А тепер зізнавайтесь, чому ніхто з вас мене не попередив, що «Ловець повітряних зміїв» — таке відбірне скло? 🥲

Ще тут прекрасно описані кляті кацапи, які усім поперек горла (сюрприз-сюрприз).

— Запитай дещо в цього чоловіка, — сказав баба. Він звертався до Каріма, але дивився простісінько на російського офіцера. — Запитай, де його сором.
Карім переклав.
— Він каже, що це війна. А на війні нема місця сорому.
— Скажи, що він помиляється. Війна не скасовує гідності. Війна вимагає її навіть більше, ніж мирні часи.

until august | #книги

Слухайте, а які ви маєте книжкові плани на ці вихідні? Розповідайте і показуйте 👀

until august | #поговорити

Госсейні дуже точно передає дитячу психологію. Його опис стосунків між Аміром і Гассаном показує, як діти можуть бути одночасно щирими і жорстокими, не до кінця розуміючи наслідки своїх вчинків. Особливо добре автор зображує складні відносини між паном і слугою, коли формальна ієрархія суперечить справжній прихильності.
Також мені дуже сподобалось зображення динаміки між батьком Аміра і хлопчиками. Це було щиро і трохи боляче.

Крім цього хочеться відмітити тепле зображення багатокультурного Афганістану, країни, яка в уяві західного читача (каюсь!) часто постає лише як декорація для військових конфліктів. Госсейні наче повертає Афганістану його людське обличчя, характер і важку історію до того, як багаторічні війни спотворили їх.
Замість стереотипної картинки воєнної зони вимальовується місце, де люди жили, раділи, святкували. Це важливо, адже я певна, що більшість із нас знає Афганістан лише з новин про конфлікти.

Однак варто визнати й мінуси: сюжетні повороти Госсейні межують із театральністю. Збіги обставин іноді настільки ідеальні, що це відчувається маніпуляцією.
Коли Амір у зруйнованому Кабулі зустрічає безпритульного, який виявляється колишнім колегою його матері, це здається притягнутим за вуха. Або коли він отримує шрам на губі, як у Гассана... та ще й від того, хто був його дитячим ворогом (те, що Амір знову зустрічається з Асефом — саме по собі неймовірно)...
Перші збіги ще можна було списати на символізм, проте пізніше подібні моменти почали виглядати штучно.
В кінці книги в мене була неприємна певність, що кожен зручний збіг обставин, який може трапитися з героєм, обов'язково трапиться.

Думаю, що більше враження ця книга справить на тих, хто ніколи не жив у воєнній зоні. Поки я пишу ці слова, лунає сирена, тому не можу похизуватись такою розкішшю: бути враженою жорстокістю війни.
Але є звірства, що мені, на щастя, не знайомі. Становище жінок. Як жінка, я не можу висловити, наскільки вдячна за те, що народилася в країні, де до жінок ставляться як до людей, а не до худоби. Звичайно, нерівність все ще існує і у нас. Однак, коли я думаю про те, як ставляться до жінок у багатьох інших регіонах, я неймовірно вдячна за свободи, які маю.
Так, наприклад, у Афганістані я б ніколи не прочитала цієї книги. Якщо взагалі б вміла читати.

Підсумовуючи. «Ловець повітряних зміїв» для мене — це про шлях хлопчика (бо ж насправді Амір і в дорослому тілі не втік від себе дванадцятирічного) до спокути.
Роман змушує згадати власні не найкращі вчинки дитинства і замислитися, наскільки довгий шлях пройдено. Це неприємно, але корисно, тому я вважаю, що книга варта прочитання.
Вона може зробити вас кращою людиною, якщо ви їй дозволите.

until august | #книгоогляди