Пссс, трохи почитати про Візантію не бажаєте? 👀

Коли Ґай Ґевріел Кей писав свою «Сарантійську мозаїку», то надихався Константинополем (та й Візантією) часів правління Юстиніана I.
Якби я знала більше про цей історичний період, то знайшла б і більше паралелей, та, на жаль, мої знання історії Візантії обмежені рамками шкільної програми. Та й ті вже підзабуті 🥲

Проте навіть те, що я вловила — дуже круте!

Так, наприклад, у дилогії є прямі згадки власне Юстиніана (який, за чутками, мав слов'янське коріння), його дружини Теодори (танцівниці й імператриці, у якої все життя як серіал!), імператора-іконоборця Лева III і навіть мусульманського пророка Магомета.

А ще в книгах з неймовірною любов'ю описані мозаїки, фрески й архітектура V століття. І перлиною цього всього, звичайно, виступає образ Софійського собору в Константинополі — сучасної Ая-Софії в Стамбулі.

until august | #цікаве

Софійський собор, також Ая-Софія — храм, а зараз мечеть; одна з найвеличніших архітектурних пам'яток візантійської архітектури; символ «золотої доби» Візантійської імперії та один із символів сучасного Стамбула.

Висота собору — 55 метрів, діаметр бані — 31 метр. Понад тисячу років ця споруда залишалась найбільшим храмом у християнському світі. І, до речі, храмом вона була майже вдвічі довше, ніж мечеттю :)

Існує легенда, що план будівлі імператору Юстиніану вручили ангели, коли той спав. Будівництво храму тривало 5 років (це дуже швидко!), при цьому на об'єкті щодня працювало близько 10 тисяч робітників.

Для будівництва використовували найкращий мармур. До Константинополя масово звозилися архітектурні елементи стародавніх споруд (так, з Риму привезли вісім порфірових колон, взятих з Храму Сонця, а з Ефеса вісім колон із зеленого мармуру).
Для оздоблення собору використовували золото, срібло й слонову кістку, а мозаїки викладали з коштовних порід каменю й дорогого скла.

Софійський собор був збудований 537 року поруч із Великим імператорським палацом на місці давнішого храму, який згорів при заворушеннях. Після завоювання Константинополя османами 1453 року собор перетворили на мечеть.
У 1934 році мечеть за наказом Мустафи Кемаля Ататюрка була перетворена на музей.
Але! Зовсім нещодавно, 10 липня 2020 року, Державна рада Туреччини визнала указ Ататюрка незаконним і Ая-Софія перейшла у власність Управління релігійних справ і знову стала мечеттю.

Якщо ви бували всередині Ая-Софії, то знаєте, що вона дійсно величезна. Всередині вона вражає ще більше, ніж ззовні.
Цей храм ще при будівництві візантійці називали Великим. Зараз, коли бачиш його, то розумієш, наскільки підходить цей опис.
У коментарях додам декілька фото 📸

until august | #цікаве

Головний герой «Сарантійської мозаїки»— мозаїст. Його робота складна, проте непомітна. У візантійський період мозаїка вважалася сакральним мистецтвом, і майстри залишались анонімними, не намагаючись якимось чином "підписати" свою роботу.

Одна із сюжетних ліній книг розповідає про те, як прикрашали Великий Храм у столиці імперії, що, звісно, є прямою відсилкою до Софійського собору.
Колись Ая-Софія могла похизуватись найбагатшими мозаїками у світі. Я спеціально пишу це в минулому часі, адже зараз мозаїк і фресок збереглося дуже мало.
І чи вціліють ті, що залишились — невідомо ❤️‍🩹

Оскільки собор змінив статус з музею на мечеть, усі зображення християнських святих мають бути прикриті. У ісламі не можна зображати обличчя, а ще потрібно враховувати різницю релігій.

until august | #цікаве

Ця дилогія нагадує мозаїку, й не лише через те, що головний герой є мозаїстом.

Більшість сучасного фентезі можна віднести до декількох категорій. Епічне фентезі зазвичай подібне до «Володаря перснів», темне нагадує «Пісню льоду й полум'я», міське — «Лазарус», романтичне навіть представляти не буду, настільки воно зараз популярне :)
А Кей — один із небагатьох сучасних авторів, що черпає натхнення з реальної історії.
«Сарантійська мозаїка» більше нагадує історичну прозу. Світоустрій будується на Візантії часів Юстиніана I.
І при цьому він дуже реалістичний: ми наче переносимось у Константинополь V століття з його способом життя, технологіями, розвагами і звичками.
Надприродні елементи у дилогії є, проте їх дуже мало й використані вони радше в дусі магічного реалізму.

