Імперія вигадана, проте все, що в ній відбувається — реальне. І жахи, і радості, і перемоги, і поразки.
На кордоні Імперії живуть варварські племена — кочівники, що заходять до прикордонних міст для торгівлі, обміну та лікування. Вони постійно десь на периферії сюжету, невловимі оку, як тіні, що рухаються в кутах кімнати. Вони є, і їх бояться, хоча сюжет так і не розкриває, чи страх цей раціональний, чи ні.
Кочівники завжди поряд з прикордонними містами, навіть якщо їх не бачать.

Саме очільник одного з таких неназваних міст — міський суддя, «відповідальний чиновник, що доживає свої дні» — і є центральним персонажем. В нього немає імені, проте він є оповідачем історії.
Персонаж виконує дві функції: ока, що бачить, та голосу, що коментує. Іноді він просто зручна оптика, крізь яку ми дивимося на сюжет. Іноді, коли він тремтливо ділиться своїми переживаннями й думками, крізь нього проступає сам Кутзее.

На самому початку книги суддя знайомиться з полковником Джоллом, що приїздить до прикордонного міста. Полковник — жорстокий бюрократ із таємної служби Імперії, Третього Бюро. Він холодний, методичний і не цурається жодних методів для досягнення своїх цілей.

Саме зі знайомства головного героя з Джоллом і починається розкриття однієї з тем роману — зіткнення моральних світів, контраст між різними способами життя і управління.

Я в захваті від того, як автор описав ізоляцію та переслідування, як прописав метаморфозу головного персонажа. При цьому Кутзее не малює суддю благородним героєм; менш вправний автор, думаю, спокусився б можливістю створити жертовний образ, зашкодивши тексту.
А ще — як письменник описує розпад тіла! Як швидко людина згасає. Як міцно вона чіпляється за дихання, за життя, за крихту їжі, за останній промінь світла.

Щодо іншої головної теми книги... вона скоріше є питанням, а не твердженням.
То хто ж варвар?

Це питання пульсує в книзі, як серцебиття.
Хто справжній варвар — колонізатор чи менш розвинений колонізований? Той, хто має більше зброї і ресурсів, чи той, хто захищає свою землю й свій споконвічний спосіб існування?

Хотілося б сказати, що зараз, у XXI столітті, ці питання не мають практичної цінності. Хотілося б сказати, що в наш час усі країни та люди справедливі і чесні один з одним. Що не існує колоній та імперій, поділу на вищих та нижчих.
Але ми знаємо, що це не так.

Цей роман виснажливий. Не сюжетно, проте емоційно.

Мені було легко не накладати південноафриканську історію на текст, бо я майже нічого про неї не знаю. Але я гадаю, що Кутзее писав не про Південну Африку і взагалі не про конкретну країну. Він писав про темряву в людині; про те, що потенційно живе в кожному з нас, коли ми даємо собі на це дозвіл.

Розкішний постколоніальний текст і одна з причин, чому Кутзее отримав Нобелівську премію.

until august | #книгоогляди

Слухайте, друзі, а чи потрібна вам невелика підбірка подарунків на свята? 👀
Бо я натрапила на декілька цікавих навколокнижкових варіантів...

❤️ — неси!
🙊 — ти дату бачила? Все вже придбано і запаковано!