«Невеличка драма» — це іронічна психологічна історія, що розгортається у Києві 1920-тих. Влада тільки-тільки почала свою гру в українізацію, визвольний рух захлинувся кров'ю, а майбутнє далеке й нетривке.
Герої шукають способи замиритися з новою реальністю, кожен по-своєму. Вони блукають містом, ходять на роботу і в гості, та насправді наче ніколи й не виходять за межі своїх кімнат.

Роман щедро ділиться розмовами про взаємини, почуття, внутрішні конфлікти, побут, перспективи, людську природу, моральні орієнтири, гроші, національну ідентичність, бажання... І через усе це проявляється обличчя міста й країни загалом.

Головна героїня — Марта, і вона чудова. Жива, романтична, легка, сучасна дівчина, що мріє не про "вдале заміжжя", а про "кохання, як з роману". Вона хоче чогось більшого, ніж дає їй доля, і не боїться відмовлятись від непідходящих їй пропозицій.
А навколо Марти, як планети навколо сонця, обертається декілька чоловіків, і кожен з них (окрім одного, й то з натяжкою) бісив мене страшне :)
Визнаю, що Підмогильний вмів писати довбнів!
Та й взагалі до стилю жодної претензії — написано щиро і якось по-доброму, з любов'ю.

Не хочу нічого спойлерити, просто скажу — читайте!
У романі стільки тем для роздумів, що одного прочитання точно буде мало.
Маю великі плани на майбутнє і тішуся, що можу сприймати роман такого рівня в оригіналі. Шкода лише, що кляті радянці позбавили нас з вами можливості насолодитись іншими творами Підмогильного. Лише уявіть, яким би був його творчий доробок, якби його не вбили у 36 років! 💔

until august | #книгоогляди

Випадково сталося так, що я перечитала «Колгосп тварин». І маю для вас дві цікаві історії, дотичні до цієї книги.

Насипте трохи реакцій, якщо готові до цієї інформації 👀

З важливого: переклад «Колгоспу тварин» українською був першим у світі (чеська версія першою пішла до друку, але переклад тексту закінчений першим був якраз українською).
І лише потім, після української, цей твір почав масово перекладатись іншими європейськими мовами.

Ще до того, як «Колгосп» став відомим, Орвелл відгукнувся на прохання українських біженців у Європі і, відмовившись від гонорару, дав згоду на переклад і навіть фінансово сприяв друку книги українською мовою.

Цікаво також те, що Джордж Орвелл брав у перекладі безпосередню участь. Частково збереглося його листування з перекладачем Ігорем Шевченком, який працював під псевдонімом Іван Чернятинський.

Орвелл написав спеціальну передмову до українського видання, де пояснив свої мотиви та висловив солідарність із тими, хто постраждав від тоталітаризму. Це єдина (!) передмова, яку він написав до своєї книги особисто.

У передмові автор вказував, що в Англії його часу панувало захоплення СРСР. Він вважав за свій обов'язок зруйнувати цю ілюзію: поки люди на Заході вірять у «радянський рай», вони не зможуть збудувати справжню демократію у себе вдома. При цьому Орвелл зазначив, що українці, які пережили колективізацію та терор, зрозуміють суть його книги набагато глибше, ніж пересічний англієць.

До друку книги доклався також Іван Багряний. Як засновник видавництва «Прометей» у Мюнхені, він організував друк та розповсюдження книги серед переміщених осіб. А ще саме він оформив обкладинку першого видання!

Коли книга потрапила до таборів переміщених осіб у Німеччині, радянська влада швидко почала вимагати її конфіскації. Американська військова адміністрація, не бажаючи конфлікту з СРСР, вилучила та передала радянцям близько більше тисячі примірників, що, звичайно, були знищені.

А ще — зверніть увагу на назву.
Чому «Animal Farm» — не «Ферма тварин», не «Звіроферма» і не «Тваринна ферма»?
Бо перекладач та видавці прекрасно розуміли, шо ці назви не могли б точно передати суті того, що відбувалося на землях, окупованих радянською владою.
А назва «Колгосп тварин» миттєво резонувала з досвідом мільйонів українців, що пережили примусову колективізацію і, по факту, потрапили у рабство.

until august | #цікаве

Джордж Орвелл написав «Колгосп тварин» через десятиліття після подорожі Джонса.
І хоча він безпосередньо не працював із журналістом, історики вказують на кілька важливих паралелей:

〰️ У книзі тварини страждають від голоду через неефективне управління та корупцію свиней, що дзеркально відображає звіти Ґарета про ситуацію в СРСР.

