Один з головних символів книги Госсейні — Будди, яких більше немає.

У світі є такі місця, що існують переважно в минулому часі; Баміанська долина в Афганістані — одне з таких місць.

Колись тут, у скелях, що оточують долину, стояли дві величезні статуї Будди — 55 та 37 метрів висотою, найбільші у своєму роді у світі. Вони були частиною масштабного буддійського комплексу, що формувався роками, починаючи з ІІ століття нашої ери.
Будівництво гігантських фігур почалося ще за царя Ашоки і тривало приблизно двісті років — ціле життя кількох поколінь майстрів.

Статуї поєднували у собі висічений у камені каркас і шар міцного тиньку, закріпленого на дерев'яній основі; верхні дерев'яні елементи фігур втратилися ще в давнину, задовго до катастрофи XXI століття.

Відомо, що до V століття долина процвітала як духовний і торговий центр.
Китайський мандрівник, що відвідав ці місця, описував десять монастирів, населених тисячами монахів. У навколишніх скелях було вирубано цілі мережі печер — вони служили притулком для паломників і купців, що рухалися Шовковим шляхом.

Катастрофа, що знищила статуї, настала несподівано швидко. 26 лютого 2001 року лідер руху Талібан мулла Мохаммед Омар видав указ про знищення статуй, обґрунтувавши це тим, що вони є об'єктами язичницького поклоніння, недопустимими з погляду його розуміння ісламу. Світова громадськість — музеї, уряди, ЮНЕСКО — намагалася зупинити це рішення, але таліби не звернули на це уваги.

Знищення статуй розтягнулося на кілька тижнів, починаючи з 2 березня 2001 року, і виявилося складним "технічним завданням". Спершу статуї обстріляли з артилерії — ушкодження були серйозними, але фігури вистояли. Тодішній міністр інформації Талібану навіть публічно визнав, що руйнування йде не так просто, як уявлялося. Тоді на дні ніш, де стояли Будди, заклали протитанкові міни, а у тіла статуй заклали вибухівку.
Коли один із Будд навіть після підриву не зруйнувався повністю, по уцілілих залишках голови випустили ракету.

Так світ втратив статуї, які стояли в долині століттями. Окрім них, було пошкоджено і втрачено настінні розписи у нішах.

until august | #цікаве

Окрім двох знищених гігантів, у долині є ще одна статуя — лежачий Будда, розкопки якого розпочалися лише 2004 року. В печерних монастирях навколо досі ведуться роботи з консервації настінного живопису V–IX століть — мистецтва, що пережило час, але може не пережити нового режиму.

Питання про відновлення статуй поставало неодноразово. Японський художник Хіро Ямагата пропонував незвичне рішення — відтворити втрачені фігури за допомогою лазерної проєкції, світлом замість каменю.

У 2011 році ЮНЕСКО остаточно відмовилася від ідеї фізичної реконструкції. Причини були і прагматичні, і філософські: проєкт коштував би 8–12 мільйонів доларів, яких просто не було, а більш ніж половину нової статуї довелося б складати з нового каменю. Представники ЮНЕСКО сформулювали це напряму — людям не потрібна підробка, їм потрібен оригінал, а оригінал уже знищено.

until august | #цікаве

Я: просто пишу пости про Баміанських Будд, бо люблю таке і думаю, що вам це теж буде цікаво.

3 підписники: прощавай...


Книжковий контент тут теж буде, ну правда! 😆

Госсейні знову не уникає важких, подеколи нестерпних тем. Але ця книга й мусить викликати дискомфорт. Трагедії, яких зазнають жінки — не лише сто років тому, а й сьогодні, — це жахливі речі, про які не напишеш комедії.

Роман описує багато фундаментальних соціальних, політичних і культурних змін Афганістану між 1959 і 2003 роками. Та насправді він дуже камерний, адже розповідає, по суті, лише про двох жінок. Їхні життя стають тлом історії, а нескінченні війни, внутрішні чвари та прихід Талібану формують, ламають і перемелюють їхні долі.

Перша з героїнь — Маріям, позашлюбна дитина заможного чоловіка, змалку приречена на невдале життя. У п'ятнадцять її видають заміж за Рашида — чоловіка вдвічі старшого, який бачить жінок як інструмент для народження синів.
Попри всю несправедливість і безжальність свого положення, Маріям лишається однією з найдобріших людей у книзі.

Друга героїня, Лайла — дівчина, що мріяла отримати освіту. Після приходу до влади Талібану усі ці мрії розбиваються вщент. Її колись світле життя стрімко темнішає, приводячи зрештою до шлюбу з Рашидом.
У будинку Рашида вона знайомиться з Маріям, і починається їх спільна історія.

Взаємодія героїнь прописана чудово. Я не хочу спойлерити, тому не буду описувати її в деталях. Просто знайте, що їх відносини — один з небагатьох промінчиків сонця в цій книзі.

Серед двох жінок, Маріям і Лайли, я чомусь більше вірила першій. Можливо тому, що, читаючи про неї, я відчула моторошний дрож: у цей самий час, десь далеко, з якоюсь незнайомою мені жінкою відбувається щось дуже подібне.
Вона так само, як і Маріям, не може нічого вдіяти і не може ні з ким поділитись своїм болем.
Усе, що вона може — практикувати тагаммуль, терпіння.
Найдорожчий і найбільш гіркий подарунок Маріям від матері — знання того, що жінка в Афганістані має терпіти.

