Джордж Орвелл написав «Колгосп тварин» через десятиліття після подорожі Джонса.
І хоча він безпосередньо не працював із журналістом, історики вказують на кілька важливих паралелей:

〰️ У книзі тварини страждають від голоду через неефективне управління та корупцію свиней, що дзеркально відображає звіти Ґарета про ситуацію в СРСР.

Після публікації репортажів Джонса у 1933 році розпочалася справжня журналістська битва. Головним опонентом Ґарета став Волтер Дюранті, впливовий кореспондент The New York Times у москві та лауреат Пулітцерівської премії.
Дюранті написав статтю під назвою «Росіяни голодні, але не вмирають з голоду», де прямо звинуватив Джонса у перебільшенні.

〰️ Власника ферми в книзі звати пан Джонс.
Джордж Орвелл й сам був соціалістом, але не визнавав сталінізму і уважно стежив за новинами з СРСР. Хоча він не знав Джонса особисто, він використав його прізвище для свого персонажа, власника ферми. Багато дослідників вважають це прямою відсилкою.

Припускають, що Джордж Орвелл читав статті Джонса про Голодомор 1932—1933 років в Україні й знав про трагічну загибель Джонса.
Крім того, саме так, «пан Джонс», звертався до Ґарета в статті-спростуванні повідомлення про Голодомор Волтер Дюранті.

〰️ Орвелл у книзі висміяв пропаганду через Верескуна (Squealer).
Верескун маніпулював іншими тваринами за допомогою цифр та мови. Він зачитував нескінченні звіти про «перевиконання планів» і переконував, що усі просто «неправильно пам'ятають» минуле.
Таким чином Орвелл описував «п'ятирічки» — амбітні економічні плани, які на папері завжди виконувалися достроково, навіть якщо люди страждали від дефіциту.

〰️ Джонс у своєму прес-релізі розповідав про те, як радянська влада створювала ілюзію добробуту для іноземців, поки селяни вмирали від голоду.

Орвелл також описав у книзі приховування голоду: в сьомому розділі тварини наповнювали кошики піском, а зверху притрушували зерном, щоб створити видимість їжі.

Інші західні очевидці згодом описували схожі абсурдні театральні постановки. Для прикладу:
1. Фальшиві вітрини.
Коли іноземні делегації відвідували Київ чи Харків, влада наповнювала вітрини магазинів бутафорською їжею або продуктами, які, звичайно, нікому не дозволялось купити.

2. Чисті вулиці та нові костюми.
Селян на маршруті слідування іноземних делегацій переховували або переодягали в новий одяг. Виснажених від голоду, хворих та старих людей вивозили за межі міст, щоб вони не псували красиву картинку.
Іноземці згадували, що не бачили в СРСР жодного каліки, бо їх просто ховали.

3. Заборона на виїзд.
Журналістам взагалі забороняли виїжджати з Москви, щоб вони бачили лише те, що дозволено.
Ґарет Джонс зміг розповісти світову про Голодомор саме тому, що він порушив цю заборону.

until august | #цікаве

Як думаєте, як пов'язані статті Джонса про голод, суфражистки і Донецьк? 👀

Мати Ґарета, Енні Гвен Джонс, у юності поїхала з Уельсу до України, де працювала гувернанткою Артура Юза, одного з синів Джона Юза.

Джон Джеймс Юз (Г'юз) був британським гірничим інженером родом із Південного Уельсу. У 1869 році він приїхав до Донбасу, де заснував металургійний завод. При заводі згодом виросло місто Юзівка... яке зараз нам відоме під назвою Донецьк.
Юз спонсорував будівництво лікарні, шкіл, лазні, чайної, пожежної частини та англіканської церкви; місто швидко розрослося.
Бізнес також процвітав: у 1913 році в Юзівці вироблялося 74% заліза російської імперії.

До чого ж тут суфражистки, спитаєте ви?
Повернемось до матері Ґарета, Енні. На початку XX століття вона приєдналась до руху суфражисток. Перша зустріч учасниць руху в південному Уельсі відбулась саме в будинку Джонсів!
Енні опікувалась початковим навчанням Ґарета і багато розповідала йому про роки, проведені у Юзівці. Згодом журналіст говорив, що його бажання побувати в Україні виникло під впливом спогадів матері.

until august | #цікаве

Якби ми з вами були в Бразилії (хто в Бразилії — напишіть в коментарі, я хочу вас побачити!), то сьогодні я б вітала вас з днем саудаде.

Португальці й бразильці кажуть, що саудаде — це коли ти сумуєш за кимось, хто поруч, або за місцем, де ти ще ніколи не був.

Це слово — одне з тих, що не мають точного перекладу в інших мовах. Воно існує десь між ностальгією і меланхолією, спогадами і мріями, втратою і любов'ю. Саудаде — це світла печаль за тим, що було дорогим.

Цікаво, що деяких португальські мислителі вважали, що здатність відчувати саудаде відрізняє португальців від представників інших народів.

until august | #цікаве

Дайджест дописів за січень 🔖❄️

Щось про книжки:
〰️ Список улюбленого за 2025 рік.
〰️ Рецензія на «Held» Енн Майклз + цитати з неї.
〰️ Кавабата від Основ.
〰️ План читання на найближчий час.
〰️ Рецензія на «Невеличку драму» + декілька цитат.
〰️ Що почитати взимку.
〰️ Гарні анонси видавництва Атена.

Щось для очей:
〰️ Знайомство з Альфредо Рамосом Мартінесом.
〰️ Серія фото «Pretini».
〰️ Січневі обкладинки «The New Yorker».
〰️ Чарівні гравюри Кавасе Хасуї.
〰️ Обкладинки різних видань Кавабати.
〰️ Туннель з книг.

Щось цікаве:
〰️ Цікаве про українську обкладинку книги Ґенкі Кавамури.
〰️ Конрад про роботу.
〰️ З листів Стуса синові.
〰️ Цікаве з життя Василя Стуса.
〰️ Довгочит про український переклад «Колгоспу тварин».
〰️ Ще один довгочит про «Колгосп тварин» + трошки про Донецьк :)
〰️ Цікаве з життя Ясунарі Кавабати + трошки про його колекцію мистецтв.
〰️ Що таке саудаде.

Щось болюче:
〰️ Чому автократи бояться розумних.
〰️ Історія Ґарета Джонса.

until august | #дайджест

✨ Невелике оголошення: друзі, я поїхала у відпустку :)
Планую відпочити від екранів, тому оновлення на каналі будуть досить рідкісними.

Цей юзер скоро повернеться до вас з книжковим контентом!