〰️ Усі діти Бронте були справжніми творцями змалечку. Вони вигадували цілі світи (Ангрію та Гондал з власними законами, історіями та п'єсами), писали хроніки, вірші та новели про уявні англійські колонії в Африці і навіть створювали власні книжки вручну (одна з них у 2019 році продалася на аукціоні за 780 тисяч євро!)

〰️ У вікторіанську епоху жінкам не личило займатися письменництвом, тому сестри публікувалися під чоловічими іменами:
Шарлотта → Каррер Белл
Емілі → Елліс Белл
Енн → Ектон Белл
При цьому їхні твори були настільки незвичними, що критики навіть припускали, що все це писала одна людина під різними іменами.

〰️ Бренвелл Бронте був не менш талановитий за сестер — писав і малював портрети. Але непризнанність і власна трагічна історія кохання довели його до алкоголізму та опіумної залежності. Він помер у 1848 році від туберкульозу, і саме з його смерті почався трагічний "ефект доміно":
Вересень: помер Бренуелл (йому був 31 рік).
Грудень: на його похороні застудилася Емілі, померла через 3 місяці (у 30 років).
Травень 1849: померла Енн (29 років).
Шарлотта залишилася одна і як могла підтримувала похмурого батька.

〰️ У вікторіанську епоху навіть добре освічена жінка практично не мала можливостей для розвитку й самореалізації. Суспільство диктувало їй одну роль — бути покірною дочкою, а потім дружиною та матір'ю. Шарлотта це прекрасно розуміла і намагалася відвоювати своє місце під сонцем у чоловічому світі.
Через свою героїню Джейн Ейр вона передала революційну ідею:

Я не птах, і жодна сітка не втримає мене, я вільна людина, з незалежною волею, яка вимагає вас покинути.

Такі невинні слова з вуст жінки у вікторіанській Англії звучали як справжній маніфест фемінізму!

〰️ Шарлотта була єдиною з сестер, хто вийшла заміж — за помічника батька Артура Белла Ніколаса. Але їхнє щастя тривало лише кілька місяців.
У 1855 році Шарлотта померла (у 39 років), імовірно від ускладнень вагітності (офіційно — туберкульоз). Вона прожила рівно стільки ж, скільки і її мати.

〰️ Патрік Бронте пережив усіх дітей і помер у 1861 році у 84 роки. Він писав:

Я прожив так довго, що поховав кохану дружину і шістьох дітей — усіх, кого мав. Їх вже немає, залишилися лише образи й пам’ять про них… Господь узяв та Господь забрав [їх] так рано… Я дедалі частіше переконуюся, як важко керуватися тільки вірою і з усього серця вимовляти слова молитви ”нехай буде воля Твоя…"

〰️ Книг, присвячених сім’ї Бронте, видано так багато, що на початку XX століття з’явився термін «Вгоnteland», а дослідження творчості сестер у Британії поступаються за кількістю лише роботам про Шекспіру та Діккенсу.

until august | #цікаве

6 серпня 1945 року світ змінився назавжди.
Залишилося лише кілька фотографій, які показують безпосередні наслідки вибуху атомної бомби. Ми можемо лише уявляти натовпи людей з обвислою обпаленою шкірою, незліченні тіла, що вкривали поверхню річок.

Камери не могли зафіксувати весь масштаб трагедії — для цього знадобилося щось більше.
Перший малюнок, створений вижившим (хібакуся, як їх називають в Японії), був намальований трохи більше ніж 50 років тому. З того часу понад 1200 людей створили більше 5000 малюнків. Більшість цих творів можна назвати простими з точки зору техніки, проте вони передають пережитий на власній шкірі жах.

Автори часто казали, що не можуть повною мірою передати те, що бачили. Як можна намалювати запах смерті? Як передати відчуття кінця світу?

Зараз багато малюнків хібакуся зберігаються у Хіросімському меморіальному «Музеї миру». На сайті музею можна подивитись на них — я спеціально не додаю їх до посту, бо це не те, чим хочеться ділитись без попередження.

until august | #цікаве

Нормальні книжкові канали сьогодні: вітають підписників з днем книголюбів.
Мій канал: ось, я принесла вам історію про атомну бомбу.

