Отже, перемогу з невеликим відривом виборов «Джеймс» Персіваля Еверетта 🤲

Я довго думала про цю книгу. І я справді дуже хотіла в неї закохатись, проте вона так і не стала для мене абсолютним шедевром.

Це хороший роман. Але про все по порядку.

Перше, що варто знати про цей роман: не вірте анотаціям про "смішну" книгу. Це як обіцянка легкої прогулянки, що веде в темний ліс.
Еверетт дуже швидко зводить до мінімуму комедійну ніжність Твена, і тон оповіді стає похмурим. Власне, таким, яким він і має бути для опису жахів рабства з погляду людини, яку суспільство вважає не окремою людиною, а річчю.

Спершу є проблиски іронії — короткі, як спалахи світла у темряві. Але вони стають все меншими, поки не зникають зовсім. Натомість сюжет накриває їдучим відчуттям того, як бути людиною-власністю, неспроможною дихати без дозволу володаря.

В мене немає питань до расової критики, зображеної в романі: очевидно, що Еверетт прекрасно знайомий з несправедливістю, яка отруювала (й отруює) життя нащадкам рабів у США. Він знає, про що говорить.

Проте протягом читання я не могла не відчути певне розчарування від того, як зображені персонажі.
Тут деякі моменти закрию спойлерами, щоб не зіпсувати враження тим, хто планує читати :)

Еверетт бере Джима-раба у Твена і створює на його основі Джеймса-ерудита, який прикидається дурнем перед білими, розмовляючи в уяві з Вольтером. Це сатиричний поворот, і це кумедно. Але окрім цього — чи знаємо ми щось про те, хто він? Хто такий Джеймс, як він став таким?..

В історії є подібні приклади.
Фредерік Дуглас був освіченим рабом, який став письменником, просвітником і оратором. Але Дугласа навчила читати дружина господаря.
У Джеймса ж такої історії немає, він усього досягнув сам. Проте як саме він міг навчитися читати і так багато взяв з досить важких для розуміння книг? Як він вмістив читання у своє важке трударське життя без вихідних?

Я б хотіла більше дізнатись про це, а Еверетт не дає відповідей на ці питання. Він просто каже, що Джим всього навчився сам.
Так, можливо, введення в сюжет образу "доброго білого" створило б елемент "білого рятівника", що дисонує з центральним сюжетом роману... Та ерудиція героя так і не пояснюється остаточно.

Найбільше болить інше.
У сучасного автора жіночі персонажі виявилися менш живими, ніж у Твена у 1880-х. Там, де у Твена були кмітливі жінки зі своїм характером, хоч і стереотипні, у Еверетта — або тіні, або жертви.

Що ми знаємо про дружину та доньку Джеймса? Нічого. Вони — милиці для просування сюжету, серце трагедії головного героя.
Ким була Кеті, жінка, зґвалтована білим наглядачем? Нам не дають побачити її біль чи гнів — вона існує лише для того, щоб розпалити лють у Джеймсі.
Яке життя у Семмі? Таке ж, як і смерть — сюжетний вузлик без самостійної цінності.

Я не стверджую, що кожна книга потребує центральних жіночих персонажів. Проте коли вони існують виключно як жертви насильства і не мають голосу навіть у власній трагедії — це сумно.

...і моя найбільша рана...
Є у романі один момент — розкриття історії Гака, що буквально перекроює всю оповідь Твена. З одного боку, це нарешті пояснює, чому Джим так ставиться до хлопчика. З іншого боку — це вирізає серце оригіналу і лише додає питань.
Хотілося б, щоб Еверетт розкрив це інакше або раніше. Мені не вистачило передісторії. Чи хоча б простих людських сцен між Джимом і Гаком, що показали б формування їх зв'язку. Щоб під час кульмінації отримати емоційний відгук, а не просто здивоване: "А навіщо? А як так?".

Після розкриття Гака питання посипались, як сніговий ком. Чи не варта мати Гака окремої книги в такому разі?.. Як вони з Джеймсом познайомились, як розвивались їх стосунки? Чи були вони закохані? Чи знала про це Сейді? Як це сталося, за яких обставин?

until august | #книгоогляди

А ще «Джеймс» — це про боротьбу.
Про те, що відбувається, коли пацифізм зіштовхується з агресією, яка не розуміє мови переговорів. Коли хтось вирішує, що ти — не людина, а власність.
Джим у певний момент усвідомлює: якщо хочеш вижити, якщо хочеш захистити тих, кого любиш — треба озброюватися. Фізично, морально, інтелектуально.
Бо навіть якщо ти добрий, розумний і працьовитий — завжди може прийти людина з батогом і закувати тебе в кайдани.

«Джеймс» — не зовсім ідеальна книга. Вона має тріщини, незавершені лінії, деяких пласких персонажів. Але це цікаве переосмислення класики, що змушує побачити світ очима того, кого звикли сприймати як другорядного персонажа.
Це ода свободі та силі людського духу.

P.S. Дивлячись на мій відгук, можна подумати, що мені не сподобалась книга... Це не так! Я щиро рекомендую її до читання саме тому, що вона викликає стільки різних емоцій і запитань.

until august | #книгоогляди