році було проведено ексгумацію тіла, і експерти виявили в рештках сліди бактерії Clostridium botulinum (токсину ботулізму), що вказує на ймовірне отруєння. Справа Неруди так і залишається офіційно не закритою.

until august | #цікаве

Першого вересня вийде новий роман Артема Чеха — «Ми тебе не чекали», вже можна передзамовити на сайті видавництва.

📖 Опис книги такий:

«Ми тебе не чекали» — роман про самотність, пам’ять і мистецтво. Це історія про нещасливих людей, які відчайдушно шукають любові, та про невидимі ниті, що зв’язують їх із сутінками минулого. І про спробу повернутися з небуття: художник Іван Труш дивом виживає в кривавій бійні на сході України, де гине весь його підрозділ. Проте, опритомнівши в госпіталі, він дізнається з новин, що його теж вважають загиблим, і вирішує нічого не спростовувати, а підхопити запропоновану обставинами гру. Але чи здатен він передбачити фінал цієї гри?

Не знаю, чи це навмисна відсиланка, та у нас є художник ХІХ — ХХ століття Іван Труш :)
Проте письменник, здається, говорив, що це співпадіння.

until august | #книги

На перший погляд, ця книга — детектив про вбивство, жертву якого знаходять головний герой Корі та його батько. Проте насправді це історія про дорослішання. А ще про те, як змінюються часи.

У обгортці магічного реалізму і детективної таємниці розкриваються геть інші смаки. Тут багато тем, та якщо виділити основні конфлікти книги, то вийде величенький список:
— скорбота й прийняття;
— злість та прощення;
— расизм й рівність;
— зміни й опір новому;
— любов та ненависть;
— невігластво й толерантность;
— втрата й вдячність.

Усі ці теми розгортаються всередині маленького американського містечка 1960-х років, і, хоч книга наповнена магічними сценами, це містечко не ідеалізоване. Воно чудове, проте в ньому є нетерпимість та нерівність, є расисти, є хулігани і навіть смерть.

Ще один лейтмотив роману — те, як прогрес змінює життя людей. Батько Корі на початку книги працює молочником, який розвозить молоко в скляній тарі. Пізніше в сусідньому містечку відривається великий магазин з заводським молоком у пластику, і цілий пласт людей, роками працюючих на своїх посадах, втрачають роботу.

Та основне — це дитинство.
Коли я була в початковій школі, в нас з подругами виникла традиція: після останнього дзвоника ми йшли купувати морозиво. І це перше літнє морозиво було найсмачнішим за весь рік, хоч нічого незвичайного в ньому не було.
Слідкуючи за пригодами Корі, я наче відчула смак того морозива :)

Я дійсно насолодилась цією книгою. Читаючи її, наче повертаєш собі спогади з власного дитинства, такі важливі тоді: свободу від походу з сім'єю у ліс, радість першого літнього дня після закінчення школи, муки вибору смаку молочного коктейлю.
Мені щиро цікаво, чи отримають такі ностальгічні флешбеки від цієї книги сучасні діти? Вони живуть в геть іншому світі, наповненому іншими чарами. Чи зможуть вони зрозуміти цю книгу, коли стануть старшими, чи для них її блиск здаватиметься бутафорським?

У підсумку. «Життя хлопця» має потрохи всього і для всіх. Це як великий букет різноманітних квітів, від скромних польових дзвіночків до оранжерейних півоній — у ньому є щось для кожного.
Читайте, поки літо. Чомусь мені здається, що вам сподобається 🤍

until august | #книгоогляди

Нагадую про розіграш, у вас ще є час долучитися 🤲