🫠🙂‍↕️


Вибачте! Я теж вітаю вас з днем книголюбів :)
Розкажіть, що сьогодні читали/читаєте, щоб відсвяткувати цей день?

until august | #поговорити

Можливо ви пам'ятаєте, яким був мій відгук на «Залізну вдову» Сіжань Джей Чжао?.. Це досить популярна книга, але вона мені не те щоб сподобалась.

І от, у липні я прочитала ще більш популярну книгу... вгадайте, яка рецензія буде на неї? 🫠

Мова йде про «Сім чоловіків Евелін Г'юґо» Тейлор Дженкінс Рід, яку минулого року читали всі.
Ваші ставки?

❤️ — тобі точно сподобалось!
🌚 — чекаємо веееликий пост про те, що з цією книгою не так.

Про що взагалі ця історія?
Тейлор Дженкінс Рід вирішила розповісти нам про Евелін Г'юґо — голлівудську зірку з таємничим минулим і семи чоловіками у біографії¹.
(¹ — Тут хочеться пожартувати про те, що сім — це магічне число, але насправді це просто хороший маркетинговий хід).

Розповідь ведеться через інтерв'ю з журналісткою Монік, темою дипломної роботи якої, судячи з усього, була «А що це за питання такі складні?». Ну серйозно, якою б владною не була Евелін, поведінка Монік при проведенні інтерв'ю виглядала дивно.

Трагедія цієї книги (і ні, це не смерть персонажа в кінці) — це те, що окрім Евелін, всі інші герої мають приблизно стільки ж глибини, скільки їм було необхідно для того, щоб їх не плутали.
Я не відчула прив'язаності до них, не кажучи вже про жодного з семи чоловіків. Були персонажі, які мені здалися цікавішими, але це лише тому, що на них банально було виділено більше сторінок.
Єдина зірка в кімнаті, яка отримала розкриття — це, власне, сама Евелін. Проте. Легко відчувати цікавість до персонажа в золоті, коли всі навколо — сірі.

Монік, наша журналістка-головна-героїня-наратор, задавала питання з таким же ентузіазмом, як я роблю ранкову зарядку — тобто ніяким. «А розкажіть мені про ваше життя» — це, мабуть, була вершина її професійних навичок².
(² — Неіронічно вважаю, що в її резюме була фраза: «Вмію тримати диктофон»).

Що ж стосується «великого кохання» Евелін... воно було жорстоким і емоційно виснажливим.

Але найболючіше особисто для мене — це репрезентація.
Авторка зробила Евелін латиноамериканкою, що потенційно могло б стати цікавим дослідженням того, як "кольорова" акторка пробивалася в расистському Голлівуді 1950-х.
Але замість цього ми отримали щось на кшталт: «Так, я була кубинкою, але тепер я 'расово неоднозначна', і це вирішить всі мої проблеми!»

Походження Евелін згадується лише побіжно, без глибокого аналізу того, як це вплинуло б на її кар'єру в ті часи. Ми стикаємося з цим лише декілька разів за весь роман: на початку головній героїні відмовляють в ролях, бо вона "недостатньо біла", але як тільки вона змінює імідж і фарбується в блонд, то одразу отримує нову, "білу" ідентичність, що гарантує їй успіх³.
(³ — До речі, це не заважає їй пізніше злитися на свою покоївку за те, що та не знає, що вона кубинка, хоча вона сама десятиліттями активно намагалася приховати цю сторону своєї біографії).

Я навіть не буду заглиблюватися в те, як Монік активно дистанціюється від свого коріння, коли це їй вигідно. За усю книгу вона (наратор роману) жодного разу не рефлексувала на тему того, як на неї вплинуло виховання білою матір'ю-одиначкою після смерті її чорношкірого батька.
Монік має спогади про свого батька, але ні одного про його родину? І вона серйозно вважає, що першою іншою чорношкірою людиною, яку вона зустріла, була дівчинка в початковій школі?
Make that make sense.

Аналогічно поверхово зображено й ЛГБТК+ тематику. Попри те, що це важлива центральна лінія роману, стосунки виглядають швидше як данина моді, ніж як глибоке дослідження квір-ідентичності в репресивну епоху.

Роман страждає на ті самі вади, що й більшість текстів, які намагаються бути "модними". Персонажі стають дерев'яними бутафорськими ляльками, яких фарбують різними кольорами і які виголошують сентенції про те, що не так з людством.

until august | #книгоогляди

Проза Рід читається легко, як інструкція до збирання меблів з IKEA: зрозуміло, функціонально, але особливої літературної насолоди в ній особисто я не знайшла.

