Формально братство проіснувало всього кілька років — з 1848 до 1853.
Але насправді їх естетика прожила набагато довше, трансформувалася, перейшла до наступних поколінь і продовжує жити зараз. Ідеї братства підхопили символісти, естети, модерністи, сюрреалісти.

Сальвадор Далі захоплювався «Офелією» Мілле.
Кандинський називав Россетті моментом повороту в історії мистецтва.
Гюстав Моро, Пюві де Шаванн, Берн-Джонс — усі вони, по суті, розвивали прерафаелітську любов до символу, міфу, сну.

〰️ «Леді Ліліт», Данте Габрієль Росетті, 1866.

〰️ «Крадій полуниць», один з найпопулярніших повторюваних візерунків Вільяма Морріса для текстильних виробів, 1883.

〰️ «Сліпа дівчина», Джон Еверетт Мілле, 1856.

〰️ «Зачарований Мерлін», Едвард Берн-Джонс, 1872 — 1880.

〰️ «Офелія», Джон Еверетт Мілле, 1852.

〰️ «Цирцея подає келих Одіссею», Джон Вільям Вотергаус, 1891.

until august | #мистецтво

Хоча Прерафаелітське братство існувало недовго, його стиль почали наслідувати художники по всій Європі. У Франції — символісти. Вони теж звертались до міфу, біблійних і літературних сюжетів, але не заради ілюстрації. Вони намагались передати внутрішній стан, емоції, психологію.

Гюстав Моро, наприклад, створював складні, майже містичні сцени, де головним ставав настрій. У «Фракійській дівчині з головою Орфея» увагу притягує театральна поза й драматична краса. Це дуже близько до естетики Мілле та Россетті.

Пюві де Шаванн — більш стриманий, класичний, але його «Надія» теж відчувається як продовження прерафаелітської чутливості: мрійлива фігура, стриманий колорит.

Саме це мислення — образ як символ — вплинуло на наступне покоління митців: модерністів, сюрреалістів, авангардистів.

〰️ «Фракійська дівчина з головою Орфея», Гюстав Моро, 1864.

〰️ «Надія», Пюві де Шаванн, 1872.

until august | #мистецтво

Коли у ХХ столітті з’являлось кіно, режисери інтуїтивно тягнулись до прерафаелітської візуальності.
Чому? Бо там уже було все, що потрібно для виразності: драматичні ракурси, театральність, символіка, композиція кадру як сцени.

Режисери і художники з костюмів й досі постійно звертаються до прерафаелітів:

〰️ «Душа Троянди», Джон Вільям Вотергаус, 1908.
〰️ Образ Лаури з фільму «Парфумер: Історія одного вбивці», 2006.

〰️ «Сідонія фон Борк», Едвард Берн-Джонс, 1860.
〰️ Натхненний картиною образ леді Мері з фільму «Сонна лощина», 1999.

〰️ «Офелія», Джон Еверетт Мілле, 1852.
〰️ Образ Жюстін у фільмі «Меланхолія», 2011.

〰️ «Офелія», Джон Вільям Вотергаус, 1910.
〰️ Аврора з фільму «Чаклунка», 2014.

〰️ «Подружка нареченої», Джон Еверетт Мілле, 1851.
〰️ Натхненний картиною образ Едіт у фільмі «Багряний пік», 2015.
Гільєрмо дель Торо, знімаючи цю готичну казку, попросив художницю по костюмах Кейт Гоулі створити образи, «які виглядали б так, ніби зійшли з прерафаелітської картини».

until august | #цікаве

Музичні кліпи та альбоми — один з найсміливіших форматів цитування прерафаелітів:

〰️ Кліп «Where the Wild Roses Grow», Кайлі Міноуг, 1995.
Співачка лежить у воді з квітами у волоссі — один в один Офелія.

〰️ Альбом «The Man Who Sold the World», Девід Боуї, 1970.
Сам Девід Боуї заявляв, що культова обкладинка його альбому була пародією на роботи Россетті 1860-х років, зокрема на його зображення жінок. На фотографії Боуї зображений у сукні, створеній Майклом Фішем, у позі, яка була навмисним і провокаційним дослідженням гендеру.

〰️ Фотосесія до альбому «La Luna», Сара Брайтман, 2000.

〰️ Альбом «Everybody Scream», Florence and the Machine, 2025.
Вінілова та CD-версії альбому, який має вийти 31 жовтня 2025.

〰️ Альбом «To Bring You My Love», PJ Harvey, 1995.
Обкладинка альбому — мінімалістична й драматична версія тієї ж Офелії.

until august | #цікаве