Дякую своїй пам'яті за те, що вона заблокувала майже всі мої спогади, пов'язані з прочитанням «Інститутки» в шкільні роки.
На цьому по вдячності все, бо мене буквально всю книгу підкидало від злості 🥲

Марко Вовчок неймовірна. Цей момент, коли вона парою фраз розкриває характер героїв (москаля і кріпака відповідно) — прямо в серденько.
Так, я знаю, що "москалями" називали й українців, примушених служити в армії, проте в цій сцені, як на мене, розкривається фундаментальна різниця між народами України і росії.

until august | #книги

Переможець, та ще й з відривом!

Роман побудований як історія, почута по зламаному телефону. Ми дізнаємось про події через розповідь Неллі Дін, яка не завжди була присутня, коли вони відбувались, а також має власні упередження. Неллі переказує їх Локвуду, і вже той ділиться історією з читачами.
Інтерпретації Неллі і Локвуда змушують підсвідомо ставити їх під сумнів. Цей прийом створює відчуття, що "справжня" версія подій десь поруч, але все ще залишається недосяжною.

Найглибша ідея роману — у зображенні того, як травма передається з покоління в покоління. Бронте майстерно показує, як дитячі кривди перетворюються на дорослі жорстокість та помсту. Домівки замість безпечних просторів стають в'язницями, родини — полями битв.
Так, дитячі страждання Гіткліфа не залишаються в минулому, а трансформуються, впливаючи на наступне покоління і створюючи цикл насильства.

Але найбільша особливість «Буремного перевалу» — це, звичайно, його персонажі. Вони не створені для того, щоб подобатися :)
Навіть другорядні персонажі (і оповідач!) проявляють себе егоїстичними, істеричними та жорстокими.

А Кетрін Ерншоу і Гіткліф взагалі є одними з найсуперечливіших персонажів в англійській літературі. Вони безжальні до оточуючих й одержимі собою. Їхнє "кохання" виглядає як взаємозалежність.

Гіткліф особливо показовий у контексті генеративної травми. Його шлях від знедоленої дитини до тирана демонструє, як насилля може спотворювати людську особистість. Він не народжується злим, але приниження та утиски формують з нього монстра.
При цьому сам Гіткліф свідомий того, що він поводиться жахливо і розуміє причини своєї поведінки, але не робить нічого, щоб це змінити.

Та й Кетрін не є "традиційною" головною героїнею. Її егоїзм, дратівливість і нездатність прийняти відповідальність за свої рішення роблять її не менш проблематичною.

Цікаво й те, як дикі йоркширські болота ідеально відображають характери героїв, підкреслюючи їхню віддаленість від соціальних норм. Природа тут така ж непередбачувана і жорстока, як і люди.
Навіть ізоляція двох маєтків натякає на психологічну замкненість персонажів: вони живуть у власних світах, керуючись власними правилами, що часто суперечать загальноприйнятій моралі.

Цей роман не для тих, хто шукає втішних історій кохання. «Буремний перевал» — жорстокий, незручний, але абсолютно чесний твір про травму та її наслідки.

until august | #книгоогляди

Є одна цікава деталь, яка потенційно змінює сприйняття «Буремного перевалу».

Гіткліфа описують як "чорнявого цигана" ("dark-skinned gipsy"), проте Ліверпуль XVIII століття — це не просто портове місто, а один з найбільших центрів работоргівлі в Європі.
У тексті зазначається, що містер Ерншоу знайшов його на вулицях Ліверпуля; в той час там жили діти африканських невільників, індійських моряків, мулатів, ромів — усіх, кого англійці не розбираючись називали "циганами" або "дикунами".

Ще одна річ, про яку забуваєш, але яка має значення: Гіткліф — це одночасно і його ім'я, і прізвище. Знайду назвали на честь мертвого немовляти Ерншоу, тобто він фактично "зайняв" місце мертвого хлопчика.
Також Гіткліф не знав (або не казав) дату свого народження. На його могилі в кінці роману — тільки ім'я і дата смерті.

Якщо Гіткліф дійсно темношкірий, то його дитячі поневіряння набувають іншого виміру. Це вже не просто класова боротьба, а расові утиски в епоху, коли людей його кольору шкіри не вважали за повноцінних.

until august | #цікаве