🖊 Трошки почитала інтерв'ю Антонії Сьюзен Байєтт про її життя й «Книгу для дітей», і тут багато що треба осягнути...

I was a deeply unhappy child. I didn't like being one. It seemed a horrible thing to have to be.

«Я була дуже нещасливою дитиною. Мені не подобалося нею бути. Це здавалося жахливою справою».

One of the characters in the novel represents my greatest terror which is simple domesticity... I had this image of coming out from under and seeing the light for a bit and then being shut in a kitchen, which I think happened to women of my generation.

«Один із персонажів роману уособлює моє найбільше жахіття, яким є просте домогосподарство... У мене був образ, як я виходжу з-під землі, бачу світло на мить, а потім знову опиняюся в кухні, що, на мою думку, трапилося з жінками мого покоління».
(Її мати була в дослідницею творчості Роберта Браунінга, яка відчувала себе ув'язненою в ролі домогосподарки після народження чотирьох дітей).

I started with the idea that writing children's books isn't good for the writers' own children.
There are some dreadful stories. Christopher Robin at least lived. Kenneth Grahame's son put himself across a railway line and waited for the train. Then there's JM Barrie. One of the boys that Barrie adopted almost certainly drowned himself. This struck me as something that needed investigating. And the second thing was, I was interested in the structure of E Nesbit's family — how they all seemed to be Fabians and fairy-story writers.

«Я почала з думки, що писати дитячі книги недобре для власних дітей письменників.
Є кілька жахливих історій. Крістофер Робін принаймні вижив. Син Кеннета Грема ліг на залізничну колію і чекав на поїзд. А ще є Джеймс Баррі. Один із хлопчиків, яких Баррі усиновив, майже напевно втопився. Мені здалося, що це потрібно було б розслідувати. Друге, що мене зацікавило, — це структура сім'ї Е. Несбіт: всі вони, здавалося, були фабіанцями і авторами казок».

Ось тут будуть спойлери по останній цитаті:
Крістофер Робін Мілн — мемуарист, син англійського письменника Алана Мілна. Став прототипом Крістофера Робіна в збірці оповідань про Вінні-Пуха.

Джеймс Метью Баррі — шотландський драматург, письменник і журналіст, автор «Пітер Пена». Він всиновив п'ятьох дітей своїх друзів після їх смерті. Один з хлопців загинув у війні, другий втопився (вважається, що випадково), а третій вже в дорослому віці кинувся під поїзд.

Кеннет Грем — шотландський письменник, автор роману «Вітер у вербах». Його єдиний син Аластер наклав на себе руки, кинувшись під поїзд.

Це... багато що пояснює в книзі, насправді 👀

until august | #цікаве

🔖 Едіт Несбіт (15 серпня 1858 — 4 травня 1924) — англійська письменниця та поетеса, авторка численних творів для дітей.
Едіт мріяла про славу поетеси, але замість цього прославилася своїми дитячими книжкам. Писала п'єси, поезію, романи та оповідання для читачів різного віку.

На відміну від більшості дитячих книг того часу, її твори були спрямовані на розвагу, а не на виховання, а герої були досить реалістичними. Несбіт колись сказала:

Коли я була маленькою дитиною, я завжди молилася, зі сльозами на очах, щоб, коли я виросту, ніколи не забути те, що я думала, відчувала і пережила.

У 1877 році 19-річна Несбіт познайомилася з банківським клерком Г'юбертом Бландом, а у 22 квітня 1880 вона вступила з ним у шлюб, будучи вже на 7 місяці вагітності.
На початку їхнього шлюбу Бланд захворів на віспу, а його бізнес зазнав краху. Несбіт була змушена утримувати сім'ю, публікуючи романи та статті, а іноді також оформлюючи вітальні листівки.

Протягом наступних років вона продовжувала заробляти більшу частину сімейного доходу, іноді у співпраці з Бландом. Вони мали палкі соціалістичні симпатії, і в 1884 році це привело їх до приєднання до Фабіанського товариства (предтечі Лейбористської партії).

Невірність Бланда не була таємницею, і Едіт, яка мала з ним трьох спільних дітей (і, як вважається, також кілька власних романів), усиновила двох його позашлюбних дітей.

Її старший син, Фабіан (названий на честь фабіанців) помер після операції на мигдалинах. Едіт картала себе за це, тому що не приділила йому достатньо уваги.

Цікаво, що Розамунд Едіт Несбіт Бланд (1886 — 1950), прийомна дочка Несбіт, й сама стала письменницею. Деякі з дитячих книг Едіт написані у співаторстві з Розамунд.

