Госсейні знову не уникає важких, подеколи нестерпних тем. Але ця книга й мусить викликати дискомфорт. Трагедії, яких зазнають жінки — не лише сто років тому, а й сьогодні, — це жахливі речі, про які не напишеш комедії.

Роман описує багато фундаментальних соціальних, політичних і культурних змін Афганістану між 1959 і 2003 роками. Та насправді він дуже камерний, адже розповідає, по суті, лише про двох жінок. Їхні життя стають тлом історії, а нескінченні війни, внутрішні чвари та прихід Талібану формують, ламають і перемелюють їхні долі.

Перша з героїнь — Маріям, позашлюбна дитина заможного чоловіка, змалку приречена на невдале життя. У п'ятнадцять її видають заміж за Рашида — чоловіка вдвічі старшого, який бачить жінок як інструмент для народження синів.
Попри всю несправедливість і безжальність свого положення, Маріям лишається однією з найдобріших людей у книзі.

Друга героїня, Лайла — дівчина, що мріяла отримати освіту. Після приходу до влади Талібану усі ці мрії розбиваються вщент. Її колись світле життя стрімко темнішає, приводячи зрештою до шлюбу з Рашидом.
У будинку Рашида вона знайомиться з Маріям, і починається їх спільна історія.

Взаємодія героїнь прописана чудово. Я не хочу спойлерити, тому не буду описувати її в деталях. Просто знайте, що їх відносини — один з небагатьох промінчиків сонця в цій книзі.

Серед двох жінок, Маріям і Лайли, я чомусь більше вірила першій. Можливо тому, що, читаючи про неї, я відчула моторошний дрож: у цей самий час, десь далеко, з якоюсь незнайомою мені жінкою відбувається щось дуже подібне.
Вона так само, як і Маріям, не може нічого вдіяти і не може ні з ким поділитись своїм болем.
Усе, що вона може — практикувати тагаммуль, терпіння.
Найдорожчий і найбільш гіркий подарунок Маріям від матері — знання того, що жінка в Афганістані має терпіти.

Емоційності й скла в романі достатньо. Чого ж тоді мені особисто не вистачило, спитаєте ви?
А відповідь проста: складності характерів.
Персонажі книги або лиходії без краплі добра в усьому тілі (Рашид), або герої у білих обладунках (Лайла, Тарік). Більш-менш складними є Маріям і Нана.
Найбільший потенціал для розкриття (і це доволі другорядна постать) має батько Маріам, Джаліл. На жаль, ми не дізнаємось про нього достатньо, хоча мені була цікава його історія з Наною!

Отже.
«Тисяча осяйних сонць» — хороша книга.
Її назва відсилає до вірша про Кабул:

Хто б місяця злічив всі лики на дахах?
Сонць тисячу сяйних в підніжжях її стін?

Можливо, осяйні сонця — це жителі Кабулу, які тримаються попри все. Можливо, це символ божественності у всьому живому.
Що точно зрозуміло, то це те, що осяйного в житті жінок Кабулу небагато, якими б світлими душами вони не були.

until august | #книгоогляди

Дайджест дописів за червень 🦋🌟

Щось про книжки:
〰️ Анонс «Жінки в пісках» Кобо Абе.
〰️ Екзистенціалізм у літературі.
〰️ Спонтанні покупки червня.
〰️ Рецензія на «Цитадель» А. Кроніна.
〰️ Переможниця Women's Prize for Fiction 2026.
〰️ Анонс книг Е. М. Форстера.
〰️ Цитати з «Кімнати Джованні».
〰️ Рецензія на «Як бути двома» А. Сміт + цитати з неї.
〰️ Книги кримтотатарських письменників.
〰️ Рецензія на «Тисяча осяйних сонць» Х. Госсейні.
〰️ Анонс «Гемінґвей нічого не знає» англійською.

Щось для очей:
〰️ Кароліс Страутнієкас + його обкладинки.
〰️ Фрески з Палаццо Скіфанойя.
〰️ Ілюстрації до видання «Кімнати з видом».

Щось цікаве:
〰️ Книжкова фея Дуа Ліпа + її одруження.
〰️ Обираємо середньовічного покровителя.
〰️ Цікаве з життя Гаррієт Бічер-Стоу.
〰️ Божественна порада Діоніса.

Щось болюче:
〰️ Стаття про гендерну поведінку на роботі + підбірка книг до цієї теми.
〰️ Цитата з «Гемінґвей нічого не знає».
〰️ Довгочит про Розалінд Франклін.
〰️ Баміанські Будди у Афганістані.

until august | #дайджест

Я дуже не люблю приносити погані новини (особливо після такої ночі), проте цю подію важко обійти стороною.

Міжнародну Букерівську премію найближчі десять років будуть називати Bukhman International Booker Prize. На честь... росіянина, який за це заплатив 🫠

Фонд Bukhman Philanthropies (заснований Дар'єю та Дмитром Букманами, росіянами-мільярдерами, які наче й засудили анексію Криму у 2014, але якось тихенько, а у 2015 швидко поміняли паспорти на ізраїльські) тепер фінансує Міжнародну Букерівську премію. Вони взяли на себе спонсорство на 10 років, і завдяки їм призовий фонд для переможців було збільшено вдвічі.

