Почну з кінця.
Наприкінці книги цитується питання історика Тейлора Бренча:

So the real question would be, if people were given the choice between democracy and whiteness, how many would choose whiteness?

«Якби людям запропонували вибір між демократією і білістю (білою расою) — скільки обрало б білість?»

Я довго думала над цим питанням.
Якби ми з вами опинились у США часів рабства, що б ми обрали? Якби ми опинились на Півдні під час дії законів Джима Кроу про сегрегацію, то що б ми обрали?

Власне, до прочитання я ніколи не розглядала расизм як кастову систему. Вважала, що касти існують в Індії, так, але більше ніде. Проте Вілкерсон вибудовала настільки чітке і продумане порівняння, що зрештою стало очевидним: расизм — не окреме явище, а прояв глибшої структури.
Авторка порівняла американський расовий устрій з індійською кастовою системою і з нацистською Німеччиною, і саме ці паралелі особисто для мене стали відповідями на запитання, які расизм сам по собі ніколи повністю не пояснює.

Говорячи про нацистів... Те, що мене вразило найбільше: нацисти, розробляючи закони проти євреїв у 1934 році, ґрунтовно вивчали американський досвід поводження з чорношкірими.
Для розуміння часу: у 1933 році (менш ніж сто років тому!) на Півдні США лінчували одну чорношкіру людину кожні чотири дні. Розправа ставала шоу: люди приходили подивитись цілими сім'ями, у натовпах продавались напої та закуски, діти проштовхувались в перші ряди. Фото з лінчувань надсилали рідним як листівки.

Німецька похвала американських практик, яка вже зустрічалася у Гітлеровій «Mein Kampf», не вщухала протягом першої половини 1930-х років, а найрадикальніші нацистські юристи були палкими прихильниками використання американських моделей.
Та були й такі речі, які американці практикували і які нацисти вважали надто жорстокими для себе. Це речення важко навіть друкувати, але воно реальне.
Юрист та професор порівняльного права Джеймс Вітмен писав:

Вчені, які бачать паралелі між американською та нацистською системами расової класифікації, певною мірою неправі. Однак лише тому, що вони недооцінюють відносну суворість американських законів.

Один із найважливіших тезисів книги: расизм — це не особиста ненависть однієї людини до іншої. Це системне насилля, настільки глибоко вкорінене в суспільство, що вищі касти його просто не помічають — і роблять усе можливе, аби зберегти своє привілейоване становище.

Кожен розділ авторка починає з конкретної історії — особистої, або відомої, або майже забутої — і лише потім переходить до аналізу. Цей прийом працює бездоганно: здається, наче сам опиняєшся всередині ситуації.

«Каста» — це книга, яка змінює сприйняття світу загалом і США зокрема. В мене давно вже нема рожевих окулярів щодо цієї країни, проте розбита ілюзія рівності й найкращої демократії в світі зачепила навіть мене. Тепер я краще розумію, що відбувалось під час акцій Black Lives Matter і що відбувається зараз зі звірствами ICE.

Щиро вважаю, що це обов'язкове читання для кожного старшокласника у США — неважливо, якої раси.
І це однозначно одна з найкращих книг року для мене.

until august | #книгоогляди

✍️ 8 стовпів кастової системи за Ізабель Вілкерсон:

1. Божа воля і закони природи:
Люди створені нерівними з самого початку. Або ж деякі покарані за свої гріхи і мають спокутувати їх, будучи слугами й рабами вищих, "чистих" каст.

2. Спадковість:
Представники нижчої касти від природи дурніші й потребують настанов і контролю від представників "більш інтелектуальних і розвинених" вищих каст.

3. Ендогамія та контроль над шлюбом і стосунками:
Заборонені не тільки шлюби чи статеві стосунки поза своєю групою, а й найменші ознаки романтичного інтересу до представника іншої касти.
У випадку порушення цього правила провина більшою мірою лягає на представника нижчої касти, не важливо, чи був він ініціатором, чи жертвою (так, наприклад, зґвалтування темношкірої жінки білим не вважалося гріхом; якщо ж якимось дивом чорна жінка та білий чоловік закохались один в одного, він отримав би декілька ударів батогом, а її, скоріше за все, вбили б).

