Самотня жінка, одягнена в штани з хутра північного оленя, у традиційному взутті саамів — nutukаs, у довгому пальті з тюленячої шкіри. З мольбертом власної конструкції, що кріпився до талії — бо вітер зривав усе, що не було прив'язане. На власному маленькому човні, яким Анна керувала сама, щоб дістатися місць, куди інакше було не добратися.

Арктика традиційно вважалася простором чоловічих подвигів. Експедиції, рекорди, знахідки: Амундсен і Скотт у своїх полярних хутрах на шляху до Південного полюса.
А Анна — жінка — просто взяла пензель і теж пішла туди.

Паризькі друзі писали їй стривожені листи. Французький художник Жорж Клерен і дружина архітектора Паризької опери Луїза Гарньє обидва висловлювали занепокоєння її «диким» способом життя й одягом, що більше пасував інуїтам, ніж художниці їхнього кола. Анна, схоже, думкою друзів не надто переймалася.

Більше тридцяти років художниця писала свої картини в екстремальних умовах; у походах вона сама знаходила собі їжу і малювала при температурах льодовика.

Анна фіксувала те, що бачила: мінливе арктичне світло, яке не повторюється жодної хвилини, рибальський побут, пурпурові сутінки над фьордом.

Її творчість охоплювала не лише живопис, а й декоративне мистецтво: гобелени, кераміку та сценографію, але відома Анна все ж як художниця.
Більшість її робіт — невеликі, з густими мазками олійної фарби, дуже інтимні, майже щоденникові. Не монументальні полотна для виставок, а спроба схопити момент, поки він не зник.

При всьому цьому Анна не була затворницею. Разом із чоловіком вони об'їздили Середземномор'я, Єрусалим, Єгипет, навіть Індію — Анна супроводжувала кронпринца Швеції в державному візиті та навіть видала книгу про ту подорож.
Вона виставлялася у Чикаго на Всесвітній виставці 1893 року. Брала участь у турне скандинавського мистецтва Америкою в 1912–13 роках — і була єдиною жінкою серед учасників, а всі сім її робіт були про Лофотени.

Сьогодні дослідники називають Боберг важливою противагою чоловічому полярному наративу. Її автобіографія, її картини, її фотографії в хутрі на тлі ледяного пейзажу — все це нагадує нам, що жінки теж були там. Не в ролі дружин і супутниць, а як самостійні дослідниці, художниці, люди з власним поглядом.

Анна Боберг прожила 71 рік. Вона малювала до останнього.

А маленький будинок на скелі, на жаль, не пережив Другої світової — його знесли німецькі солдати, щоб збудувати на тому місці бункер для боєприпасів.

Жоден художник — ні чоловік, ні жінка — не працював раніше у таких умовах. До Анни Боберг :)

until august | #цікаве

Легенда 🥹💖

❤️Вперше у авторському виконанні класичний уривок з історичного роману Ліни Костенко «Маруся Чурай».