Письменник бере просту історію ремісника, який їде у столицю працювати, і перетворює її на надзвичайно строкату розповідь, наповнену життям. Очима героїв ми споглядаємо за релігією, владою, звичаями і забобонами різних країв. А в центрі оповіді — Сарантій, Місто Міст, населене тисячами людей. Ми знайомимось з візничими та лікарями, кухарями та охоронцями, танцюристами та солдатами, істориками та архітекторами; кожен зі своїми мріями та цілями, змовами та секретами.
І все це складається у велику різнобарвну мозаїку.

Те, як автор з любов'ю змальовує не лише великі події, а й долі маленьких людей, змушує переживати за кожного. Митець, що працює над своїм magnum opus, поки можновладці плетуть інтриги. Колісничий, що виходить на двобій зі смертю. Імператор, що мріє залишити по собі пам'ять. Лікар, відправлений до Міста Міст з місією з далекого краю. Кухарі, раби, сенатори, солдати...
У книгах багато політичних маневрів: фрази подвійними значеннями, використання всіх і кожного, діалоги з підтекстом.

Єдине, що мене трохи збивало, це декілька жіночих персонажів. Вони розумні і прекрасні, і кожна, здається, має свій характер, проте мене не покидало відчуття, що Кей писав їх з однієї людини.

Історія повільна, майже без різких поворотів, але це не недолік. Сюжет покладається на персонажів та світобудову. І вони чудово справляються з тим, щоб тримати увагу :)

Особисто для мене лейтмотивом дилогії стала тема ремесла, мистецтва. Створення чогось, що може простояти віки, а може розвіятись за секунду після втілення.
Звичайно, головний герой-мозаїст є основним втіленням цієї теми, проте ми зустрічаємо архітекторів, колісничих, кухарів й можновладців, не менш одержимих у прагненні вдосконалити своє ремесло.

«Сарантійська мозаїка» — гарне фентезі. І так, вона дійсно схожа на мозаїку — таку, яку хочеться розглядати.

until august | #книгоогляди

Друзі, вітаю вас з прийдешнім новим роком!

Дякую, що цього року ви були зі мною — читали рецензії, ділілися враженнями, розглядали картини, рекомендували книжки і створювали чудову атмосферу 💛

Впевнена, що в новому році на нас з вами чекає ще більше гарних книг і гарних новин (включно з втіленням головної мрії, спільної для нас всіх).

Бажаю вам зачитуватися до світанку, знаходити своїх авторів, переживати книжкове похмілля (в хорошому сенсі) та ніколи не ловити нечитун.

Читаймо далі! 📖🎄

Дайджест дописів за грудень ❄️📖

Щось про книжки:
〰️ Рецензія на «В очікуванні варварів» + цитати.
〰️ Про «I, Lalla: The Poems of Lal Ded» + цитати з книги.
〰️ Кращі книги 2025 року за вашими відгуками.
〰️ Відгук на «Вегетаріанку» й «Доктора Серафікуса».
〰️ Анонси від Ще одну сторінку, Artbooks і книголаву.
〰️ Анонс на книгу «The Beauty Myth».
〰️ Відгук на «Усі вогні — вогонь» та «Людину у високому замку».
〰️ Рецензія на дилогію «Сарантійська мозаїка».

Щось для очей:
〰️ Найгарніші обкладинки вересня.
〰️ Підбірка культових мап.
〰️ Скульптура Ґуаньїнь Південного моря.
〰️ Книгарня у скелях.
〰️ Про книгу «Дерево до неба».

Щось цікаве:
〰️ Чому читати знову стало модним.
〰️ Толкін, нумерологія і персні.
〰️ Знайомимось з кашмірською святою Лаллешварі.
〰️ Лист Фіцджеральда.
〰️ Підбірка навколокнижкових подарунків.
〰️ Йольський кіт, або Чому вам потрібні нові речі на Різдво.
〰️ Про бога/богиню Ґуаньїнь.
〰️ Довгочит про Візантію та мозаїки.

Щось болюче:
〰️ Японські «наречені по фото».

until august | #дайджест

Добре, я вас почула! 🤝