У підсумку.
«Сім чоловіків Евелін Г'юґо» — це ідеальна книга для того, щоб читати її на пляжі, в поїзді або коли мозок відмовляється працювати після важкого дня. Можливо, вона не зробить вас мудрішими і не змусить переосмислити життя, але розважить.
Це як дивитися серіал про багатих людей з їхніми багатими проблемами — знаєш, що це не високе мистецтво, але все одно не можеш відірватися.

Усе, зображене в цьому романі, поверхневе — стосунки, втрати, зображення раси та квір-культури.
Але така література також має місце бути.

P.S. Принаймні тепер я знаю, чому Евелін найняла Монік, неофіційно кращу журналістку року, для написання своєї біографії. Однією таємницею менше.

until august | #книгоогляди

Панове, це не жарт: ВСЛ видадуть «Тисячу осяйних сонць» Халеда Госсейні ☀️

Це його другий роман, у якому переплітаються долі двох жінок на тлі страшних подій в Афганістані ХХ століття. Сам Госсейні якось казав, що «Ловець повітряних зміїв» — більше про (і для) хлопців, а от «Тисяча осяйних сонць» — для дівчат.
Має бути скло 🫠

Планувала читати її вже давно, тому дуже тішуся! Краще почекаю і візьму в перекладі, до того ж обкладинка така гарна!

until august | #книги

Хотіла прочитати цю книгу з моменту, коли десь натрапила на цитату з неї:

Learn this now and learn it well. Like a compass facing north, a man’s accusing finger always finds a woman. Always. You remember that, Mariam.

«Запам'ятай це добре. Як компас, що вказує на північ, чоловік завжди звинувачує жінку. Завжди. Запам'ятай це, Маріам».

Але в ній взагалі багато цікавого:

A society has no chance of success if its women are uneducated...

«Суспільство не має шансів на успіх, якщо його жінки неосвічені...»

A man's heart is a wretched, wretched thing. It isn't like a mother's womb. It won't bleed. It won't stretch to make room for you.

«Серце чоловіка — жалюгідна, нещасна річ. Воно не схоже на материнське лоно. Воно не буде кровоточити. Воно не розтягнеться, щоб звільнити місце для тебе».

Perhaps this is just punishment for those who have been heartless, to understand only when nothing can be undone.

«Можливо, це просто покарання для тих, хто був безсердечним, — зрозуміти все лише тоді, коли вже нічого не можна змінити».

until august | #книги

〰️ Закінчивши школу, Діана вступила до Коледжу Святої Анни (Оксфорд) на факультет англійської філології.
Там вона слухала лекції справжніх гігантів: Джона Роналда Руела Толкіна (який саме в цей час починав писати «Володаря перснів») та Клайва Стейплза Льюїса (який працював над «Хроніками Нарнії»).

〰️ Писати Діана почала лише після того, як народила трьох синів — їй потрібно було розповідати їм історії, і дітям подобались казки матері.
Сама письменниця казала, що почала писати в середині 1960-х років «переважно для того, щоб зберегти розум», коли наймолодшому з її дітей було близько двох років, а сім'я жила в будинку, що належав Оксфордському коледжу. Окрім дітей, вона відчувала тиск через купу людей у домі: хворого чоловіка, свекруху, сестру та подругу з дочкою.

〰️ Цікаво те, що першою книгою письменниці став роман для дорослих — «Changeover» («Перехід»). Він був сатиричною реакцією на деколонізацію Британської імперії. Це фарс із великою кількістю персонажів, у якому фігурують уряд, поліція та армійська бюрократія, політика та новини.
У 1965 році, коли Родезія односторонньо проголосила незалежність від Британії, Діана згадувала: «я відчувала, ніби книга стає реальністю, поки я її пишу».

〰️ Уся родина Діани так чи інакше була пов'язана з літературою: батьки-вчителі, друзі-літературознавці, чоловік-фахівець з середньовічної літератури... Навіть її молодша сестра Ізабель стала відомою професоркою та критикинею.

〰️ Діана — авторка понад 40 книг, які перекладені на 17 мов. Найвідомішими з них є цикл «Крестомансі» (з 7 книг) та «Мандрівний замок Хаула», який у 2004 році екранізував у форматі повнометражного анімаційного фільму легендарний Хаяо Міядзакі (і отримав за нього номінацію на Оскар).

until august | #цікаве