Емоційності й скла в романі достатньо. Чого ж тоді мені особисто не вистачило, спитаєте ви?
А відповідь проста: складності характерів.
Персонажі книги або лиходії без краплі добра в усьому тілі (Рашид), або герої у білих обладунках (Лайла, Тарік). Більш-менш складними є Маріям і Нана.
Найбільший потенціал для розкриття (і це доволі другорядна постать) має батько Маріам, Джаліл. На жаль, ми не дізнаємось про нього достатньо, хоча мені була цікава його історія з Наною!

Отже.
«Тисяча осяйних сонць» — хороша книга.
Її назва відсилає до вірша про Кабул:

Хто б місяця злічив всі лики на дахах?
Сонць тисячу сяйних в підніжжях її стін?

Можливо, осяйні сонця — це жителі Кабулу, які тримаються попри все. Можливо, це символ божественності у всьому живому.
Що точно зрозуміло, то це те, що осяйного в житті жінок Кабулу небагато, якими б світлими душами вони не були.

until august | #книгоогляди

Дайджест дописів за червень 🦋🌟

Щось про книжки:
〰️ Анонс «Жінки в пісках» Кобо Абе.
〰️ Екзистенціалізм у літературі.
〰️ Спонтанні покупки червня.
〰️ Рецензія на «Цитадель» А. Кроніна.
〰️ Переможниця Women's Prize for Fiction 2026.
〰️ Анонс книг Е. М. Форстера.
〰️ Цитати з «Кімнати Джованні».
〰️ Рецензія на «Як бути двома» А. Сміт + цитати з неї.
〰️ Книги кримтотатарських письменників.
〰️ Рецензія на «Тисяча осяйних сонць» Х. Госсейні.
〰️ Анонс «Гемінґвей нічого не знає» англійською.

Щось для очей:
〰️ Кароліс Страутнієкас + його обкладинки.
〰️ Фрески з Палаццо Скіфанойя.
〰️ Ілюстрації до видання «Кімнати з видом».

Щось цікаве:
〰️ Книжкова фея Дуа Ліпа + її одруження.
〰️ Обираємо середньовічного покровителя.
〰️ Цікаве з життя Гаррієт Бічер-Стоу.
〰️ Божественна порада Діоніса.

Щось болюче:
〰️ Стаття про гендерну поведінку на роботі + підбірка книг до цієї теми.
〰️ Цитата з «Гемінґвей нічого не знає».
〰️ Довгочит про Розалінд Франклін.
〰️ Баміанські Будди у Афганістані.

until august | #дайджест

Я дуже не люблю приносити погані новини (особливо після такої ночі), проте цю подію важко обійти стороною.

Міжнародну Букерівську премію найближчі десять років будуть називати Bukhman International Booker Prize. На честь... росіянина, який за це заплатив 🫠

Фонд Bukhman Philanthropies (заснований Дар'єю та Дмитром Букманами, росіянами-мільярдерами, які наче й засудили анексію Криму у 2014, але якось тихенько, а у 2015 швидко поміняли паспорти на ізраїльські) тепер фінансує Міжнародну Букерівську премію. Вони взяли на себе спонсорство на 10 років, і завдяки їм призовий фонд для переможців було збільшено вдвічі.

Тобто, якщо в тебе достатньо грошей, можна купити собі все що завгодно. І найближче десятиліття вестерни зможуть радіти наліпкам з російським призвіщем на книжках.

Не знаю, що сказати. Усе ригає.

until august | #книги

Трохи пошукала інформацію про цей фонд і про його засновників.

Ігор Бухман — співзасновник (разом з братом) компанії з розробки мобільних ігор Playrix, однієї з п'яти найбільших видавців мобільних ігор у світі.

Він засудив російську агресію, назвавши війну проти України трагедією. Але є нюанс. Засудження своє він виразив у 2022 році, вже після початку повномасштабки. Однозначної негативної реакції на анексію Криму та Донбасу від нього я не знайшла.

Восени 2022 року компанія Бухманів повністю вийшла з ринків росії та білорусі, закривши там усі свої офіси.
Брати Бухмани відкрито виступили проти війни і надали фінансову допомогу співробітникам в Україні та росії. Багатьом працівникам запропонували релокацію до інших країн.
Компанія також пожертвувала кошти на гуманітарні потреби (у 2022 це було модно, як зараз — не знаю).

Згідно з даними міжнародної ініціативи LeaveRussia, станом на 2026 рік усі російські юридичні особи компанії були ліквідовані, а її операції в регіоні повністю згорнуті.

У 2022 Ігор Бухман потрапив на обкладинку американського Forbes, де розповідав журналістам, як складно під час війни керувати компанією, чиї офіси розташовані в росії та Україні 🤡
Мабуть, таки тяжко, ми під обстрілами якось не сильно розібрались.

Може ці люди дійсно засудили війну і щиро хотіли підтримати Україну, але я не можу сприймати це інакше, як намагання відмити своє ім'я.
Вся ця історія з Букером — це повторювана мантра про "хароших рускіх" і "нє всьо так адназначна", частина м'якої сили, що змушує Захід сприймати росіян як носіїв культури.