Проза Рід читається легко, як інструкція до збирання меблів з IKEA: зрозуміло, функціонально, але особливої літературної насолоди в ній особисто я не знайшла.

У підсумку.
«Сім чоловіків Евелін Г'юґо» — це ідеальна книга для того, щоб читати її на пляжі, в поїзді або коли мозок відмовляється працювати після важкого дня. Можливо, вона не зробить вас мудрішими і не змусить переосмислити життя, але розважить.
Це як дивитися серіал про багатих людей з їхніми багатими проблемами — знаєш, що це не високе мистецтво, але все одно не можеш відірватися.

Усе, зображене в цьому романі, поверхневе — стосунки, втрати, зображення раси та квір-культури.
Але така література також має місце бути.

P.S. Принаймні тепер я знаю, чому Евелін найняла Монік, неофіційно кращу журналістку року, для написання своєї біографії. Однією таємницею менше.

until august | #книгоогляди

Панове, це не жарт: ВСЛ видадуть «Тисячу осяйних сонць» Халеда Госсейні ☀️

Це його другий роман, у якому переплітаються долі двох жінок на тлі страшних подій в Афганістані ХХ століття. Сам Госсейні якось казав, що «Ловець повітряних зміїв» — більше про (і для) хлопців, а от «Тисяча осяйних сонць» — для дівчат.
Має бути скло 🫠

Планувала читати її вже давно, тому дуже тішуся! Краще почекаю і візьму в перекладі, до того ж обкладинка така гарна!

until august | #книги

Хотіла прочитати цю книгу з моменту, коли десь натрапила на цитату з неї:

Learn this now and learn it well. Like a compass facing north, a man’s accusing finger always finds a woman. Always. You remember that, Mariam.

«Запам'ятай це добре. Як компас, що вказує на північ, чоловік завжди звинувачує жінку. Завжди. Запам'ятай це, Маріам».

Але в ній взагалі багато цікавого:

A society has no chance of success if its women are uneducated...

«Суспільство не має шансів на успіх, якщо його жінки неосвічені...»

A man's heart is a wretched, wretched thing. It isn't like a mother's womb. It won't bleed. It won't stretch to make room for you.

«Серце чоловіка — жалюгідна, нещасна річ. Воно не схоже на материнське лоно. Воно не буде кровоточити. Воно не розтягнеться, щоб звільнити місце для тебе».

Perhaps this is just punishment for those who have been heartless, to understand only when nothing can be undone.

«Можливо, це просто покарання для тих, хто був безсердечним, — зрозуміти все лише тоді, коли вже нічого не можна змінити».

until august | #книги

〰️ Закінчивши школу, Діана вступила до Коледжу Святої Анни (Оксфорд) на факультет англійської філології.
Там вона слухала лекції справжніх гігантів: Джона Роналда Руела Толкіна (який саме в цей час починав писати «Володаря перснів») та Клайва Стейплза Льюїса (який працював над «Хроніками Нарнії»).

〰️ Писати Діана почала лише після того, як народила трьох синів — їй потрібно було розповідати їм історії, і дітям подобались казки матері.
Сама письменниця казала, що почала писати в середині 1960-х років «переважно для того, щоб зберегти розум», коли наймолодшому з її дітей було близько двох років, а сім'я жила в будинку, що належав Оксфордському коледжу. Окрім дітей, вона відчувала тиск через купу людей у домі: хворого чоловіка, свекруху, сестру та подругу з дочкою.

〰️ Цікаво те, що першою книгою письменниці став роман для дорослих — «Changeover» («Перехід»). Він був сатиричною реакцією на деколонізацію Британської імперії. Це фарс із великою кількістю персонажів, у якому фігурують уряд, поліція та армійська бюрократія, політика та новини.
У 1965 році, коли Родезія односторонньо проголосила незалежність від Британії, Діана згадувала: «я відчувала, ніби книга стає реальністю, поки я її пишу».

