Марк Твен, починаючи «Пригоди Гекльберрі Фінна», писав так:

Ту книжку написав містер Марк Твен, і все, про що він там розповідає, — майже правда. Хоча дещо він, звісно, й прибріхує. А втім, яка різниця? Я ще зроду не бачив людини, яка не брехала б зовсім.

До мемуарів Абрамович я схильна підходити з тим же баченням: це її історія, записана з її точки зору.
Власне, я думаю, «Пройти крізь стіни» — теж свого роду перфоманс, в якому Марина реконструює своє життя згідно свого бачення.
Це не критика; мені цей підхід до вподоби.
Де тут спогади, а де метафори — невідомо, адже це історія мисткині, що перетворила себе на витвір мистецтва.

Марина розповідає про свої перформанси (дуже часто — з кров'ю й болем), і використовує для цього спокійний, відсторонений тон, з яким говорить про свої дитинство чи юність.
Це невипадково. Для неї мистецтво не є якоюсь окремою реальністю:

Різниця між театром і перформансом — в тому, що в перформансі все справжнє. Ножі справжні. Кров справжня. Страждання справжнє.

Дитинство Марини не назвеш простим, хоча на позір воно привілейоване: батьки — герої війни, велика розкішна квартира (конфіскована у євреїв), книжки й картини... І зворотній бік: постійні скандали вдома, гіперконтролююча мати, батько, відомий своєю любов'ю до жінок, ізольованість.
У шість років Марина майже рік провела у лікарні через хворобу, і вона описує цей час як найкращий у своєму дитинстві.
Багато з її перформансів повертались до минулих травм (мабуть, щоб осягнути біль, який дитина не могла сприйняти повністю).

Окремо хочу відмітити нахил до spirituality. Духовність пронизує всю книжку: привиди в шафах, ворожки, аборигени в Австралії, що вміють спілкуватись телепатично, бразильські шамани, що лікують емоційні травми через масаж... Зізнаюсь, мені важко було сприймати всерйоз деякі моменти.
Хоча дуже цікаво, що всі ці речі, що вона робила в 80-х і 90-х, і що вважались тоді авангардними, зараз є звичним явищем :)
Енергія, аура, бачення, усвідомленість, йога, ретрити... Для нас це вже не епатажно, правда ж?

Не буду переказувати весь сюжет книги — читайте! Історія Абрамович може багато чому навчити, навіть якщо ви не фанат її мистецтва.

Дуже цікаві мемуари про біль, самовираження і про те, що випробування ніколи не закінчуються. І, мабуть, про відданість своєму баченню — і про те, скільки сил й ресурсів ця відданість вимагає натомість.

until august | #книгоогляди