Після публікації репортажів Джонса у 1933 році розпочалася справжня журналістська битва. Головним опонентом Ґарета став Волтер Дюранті, впливовий кореспондент The New York Times у москві та лауреат Пулітцерівської премії.
Дюранті написав статтю під назвою «Росіяни голодні, але не вмирають з голоду», де прямо звинуватив Джонса у перебільшенні.

〰️ Власника ферми в книзі звати пан Джонс.
Джордж Орвелл й сам був соціалістом, але не визнавав сталінізму і уважно стежив за новинами з СРСР. Хоча він не знав Джонса особисто, він використав його прізвище для свого персонажа, власника ферми. Багато дослідників вважають це прямою відсилкою.

Припускають, що Джордж Орвелл читав статті Джонса про Голодомор 1932—1933 років в Україні й знав про трагічну загибель Джонса.
Крім того, саме так, «пан Джонс», звертався до Ґарета в статті-спростуванні повідомлення про Голодомор Волтер Дюранті.

〰️ Орвелл у книзі висміяв пропаганду через Верескуна (Squealer).
Верескун маніпулював іншими тваринами за допомогою цифр та мови. Він зачитував нескінченні звіти про «перевиконання планів» і переконував, що усі просто «неправильно пам'ятають» минуле.
Таким чином Орвелл описував «п'ятирічки» — амбітні економічні плани, які на папері завжди виконувалися достроково, навіть якщо люди страждали від дефіциту.

〰️ Джонс у своєму прес-релізі розповідав про те, як радянська влада створювала ілюзію добробуту для іноземців, поки селяни вмирали від голоду.

Орвелл також описав у книзі приховування голоду: в сьомому розділі тварини наповнювали кошики піском, а зверху притрушували зерном, щоб створити видимість їжі.

Інші західні очевидці згодом описували схожі абсурдні театральні постановки. Для прикладу:
1. Фальшиві вітрини.
Коли іноземні делегації відвідували Київ чи Харків, влада наповнювала вітрини магазинів бутафорською їжею або продуктами, які, звичайно, нікому не дозволялось купити.

2. Чисті вулиці та нові костюми.
Селян на маршруті слідування іноземних делегацій переховували або переодягали в новий одяг. Виснажених від голоду, хворих та старих людей вивозили за межі міст, щоб вони не псували красиву картинку.
Іноземці згадували, що не бачили в СРСР жодного каліки, бо їх просто ховали.

3. Заборона на виїзд.
Журналістам взагалі забороняли виїжджати з Москви, щоб вони бачили лише те, що дозволено.
Ґарет Джонс зміг розповісти світову про Голодомор саме тому, що він порушив цю заборону.

until august | #цікаве

Як думаєте, як пов'язані статті Джонса про голод, суфражистки і Донецьк? 👀

Мати Ґарета, Енні Гвен Джонс, у юності поїхала з Уельсу до України, де працювала гувернанткою Артура Юза, одного з синів Джона Юза.

Джон Джеймс Юз (Г'юз) був британським гірничим інженером родом із Південного Уельсу. У 1869 році він приїхав до Донбасу, де заснував металургійний завод. При заводі згодом виросло місто Юзівка... яке зараз нам відоме під назвою Донецьк.
Юз спонсорував будівництво лікарні, шкіл, лазні, чайної, пожежної частини та англіканської церкви; місто швидко розрослося.
Бізнес також процвітав: у 1913 році в Юзівці вироблялося 74% заліза російської імперії.

До чого ж тут суфражистки, спитаєте ви?
Повернемось до матері Ґарета, Енні. На початку XX століття вона приєдналась до руху суфражисток. Перша зустріч учасниць руху в південному Уельсі відбулась саме в будинку Джонсів!
Енні опікувалась початковим навчанням Ґарета і багато розповідала йому про роки, проведені у Юзівці. Згодом журналіст говорив, що його бажання побувати в Україні виникло під впливом спогадів матері.

until august | #цікаве