〰️ Уся родина Діани так чи інакше була пов'язана з літературою: батьки-вчителі, друзі-літературознавці, чоловік-фахівець з середньовічної літератури... Навіть її молодша сестра Ізабель стала відомою професоркою та критикинею.

〰️ Діана — авторка понад 40 книг, які перекладені на 17 мов. Найвідомішими з них є цикл «Крестомансі» (з 7 книг) та «Мандрівний замок Хаула», який у 2004 році екранізував у форматі повнометражного анімаційного фільму легендарний Хаяо Міядзакі (і отримав за нього номінацію на Оскар).

until august | #цікаве

Так сталось, що я начиталась інтерв'ю Діани Вінн Джонс і частково переклала їх....... чи хотіли б ви з ними ознайомитись?

Насипте трохи реакцій, щоб я розуміла, чи цікаво вам це 👀

Я вас почула, готуйтесь до довгочиту 😎

🖊 Конспект інтерв'ю Діани Вінн Джонс про письменництво, магію та книжки.

— Коли ви вирішили стати письменницею?

Я вирішила стати письменницею у віці восьми років, але не отримала жодної підтримки у цьому прагненні аж до тридцяти. Думаю, це бажання було підсилене — може, краще навіть сказати, загострене — ранніми контактами з Великими, коли нас евакуювали до англійських озер під час війни.
Будинок, в якому ми жили, належав секретарю Джона Раскіна, а неподалік жив Артур Ренсом... Одного дня, коли я не мала паперу для малювання, я вкрала з горища стос вишуканих малюнків квітів (майже напевно виконаних самим Раскіним), і заходилася їх стирати. Мене покарали за це.

Незабаром після цього ми, діти, образили Артура Ренсома, влаштувавши галас на березі біля його будинку. Він поскаржився на шум. На нас також поскаржилась Беатрікс Поттер, яка жила неподалік.
Тоді мене вразило, що такі Великі люди були надзвичайно вразливими і неприємними (навіть якщо, у випадку Раскіна, це було посмертно)... Я подумала, що хотіла б бути такою ж Великою, але без негативу.

— Коли ви почали писати?

Я почала писати дитячі книги, коли ми переїхали в село в Ессексі, де майже не було книг. Основними заняттями там були ручне ткацтво, гончарство та спів, до яких я не мала ані смаку, ані таланту. Тож у перервах між спробами навідувати церкву та сидінням на дахах з надією навчитися літати, я писала величезні епічні пригодницькі історії, які читала своїм сестрам замість справжніх книг, яких у нас не було.
Однак це писання припинилося, коли було вирішено, що мене потрібно підготувати до вступу в університет. Місцевий вчитель був найнятий, щоб навчати мене грецької мови та філософії в обмін на... ляльковий будиночок (так, моя родина ніколи не робила нічого нормального), і я зрештою отримала місце в Оксфорді.

На цьому етапі, незважаючи на відвідування лекцій Дж. Р. Р. Толкіна та К. С. Льюїса, я не очікувала, що буду писати фентезі.
Але саме це я почала писати, коли вийшла заміж і народила дітей.

— Ви кажете, що не очікували, що будете писати фентезі. Що, на вашу думку, спонукало вас до цього?

Я почала писати фентезі, як не дивно, коли мої діти стали достатньо дорослими, щоб самостійно читати книги. Вони віддавали перевагу фентезі, але в ті часи не було багато хороших книг цього жанру. Прочитавши Кіплінга, Льюїса, книги про Оз і Джоан Айкен, вони почали шукати щось ще, і мій старший син з сумом сказав, що йому найбільше подобаються книги, які змушують його сміятися. Таких книг було ще менше.

Тож я спробувала сама. Але щойно я почала, я зрозуміла, що пишу такі книги, які мені ніколи не дозволяли читати в дитинстві.
У моїй уяві з'явився образ ідеальної книги, яка була б чарівною, захоплюючою і водночас гумористичною. З того часу я намагаюся написати таку книгу.

— Де ви пишете?