4. Чистота й осквернення:
Подібно до кастової системи в Індії, у США активно діяло розмежування між расами, адже нижча каста могла "забруднити" собою місця та речі загального вжитку.
Різні місця у траснпорті, окремі вбиральні, заборона заходити в "білі" райони.
У 1950-х, коли у Цинциннаті афроамериканцям дозволили користуватись громадським бассейном, білі закидали його битим склом і цвяхами. Вода могла б "забруднитись" від доторку темнішої шкіри.

5. Професійна ієрархія:
Належність до касти означала не тільки виконання певного виду роботи, а й перебування у панівній чи підпорядкованій ролі.

6. Дегуманізація та стигматизація:
Позбавлення групи людей людських рис, прирівнювання їх до тварин та речей, які можуть приносити користь, проте не мають власних почуттів.

7. Терор як засіб примусу, жорстокість як засіб контролю:
Безкарне насильство по відношенню до нижчої касти, яке застосовувалось з дитинства і привчало до марності опору.

8. Природжена вищість на противагу природженій нижчості:
Під час кожної взаємодії між кастами обов'язковою умовою було підкреслення того, що одна група вища за іншу, тому за своєю природою гідна найкращого в суспільстві, тоді як ті, кого вважають найнижчими, заслуговують на свою тяжку долю.

until august | #цікаве

Хочеться, знаєте, поїхати у санаторій на декілька днів і там почитати книги серед дерев. Але поки такої можливості нема, буду читати книгу про санаторій серед дерев... 🌿

Планую — нарешті! — проковтнути роман Ольги Токарчук «Емпусіон» — феміністичну відповідь «Зачарованній горі» Томаса Манна, та ще й з дрібкою жахів.

Опис від видавництва такий:

Осінь 1913 року. Львівський студент Мечислав Войнич приїжджає на сілезький курорт Ґерберсдорф лікуватися від сухот. Не минає і дня від його прибуття, як в Пансіонаті для чоловіків, де він оселився, стається нещастя. І поки сусіди Мечислава вдають, що нічого не відбувається, ходять в гори, п’ють наливку й ведуть інтелектуальні бесіди про світоустрій і жінок, невидимі сили мають свої справи. Ольга Токарчук грається з жанром жахів, але звертається до вже звичних для себе тем: природа і цивілізація, сила і слабкість, чоловіче і жіноче. І до непевного, складного, тривожного простору поміж двома протилежностями.

Ну хіба не прекрасно звучить?

until august | #книги

Сподіваюсь, ви та всі ваші близькі цілі ❤️‍🩹

Назва роману, до речі, символічна: «емпусіон» означає місце, де живуть відьми — емпуси.

Емпуса (або ж Емпуза, від грецького Empusa) — у давньогрецькій міфології нічна демонічна істота, відьма, одне із страховищ підземного світу. Емпуси здатні змінювати свою подобу, щоб лякати людей. Харчуються кров'ю своїх жертв.

При цьому в романі Токарчук жіночих персонажів майже й нема... 👀

until august | #цікаве

А тут в нас опис книг з передбачення.
Після вибору країни відкривайте книгу і вперед:

🇹🇿 Танзанія
Книга: «Пам’ять про відбуття» Абдулразака Ґурни.
Історія юнака, що тікає від гнітючої атмосфери своєї сім'ї у Східній Африці, сподіваючись знайти нове життя у багатого родича.
Майстерний текст про універсальний досвід іммігрантів; про те, що таке «дім» і чому від нього іноді доводиться тікати.

🇸🇪 Швеція
Книга: «Тривожні люди» Фредріка Бакмана.
Кумедна та щемка історія про емпатію й розгубленість.
Невдаха-грабіжник намагається пограбувати банк, де немає готівки, і випадково опиняється в квартирі, де проходить огляд для потенційних покупців. Він бере присутніх у заручники. Тут, власне, все й починається.

🇭🇷 Хорватія
Книга: «Як ми пережили комунізм і навіть сміялися» Славенки Дракуліч.
Глибокий та іронічний погляд на повсякденне життя жінок у країнах соціалістичного табору. Комунізм не через політичні гасла, а через постійний дефіцит «дрібниць» — прального порошку, хліба, засобів гігієни, свободи.

