До речі, саме тут знаходиться найдавніший із добре збережених ілюстрованих біблійних кодексів у світі —
«Віденський Генезис».

(«Коттонівський Генезис», що зберігається у Великій Британії, старший на одне чи два століття, але дуже пошкоджений пожежею 1731 року).

📜 Що ж цікавого у цьому старому рукописі?
〰️ Створений у Сирії в VI столітті, він пережив падіння Візантії, хрестові походи і світові війни.

〰️ Він написаний срібним чорнилом на пергаменті, пофарбованому в імператорський пурпур — той самий відтінок, що носили лише імператори.
Цей пігмент символізував божественність і владу (а ще був дуже дорогим), тому рукопис став справжнім скарбом своєї епохи.

〰️ Віденський Генезис — це копія ще старішого рукопису IV століття, що не зберігся до нашого часу. Вважається, що оригінал міг бути створений в Антіохії — одному з найважливіших центрів ранньохристиянської культури, де у ІІ–ІІІ століттях існувала найчисленніша християнська громада у світі.

〰️ Академіки визначили, що над рукописом працювали 8 різних майстрів; кожен мав свій стиль, але всі дотримувалися єдиної концепції — поєднання класичної римської традиції з ранньохристиянськими мотивами. При цьому деякі художники додавали у мініатюри елементи з єврейських легенд.

〰️ Із первинних ~192 ілюстрацій збереглося лише 48 — кожна мініатюра тепер безцінна.

〰️ Частини рукопису зберігаються в музеях від Відня до Нью-Йорка, від Ватикану до грецького острова Патмос. Це перетворило вивчення кодексу на міжнародну детективну історію :)

until august | #цікаве

Забула вам розповісти про свої враження від книги «Походження видів» Чон Юджон, виправляюсь!

По-перше, це не звичайний трилер, який очікуєш побачити на полицях книгарень. Це швидше психологічне дослідження, клінічний розтин свідомості, який залишає після себе відчуття глибокого дискомфорту.

По-друге, авторка майстерно використовує техніку ненадійного оповідача, тому вірити хоч комусь в романі майже неможливо.

Як на мене, насправді це character study, психологічний портрет. Якщо очікувати від книги традиційного саспенсу з поворотами сюжету та розкриттям таємниць, то можна розчаруватись, адже сюжет доволі передбачуваний, якщо дивитися на нього з точки зору жанрових очікувань.
А от те, як саме це написано...

until august | #книгоогляди

«Походження видів» — це скоріш не про те, що саме сталось (і хто винен), а те, як і чому це сталось.

Про сюжет. Двадцятишестирічний Юджін прокидається закривавленим, не пам'ятаючи попередньої ночі. Здається, у нього знову був напад епілепсії, але щось йому підказує, що справа не тільки в цьому. Поступово герой — а разом з ним і ми — відновлює картину того, що відбулося, і кожен фрагмент виявляється жахливішим за попередній.

Роман охоплює лише кілька днів із життя однієї родини. Більшість подій відбувається у дуже обмеженому просторі, і це допомагає створити гнітючу, клаустрафобну атмосферу.
Події розбавлені спогадами, які служать не стільки поясненням причин, скільки деконструкцією минулого у пошуках моменту, коли зло ще було контрольованим.

Корейський колорит проявляється у специфічній манері оповіді — холодній, відстороненій, майже клінічній. Тут немає екзотики заради екзотики: культурні особливості органічно вплетені в оповідь. Стримані емоції, складність сімейної ієрархії, тиск суспільних очікувань — усе це не просто фон, а важливі елементи, які допомагають зрозуміти логіку героїв.

Найжахливіше в романі не те, що відбувається, а те, як це подається. Злочинець — не божевільний маніяк із фільмів жахів: він раціональний, розумний, здатний до самоаналізу. Він намагається зрозуміти себе і своє місце у світі, шукає виправдання своїм діям і навіть переживає щось схоже на каяття.
Це також книга про межі нашого розуміння. Скільки б ми не намагалися зрозуміти мотиви психопата, скільки б не шукали причин його вчинків, певні речі неможливо осягнути здоровим розумом.

Моторошна штука, але якщо хочете влізти у шкуру людини з мисленням психопата й зазирнути в безодню хворої свідомості — читайте, воно того варте.

until august | #книгоогляди

Читаю «Вільєтт» Бронте, і не можу не проводити паралелей з іншими її романами, особливо «Учителем» :)
Вирішила порівняти декілька моментів з цих книг, потім прочитала біографію Шарлотти...

Власне через це я зачепилась за декілька цікавих фактів про сестер Бронте, розказувати вам чи не варто? 😅

❤️‍🔥 — розказати!
🙈 — ні, не варто!

〰️ Усі діти Бронте були справжніми творцями змалечку. Вони вигадували цілі світи (Ангрію та Гондал з власними законами, історіями та п'єсами), писали хроніки, вірші та новели про уявні англійські колонії в Африці і навіть створювали власні книжки вручну (одна з них у 2019 році продалася на аукціоні за 780 тисяч євро!)

〰️ У вікторіанську епоху жінкам не личило займатися письменництвом, тому сестри публікувалися під чоловічими іменами:
Шарлотта → Каррер Белл
Емілі → Елліс Белл
Енн → Ектон Белл
При цьому їхні твори були настільки незвичними, що критики навіть припускали, що все це писала одна людина під різними іменами.

〰️ Бренвелл Бронте був не менш талановитий за сестер — писав і малював портрети. Але непризнанність і власна трагічна історія кохання довели його до алкоголізму та опіумної залежності. Він помер у 1848 році від туберкульозу, і саме з його смерті почався трагічний "ефект доміно":
Вересень: помер Бренуелл (йому був 31 рік).
Грудень: на його похороні застудилася Емілі, померла через 3 місяці (у 30 років).
Травень 1849: померла Енн (29 років).
Шарлотта залишилася одна і як могла підтримувала похмурого батька.

〰️ У вікторіанську епоху навіть добре освічена жінка практично не мала можливостей для розвитку й самореалізації. Суспільство диктувало їй одну роль — бути покірною дочкою, а потім дружиною та матір'ю. Шарлотта це прекрасно розуміла і намагалася відвоювати своє місце під сонцем у чоловічому світі.
Через свою героїню Джейн Ейр вона передала революційну ідею:

Я не птах, і жодна сітка не втримає мене, я вільна людина, з незалежною волею, яка вимагає вас покинути.

Такі невинні слова з вуст жінки у вікторіанській Англії звучали як справжній маніфест фемінізму!

〰️ Шарлотта була єдиною з сестер, хто вийшла заміж — за помічника батька Артура Белла Ніколаса. Але їхнє щастя тривало лише кілька місяців.
У 1855 році Шарлотта померла (у 39 років), імовірно від ускладнень вагітності (офіційно — туберкульоз). Вона прожила рівно стільки ж, скільки і її мати.

〰️ Патрік Бронте пережив усіх дітей і помер у 1861 році у 84 роки. Він писав:

Я прожив так довго, що поховав кохану дружину і шістьох дітей — усіх, кого мав. Їх вже немає, залишилися лише образи й пам’ять про них… Господь узяв та Господь забрав [їх] так рано… Я дедалі частіше переконуюся, як важко керуватися тільки вірою і з усього серця вимовляти слова молитви ”нехай буде воля Твоя…"

〰️ Книг, присвячених сім’ї Бронте, видано так багато, що на початку XX століття з’явився термін «Вгоnteland», а дослідження творчості сестер у Британії поступаються за кількістю лише роботам про Шекспіру та Діккенсу.

until august | #цікаве