Я пишу у вітальні, сидячи в найзручнішому кріслі. Тільки так я можу зосередитися на історії.

— Звідки беруться ваші ідеї?

Мої ідеї беруться з різних джерел. Історії приходять до мене різними шляхами — іноді я спочатку знайома з сюжетом, іноді в моїй голові просто виникає відчуття, яке каже: «Книга. Зараз».

Одна книга почалася з моєї улюбленої дороги, білої як крейда і звивистої в синій далечині. Мій собака надихнув мене на ідею для книги «Dogsbody». Деякі просто почалися з персонажів, які кружляли в моїй голові, вимагаючи книги, яка б їм підходила, а інші — з маленького слова чи фрази, наприклад «Надія — це якір» або «Давайте плести».

— Ви пишете як для дітей, так і для дорослих. Що вам більше до вподоби, і в чому ви бачите різницю між цими двома стилями?

Пишучи для дорослих, ви мусите постійно нагадувати їм, що відбувається. Бідолахи вже перестали користуватися своїм мозком, коли читають. Дітям достатньо сказати щось один раз.

— Якби ви не були письменницею, ким би ви були?

Якби я не була письменницею, я була б дуже нещасливою людиною.

until august | #цікаве

— До авторів дитячої літератури висуваються конкретні вимоги, оскільки люди вважають, що ви несете певну відповідальність перед своєю аудиторією. Мені цікаво, чи відчуваєте ви цю відповідальність і чи є вона важливішою за вашу творчу відповідальність як письменниці?

Я вважаю, що вони приблизно однакові, тому що з роками я усвідомила, що люди можуть читати мої книги в той момент, коли вони є найбільш вразливими, і це може вплинути на все їхнє життя.
Приблизно 5 років тому я була вражена: я пішла на конференцію з фентезі і раптом до мене підійшов один цікавий канадський письменник, чиї твори я дуже поважаю. Він повідомив мені, що не писав би так, як пише зараз, якби не прочитав мої книги в підлітковому віці. Він сказав, що вони повністю змінили його спосіб мислення.

З того часу я усвідомила: «Боже мій, ти насправді можеш дуже сильно впливати на людей своїми книгами!»

— Критика вашої творчості полягає в тому, що ви створили для себе обмежену аудиторію через складність своїх ідей і тому, що ви припускаєте, що читач має певний культурний і літературний досвід, перш ніж взятися за ваші книги. Як ви на це реагуєте?

Це смішно. Жодній дитині ніколи не зашкодило б щось, що було б трохи вище її рівня.
Я стверджую, що той, хто може слідкувати за пригодами «Доктора Хто», може слідкувати за абсолютно будь-чим. А діти зараз так добре це роблять; вони звикли використовувати свій розум.

— Чи недооцінюємо ми дітей?

Гадаю, так. Я справді так вважаю. Діти можуть робити будь-що, дістатися будь-куди, зрозуміти будь-що, якщо мають достатню цікавість і мотивацію.

— Чи читаєте ви реалістичну художню літературу?

Ні, не дуже, мені це просто не подобається. Моє дитинство було настільки страхітливим, що реалістична література здається мені просто жахливою.
Вона повертає мене в ті часи, а я не можу цього витримати, не хочу, навіщо мені з цим стикатися? Що мені це дасть? Я знаю, що це сталося, і все.

— Чому гумор? Для розваги розвага чи це щось більше?

Ні, це набагато більше. Мені здається, що гумор — це спосіб для кожного з нас зберегти здоровий глузд і дистанціюватися від ситуацій, щоб бачити їх як інтелектуально, так і емоційно. Не знаю, чи ви помічали, але коли хтось розповідає анекдот, це майже завжди міні-фантазія. Коли діти вперше дізнаються анекдот, для них це чудовий момент, і вони набридають вам ним до смерті!
А справді нудні люди фантазують тільки тоді, коли розповідають анекдоти.

А ось тут і тут можна почитати інтерв'ю Діани повністю 💛

until august | #цікаве