Тобто, якщо в тебе достатньо грошей, можна купити собі все що завгодно. І найближче десятиліття вестерни зможуть радіти наліпкам з російським призвіщем на книжках.

Не знаю, що сказати. Усе ригає.

until august | #книги

Трохи пошукала інформацію про цей фонд і про його засновників.

Ігор Бухман — співзасновник (разом з братом) компанії з розробки мобільних ігор Playrix, однієї з п'яти найбільших видавців мобільних ігор у світі.

Він засудив російську агресію, назвавши війну проти України трагедією. Але є нюанс. Засудження своє він виразив у 2022 році, вже після початку повномасштабки. Однозначної негативної реакції на анексію Криму та Донбасу від нього я не знайшла.

Восени 2022 року компанія Бухманів повністю вийшла з ринків росії та білорусі, закривши там усі свої офіси.
Брати Бухмани відкрито виступили проти війни і надали фінансову допомогу співробітникам в Україні та росії. Багатьом працівникам запропонували релокацію до інших країн.
Компанія також пожертвувала кошти на гуманітарні потреби (у 2022 це було модно, як зараз — не знаю).

Згідно з даними міжнародної ініціативи LeaveRussia, станом на 2026 рік усі російські юридичні особи компанії були ліквідовані, а її операції в регіоні повністю згорнуті.

У 2022 Ігор Бухман потрапив на обкладинку американського Forbes, де розповідав журналістам, як складно під час війни керувати компанією, чиї офіси розташовані в росії та Україні 🤡
Мабуть, таки тяжко, ми під обстрілами якось не сильно розібрались.

Може ці люди дійсно засудили війну і щиро хотіли підтримати Україну, але я не можу сприймати це інакше, як намагання відмити своє ім'я.
Вся ця історія з Букером — це повторювана мантра про "хароших рускіх" і "нє всьо так адназначна", частина м'якої сили, що змушує Захід сприймати росіян як носіїв культури.

🖊 Принагідно хочу поділитись з вами книжковими рекомендаціями Мони Авад для журналу Elle, бо тут багато цікавого:

— Книга, яка змусила вас нестримно плакати?

Я завжди кажу своїм студентам: якщо хочете, щоб вам розбили серце, прочитайте «Казки» Оскара Уайльда. Особливо «Соловей і троянда».

— Книга, яку ви рекомендуєте знову і знову?

«Піранезі» Сюзанни Кларк. Розповідь настільки прекрасна й несподівана, а ще мені дуже подобається той дивний, загублений світ, що в ній описаний.

— Книга, яку ви прочитала за один раз?

Не зовсім за один раз, але майже всі твори Марсі Дерманскі. Її книги просто надзвичайно цікаві. «Погана Марі» — моя улюблена, але всі вони чудові.

— Яка книга зараз лежить на вашій тумбочці?

Примірник «Дванадцятої ночі». Я обожнюю шекспірівські комедії. А також попередній примірник книги «Книга провини» Кетрін Чіджі, яка поки що видається просто неймовірною.

— Книга, яка допомогла вам стати кращою письменницею?

«Американський психопат» Брета Істона Елліса. Ця книга навчила мене, як по-справжньому вжитися в роль персонажа і як за допомогою голосу оживити його свідомість.

— Книга, почала вам подобатися з часом?

«Жінка в білому» Вілкі Коллінза. Пам’ятаю, що початок був повільним, і мені довелося справді дати цій книзі шанс, але вже на 160-й сторінці (!) я була повністю захоплена — і дуже вдячна, що не кинула її. Це такий чудовий готичний роман.

— Книга, яка є майстер-класом з голосу?

Будь-що з творів Девіда Мітчелла, але я маю особливу прихильність до «Слейд-Хаусу» та «Кістяних годинників». Мені подобається, як Девід поєднує фантастичне та реальне, розповідаючи з глибини свідомості свого персонажа.
А також «Герцогиня Нічого» Хезер Макгован, яка є однією з моїх улюблених книг.

— Книга, яку ви найчастіше перечитували?

«Розірвану спідницю» Ребекки Годфрі. Раніше я перечитувала її щороку. Це похмура історія, але вона для мене — як рідний дім.
«Портрет Доріана Грея» Уайльда. Це, мабуть, мій улюблений роман усіх часів. Мова твору чудова, а його світ — такий зловісний і чарівний, водночас персонажі та їхні надто людські прагнення здаються такими справжніми.

— Книга, яка є для вас літературною «comfort food»?

«Вітер у вербах» Кеннета Грема. Я дуже люблю дружбу Крота й Щура. А Жаба — така нечестива жаба!

— Книга, що дає вам відчуття, що вас розуміють?

Будь-що з творів Джин Ріс. Мабуть, «Доброго ранку, опівноче» — моя улюблена книга в неї. Я обожнюю її стиль оповіді. Він близький, мрійливий і вразливий.

— Яка книга наповнює вас надією?

«Розірвана спідниця» Ребекки Годфрі. Можливо, я б змінила це на «наповнює мене відчуттям можливостей», хоча книга розповідає про підлітку-втікачку, у якого дуже мало можливостей. Я згадую її двічі, бо ця книга так багато для мене значить.

І у всьому списку жодних росіян, алілуя 🙂‍↕️

until august | #цікаве