Читаю (нарешті!) автобіографію Марини Абрамович і цей мем чудово підсумовує мій читацький досвід.
Періодично кажу "That's wild", ну бо... так...

📖 Розкажіть, що ви читаєте зараз? Діліться в коментарях!

until august | #поговорити

🧠 Чому автократи бояться розумних?
Або як переписується наша реальність, поки ми з вами намагаємося вижити.

Останнім часом я дуже рідко читаю новини з-за кордону, тому що вони мене засмучують.
От і стаття за епізодом подкасту «Autocracy in America» підтверджує, що для суму є причини.

Отже. Уявіть, що ви — вчена зі світовим ім'ям, 50 років вивчаєте рак і рятуєте життя. І раптом держава перекриває фінансування вашої лабораторії у Гарварді. І не тому, що ваші дослідження нерезультативні, або погані, або недоцільні, а тому, що ви... не вписуєтесь.
Так сталось у реальному житті онкологині та професорки клітинної біології Джоан Брюгге.

І це не просто історія про бюджетні скорочення, а про те, як працює механізм захоплення влади. І як тиск на науку та освіту стає передвісником змін у політичній системі.

until august | #статті

Спойлер: справа не в грошах.

Може здаватись, що скорочення витрат на науку, культуру чи освіту — це банальна економія. Проте Рут Бен-Гіат, історикиня та фахівчиня з фашизму, пояснює, що подібні дії є характерними для авторитарних режимів.

Навіщо ж це робиться?

1. Дискредитація експертів:
Якщо люди перестають вірити науковцям, лікарям та вчителям, вони починають вірити єдиному «джерелу істини» — правителю.
Коли інтелігенція втрачає ресурси та голос, державі стає легше контролювати інформаційний простір.

2. Створення інформаційного вакууму:
Коли незалежні інституції слабшають, реальність стає "пластичною". Стає набагато легше легше утримувати владу та уникати відповідальності.

3. Залякування:
З рештою, переслідування стають сигналом усім професіоналам: «Або будьте лояльними, або станете непотрібними».

Історикиня та журналістка Енн Епплбаум стверджує: автократія в сучасному світі не завжди приходить з фізичною зброєю.
Іноді вона атакує закриттям лабораторій, звільненням незручних держслужбовців та інформаційними атаками на факти:

Коли ми втрачаємо спільну мову фактів, ми втрачаємо здатність сперечатися, а отже — і здатність до самоврядування.

На жаль, ми з вами прямо зараз бачимо, як швидко демократичні інститути можуть бути трансформовані для досягнення власних цілей влади.

until august | #статті

«Невеличка драма» — це іронічна психологічна історія, що розгортається у Києві 1920-тих. Влада тільки-тільки почала свою гру в українізацію, визвольний рух захлинувся кров'ю, а майбутнє далеке й нетривке.
Герої шукають способи замиритися з новою реальністю, кожен по-своєму. Вони блукають містом, ходять на роботу і в гості, та насправді наче ніколи й не виходять за межі своїх кімнат.

Роман щедро ділиться розмовами про взаємини, почуття, внутрішні конфлікти, побут, перспективи, людську природу, моральні орієнтири, гроші, національну ідентичність, бажання... І через усе це проявляється обличчя міста й країни загалом.

Головна героїня — Марта, і вона чудова. Жива, романтична, легка, сучасна дівчина, що мріє не про "вдале заміжжя", а про "кохання, як з роману". Вона хоче чогось більшого, ніж дає їй доля, і не боїться відмовлятись від непідходящих їй пропозицій.
А навколо Марти, як планети навколо сонця, обертається декілька чоловіків, і кожен з них (окрім одного, й то з натяжкою) бісив мене страшне :)
Визнаю, що Підмогильний вмів писати довбнів!
Та й взагалі до стилю жодної претензії — написано щиро і якось по-доброму, з любов'ю.

Не хочу нічого спойлерити, просто скажу — читайте!
У романі стільки тем для роздумів, що одного прочитання точно буде мало.
Маю великі плани на майбутнє і тішуся, що можу сприймати роман такого рівня в оригіналі. Шкода лише, що кляті радянці позбавили нас з вами можливості насолодитись іншими творами Підмогильного. Лише уявіть, яким би був його творчий доробок, якби його не вбили у 36 років! 💔

until august | #книгоогляди

Випадково сталося так, що я перечитала «Колгосп тварин». І маю для вас дві цікаві історії, дотичні до цієї книги.

Насипте трохи реакцій, якщо готові до цієї інформації 👀

З важливого: переклад «Колгоспу тварин» українською був першим у світі (чеська версія першою пішла до друку, але переклад тексту закінчений першим був якраз українською).
І лише потім, після української, цей твір почав масово перекладатись іншими європейськими мовами.

Ще до того, як «Колгосп» став відомим, Орвелл відгукнувся на прохання українських біженців у Європі і, відмовившись від гонорару, дав згоду на переклад і навіть фінансово сприяв друку книги українською мовою.

Цікаво також те, що Джордж Орвелл брав у перекладі безпосередню участь. Частково збереглося його листування з перекладачем Ігорем Шевченком, який працював під псевдонімом Іван Чернятинський.

Орвелл написав спеціальну передмову до українського видання, де пояснив свої мотиви та висловив солідарність із тими, хто постраждав від тоталітаризму. Це єдина (!) передмова, яку він написав до своєї книги особисто.

У передмові автор вказував, що в Англії його часу панувало захоплення СРСР. Він вважав за свій обов'язок зруйнувати цю ілюзію: поки люди на Заході вірять у «радянський рай», вони не зможуть збудувати справжню демократію у себе вдома. При цьому Орвелл зазначив, що українці, які пережили колективізацію та терор, зрозуміють суть його книги набагато глибше, ніж пересічний англієць.

До друку книги доклався також Іван Багряний. Як засновник видавництва «Прометей» у Мюнхені, він організував друк та розповсюдження книги серед переміщених осіб. А ще саме він оформив обкладинку першого видання!

Коли книга потрапила до таборів переміщених осіб у Німеччині, радянська влада швидко почала вимагати її конфіскації. Американська військова адміністрація, не бажаючи конфлікту з СРСР, вилучила та передала радянцям близько більше тисячі примірників, що, звичайно, були знищені.

А ще — зверніть увагу на назву.
Чому «Animal Farm» — не «Ферма тварин», не «Звіроферма» і не «Тваринна ферма»?
Бо перекладач та видавці прекрасно розуміли, шо ці назви не могли б точно передати суті того, що відбувалося на землях, окупованих радянською владою.
А назва «Колгосп тварин» миттєво резонувала з досвідом мільйонів українців, що пережили примусову колективізацію і, по факту, потрапили у рабство.

until august | #цікаве