🇨🇴 Колумбія
Книга: «Осінь патріарха» Ґабріеля Ґарсія Маркеса.
Гротескне зображення розкладу особистості та влади.
Роман-життєпис безіменного диктатора Карибської країни. Неосвічений, необізнаний у політиці, він тримав усіх в страху протягом десятиліть. Боячись замахів, знаходив собі двійників і постійно «оновлював» уряд.
Когось нагадує, правда? 👀

🇮🇹 Італія
Книга: «Ім’я рози» Умберто Еко.
Події розгортаються у ХІV столітті. В монастирі відбувається серія таємничих смертей серед ченців. Окрім детективної лінії, автор занурюється в теологічні та філософські дискусії.

🇹🇷 Туреччина
Книга: «Мадонна в хутряному манто» Сабахіттіна Алі.
Історія взаємного трагічного кохання турецького юнака Раїфа та німецької художниці Марії, які познайомилися в Берліні у 1920-тих.
Класика турецької літератури про «маленьку людину», внутрішній світ якої виявляється набагато багатшим, ніж ввижається ззовні.

Щось читали з цього списку?

until august | #книги

Мені дуже подобається, що книга «Жіноче коло пані Тань» будується на історичному факті, який існував у Китаї десятиліттями:

Чоловік-лікар не міг оглядати жінку, бо він чоловік.
Жінка могла оглядати іншу жінку, але був нюанс... Вгадайте, який :)
Бо звичайна жінка не могла стати лікаркою 🤠

until august | #книги

Пояснення цього феномену досить просте.

Знання здебільшого передавалися в родинах з покоління в покоління. Деякі жінки, народившись у лікарських династіях, мали доступ до спеціалізованих текстів й ставали цілительками завдяки навчанню.
Жінки з середніх чи нижчих класів не мали доступу до книг та рідкісних інгредієнтів, тому не могли навчатись лікарському ремеслу.

Жінки-лікарі в Стародавньому Китаї, хоча й були рідкісним явищем, спеціалізувались на гінекології (адже чоловік-лікар не міг допомагати при пологах чи оглядати жінку) та педіатрії.
Лікарки часто служили при імператорському дворі, лікуючи імператриць, наложниць та жінок королівської родини. Інші практикували самостійно в рамках родинних ліній (як Тань Юнсянь).

until august | #цікаве

У Китаї взагалі було багато оригінальних медичних практик і ритуалів.
Про бинтування ніг я писала ось тут, про першу в світі (1247 рік!) систематизовану працю з судової медицини — тут.

З оглядом жінок лікарями-чоловіками теж було дещо цікавеньке, думаю написати про це пост.

Маякніть реакціями, якщо готові до цієї інформації 👀

За часів династій Мін (1368–1644) та Цін (1636–1913), під впливом поширеної конфуціанської філософії, будь-який фізичний контакт між чоловіком і жінкою, які не були родичами, був заборонений.

Суворі правила жіночої скромностії забороняли пацієнткам оголюватися або вказувати на власне тіло в присутності чоловіка-лікаря.
Чим вищим був статус сім'ї, тим більша дистанція потребувалась для огляду. Іноді лікар навіть не бачив пацієнтки, перебуваючи в іншій кімнаті або за бамбуковою ширмою.

У медичному трактаті династії Мін «Yi Xue Ru Men» («Вступ до медицини»), укладеному лікарем Чан Лі, він наводив стандартну процедуру діагностики пацієнток:

Якщо діагностують жінку, про її симптоми та колір язика слід запитати близького родича. Якщо її хвороба тяжка, оглядайте пацієнтку через завісу її ліжка; якщо хвороба легка, оглядайте пацієнтку через завісу дверей її спальні. Її руку (під час обстеження пульсу) має покривати шматок тканини (марлі); якщо її родина бідна, лікар сам підготує марлю.

Чен Цунчжоу, лікар кінця династії Мін, описував подібний процес, коли один із чоловіків-членів родини виступав посередником, передаючи повідомлення між лікарем і пацієнтками.

Одним з важливих методів діагностики було визначення пульсу. Чоловік міг виміряти пульс іншого чоловіка, просто приклавши пальці до зап'ястка. З жінками було важче: руки багатих пані обв'язували шовком, бідняки використовували будь-яку тканину або марлю.

Пологи лікар теж не приймав — для цього були повитухи. Якщо ж пологи були тяжкими, то він міг бути присутнім... за ширмою. І вказувати звідти, орієнтуючись на звуки та свідчення повитух.

until august | #цікаве