Читаю «Затруєну чашу». Тут є цікавий світоустрій, перманентно втомлений головний герой і загадкові вбивства!
А вбивця, до речі, — дерево.

Періодично хапаюсь за боки від сміху (як на мене, це дуже гарний показник):

— Але насправді для першого розслідування вбивства ти чудово впорався...
— Дякую, мем, — зрадів я.
— Ба більше, Діне, я сказала б, що ти маєш якраз відповідну схильність до нудної, неподатливої тяганини, яка гарантує успіхи слідчому асистентові.
— Дякую, мем, — сказав я зі значно меншою радістю.

— Коли добре подумати, Діне, — мовила вона, — можливо, я просто трохи довбанулася тут...
—Дуже прикро це чути, мем.
Вона взяла невеличку ситарфу і неуважно забренькала.
— Здебільшого через те, — продовжила Ана, — що в цьому нудному кантончику ніколи нічого не відбувається. А книжки доставляють дуже довго.

— Він новенький, — сказала Ана, — і цибатий, і, здається, втратив почуття гумору через якийсь нещасний випадок.

Роман відзначений премією «Г'юґо», і поки що я розумію, за що 😆

until august | #книги

🔖 Розкішна, складна й місцями надто повільна, але магнетична історія того, як закінчуються золоті часи.

«Книга для дітей» Антонії Байєтт — роман про Едвардіанську Англію на зламі століть, де все ще висять гобелени Вільяма Морріса і задихаються шахтарі, де творять свою магію гончарі й майстри ляльок, а дорослі говорять про революції та читають дітям казки перед сном.
І про те, як під гладкою і сріблястою поверхнею вічного миру назріває щось темне й тривожне.

until august | #книгоогляди

Байєтт розгортає величезне різнобарвне полотно: більше двадцяти персонажів, два десятиліття, переплетені долі, секрети, що випливають назовні в найнесподіваніший момент.
Тут є все і навіть трохи більше: Всесвітня виставка й суд над Оскаром Вайлдом, суфражистки й фабіанці, політика й анархія, казки і театр, прерафаеліти й банкіри, музеї й майстерні.

Олів Веллвуд пише дитячі історії. Вона вважає, що якщо розповідати їх достатньо впевнено, то світ залишиться незмінним і дитинним. Сама вона родом із шахтарського містечка, і усі її казки так чи інакше виростають з-під землі.
Там, у темряві, в шарах чорного вугілля сплять відбитки папоротей заввишки з дерево, бабок із десятиметровим розмахом крил, ящірок-монстрів:
"Їхня рослинна смерть — це не кінець, а тільки тимчасова перерва".
Знання про те, що прямо під ногами ховається інший, давніший й дивніший світ, Олів вміє перетворити на безпечні історії про маленьких героїв, де добро завжди перемагає.

Проте Олів — лише частинка великої мозаїки персонажів «Книги», хоча саме вона певною мірою об'єднує їх усіх, як канва тримає разом різнокольорові нитки гобелену. Її історії стають тлом, яке підсвічує реальність майже вічної Вікторіанської епохи та змін, які все одно приходять.
Персонажі розриваються між двома світами, кожен по-своєму: навчання чи шлюб, багатство чи анархія, правда чи брехня.

Але на поверхні все добре. Гончарі роблять свої неймовірні глеки, імперія процвітає, діти ростуть, казки пишуться.
Пізніше на узбіччі цього блискучого світу поступово починають звучати інші історії — про концтабори, про тероризм як необхідний метод, про те, що старий світ помирає.

Роман має свої особливості. Байєтт часом надто багатослівна, надто докладна, ніби пише дослідження. Стиль стрибає від художньої прози до підручника історії, від журналістики до казок.
Але коли письменниця на висоті — а це переважно так — вона геніальна. Байєтт блискуче передає внутрішній світ дітей, їхню незграбність, їхню суперечливість:
"Діти хотіли бути вільними від дорослих і водночас ображалися на найменший натяк, що дорослі теж хочуть бути вільними від них".

У роман вплетені воєнні вірші та вікторіанські казки, алюзії на Перро, братів Грімм, Гофмана, Баррі, Кіплінга, Грема.
А всередині цього розкішного, перенасиченого тексту — страшенно багато життя, любові й мистецтва.

«Книга для дітей» — це велика родинна сага з десятками героїв і складними стосунками, які змінюються разом із епохою.
Це про творчість і красу... І про те, як закінчується золоте десятиліття Едуарда VII й вчорашні діти йдуть на війну заради казкових ідеалів честі, слави й обов'язку.

Золоті епохи завжди закінчуються. Дитячі казки перестають бути безпечними.
Та, навіть знаючи це, ми продовжуємо їх розповідати.

until august | #книгоогляди