Така собі сім'я Кардаш'ян у вікторіанському сеттингу 🙂‍↕️

until august | #цікаве

Читаю «Затруєну чашу». Тут є цікавий світоустрій, перманентно втомлений головний герой і загадкові вбивства!
А вбивця, до речі, — дерево.

Періодично хапаюсь за боки від сміху (як на мене, це дуже гарний показник):

— Але насправді для першого розслідування вбивства ти чудово впорався...
— Дякую, мем, — зрадів я.
— Ба більше, Діне, я сказала б, що ти маєш якраз відповідну схильність до нудної, неподатливої тяганини, яка гарантує успіхи слідчому асистентові.
— Дякую, мем, — сказав я зі значно меншою радістю.

— Коли добре подумати, Діне, — мовила вона, — можливо, я просто трохи довбанулася тут...
—Дуже прикро це чути, мем.
Вона взяла невеличку ситарфу і неуважно забренькала.
— Здебільшого через те, — продовжила Ана, — що в цьому нудному кантончику ніколи нічого не відбувається. А книжки доставляють дуже довго.

— Він новенький, — сказала Ана, — і цибатий, і, здається, втратив почуття гумору через якийсь нещасний випадок.

Роман відзначений премією «Г'юґо», і поки що я розумію, за що 😆

until august | #книги

🔖 Розкішна, складна й місцями надто повільна, але магнетична історія того, як закінчуються золоті часи.

«Книга для дітей» Антонії Байєтт — роман про Едвардіанську Англію на зламі століть, де все ще висять гобелени Вільяма Морріса і задихаються шахтарі, де творять свою магію гончарі й майстри ляльок, а дорослі говорять про революції та читають дітям казки перед сном.
І про те, як під гладкою і сріблястою поверхнею вічного миру назріває щось темне й тривожне.

until august | #книгоогляди

Байєтт розгортає величезне різнобарвне полотно: більше двадцяти персонажів, два десятиліття, переплетені долі, секрети, що випливають назовні в найнесподіваніший момент.
Тут є все і навіть трохи більше: Всесвітня виставка й суд над Оскаром Вайлдом, суфражистки й фабіанці, політика й анархія, казки і театр, прерафаеліти й банкіри, музеї й майстерні.

Олів Веллвуд пише дитячі історії. Вона вважає, що якщо розповідати їх достатньо впевнено, то світ залишиться незмінним і дитинним. Сама вона родом із шахтарського містечка, і усі її казки так чи інакше виростають з-під землі.
Там, у темряві, в шарах чорного вугілля сплять відбитки папоротей заввишки з дерево, бабок із десятиметровим розмахом крил, ящірок-монстрів:
"Їхня рослинна смерть — це не кінець, а тільки тимчасова перерва".
Знання про те, що прямо під ногами ховається інший, давніший й дивніший світ, Олів вміє перетворити на безпечні історії про маленьких героїв, де добро завжди перемагає.

Проте Олів — лише частинка великої мозаїки персонажів «Книги», хоча саме вона певною мірою об'єднує їх усіх, як канва тримає разом різнокольорові нитки гобелену. Її історії стають тлом, яке підсвічує реальність майже вічної Вікторіанської епохи та змін, які все одно приходять.
Персонажі розриваються між двома світами, кожен по-своєму: навчання чи шлюб, багатство чи анархія, правда чи брехня.

Але на поверхні все добре. Гончарі роблять свої неймовірні глеки, імперія процвітає, діти ростуть, казки пишуться.
Пізніше на узбіччі цього блискучого світу поступово починають звучати інші історії — про концтабори, про тероризм як необхідний метод, про те, що старий світ помирає.

Роман має свої особливості. Байєтт часом надто багатослівна, надто докладна, ніби пише дослідження. Стиль стрибає від художньої прози до підручника історії, від журналістики до казок.
Але коли письменниця на висоті — а це переважно так — вона геніальна. Байєтт блискуче передає внутрішній світ дітей, їхню незграбність, їхню суперечливість:
"Діти хотіли бути вільними від дорослих і водночас ображалися на найменший натяк, що дорослі теж хочуть бути вільними від них".

У роман вплетені воєнні вірші та вікторіанські казки, алюзії на Перро, братів Грімм, Гофмана, Баррі, Кіплінга, Грема.
А всередині цього розкішного, перенасиченого тексту — страшенно багато життя, любові й мистецтва.

«Книга для дітей» — це велика родинна сага з десятками героїв і складними стосунками, які змінюються разом із епохою.
Це про творчість і красу... І про те, як закінчується золоте десятиліття Едуарда VII й вчорашні діти йдуть на війну заради казкових ідеалів честі, слави й обов'язку.

Золоті епохи завжди закінчуються. Дитячі казки перестають бути безпечними.
Та, навіть знаючи це, ми продовжуємо їх розповідати.

until august | #книгоогляди