📖 Міжнародну Букерівську премію цього року отримала книга «Світильник серця» Бані Муштак (переклад — Діпа Бгасті).

Бану Муштак — індійська письменниця, активістка руху за права жінок та юристка у штаті Карнатака.
Її книга складається з 12 оповідань, що описують повсякденне життя жінок і дівчат у мусульманських громадах південної Індії:

Мої історії про жінок — про те, як релігія, суспільство і політика вимагають від них беззаперечної покори, і при цьому чинять над ними нелюдську жорстокість, перетворюючи їх на простих служниць. Щоденні інциденти, про які повідомляють ЗМІ, і особистий досвід, який я пережила, стали джерелом мого натхнення. Біль, страждання і безпорадне життя цих жінок викликають у мене глибокий емоційний відгук. Я не займаюся ґрунтовними дослідженнями; моє серце саме по собі — сфера мого дослідження.

Із плюсів: цього року Букер без русні :)

until august | #книги

Згадайте своє перше знайомство з «Алісою у Дивокраї». А тепер додайте сюди триллер, атмосферу «Mean Girls», велику кількість епітетів, блискіток і ненадійного оповідача...
Так ви приблизно отримаєте те, що собою являє «Зайчик».

Якщо ви любите традиційні історії з чітким початком, серединою та кінцем, де добро перемагає зло і всі живуть щасливо — можливо, вам варто взяти щось інше. Якщо ж вам подобається літературна еквівалентність американських гірок, де ви ніколи не знаєте, що чекає за наступним поворотом — о, мій любий друже, тоді ця книга для вас! Можливо, ви її полюбите. Можливо, закинете на 100-тій сторінці. Хтозна. Але це точно буде читацьким досвідом.

Роман Мони Авад — це трохи наркотріп; така собі подорож у задзеркалля академічного літературного середовища, де реальність деформується під тиском амбіцій, невротичних почуттів і секретів.

Центральною героїнею твору є Саманта, самопроголошена аутсайдерка престижної програми з творчого письма. Сем опиняється на периферії групи чотирьох студенток, що називають одна одну "зайчиками". Ці дівчата функціонують як єдиний організм — постійно обмінюються дотиками, пестливими словами, загадковими поглядами та існують у своїй особливій системі координат, недоступній для сторонніх.
Керроллівський білий кролик наче розщеплюється на чотирьох героїнь, кожна з яких має свій стиль самовираження, при цьому залишаючись частинами цілого.

Авад робить свою протагоністку складною і місцями несимпатичною. Саманта, з її відчуженістю, заздрістю, деструктивними рішеннями і злістю не викликає безумовної емпатії. Проте це навіть цікаво, адже головні персонажі мають право бути суперечливими і навіть неприємними — як і реальні люди.

Спочатку роман читається як сатира на академічне середовище, потім набуває рис психологічного трилера, а згодом переходить у територію горору з елементами магічного реалізму. Цей жанровий вінегрет посилює відчуття дезорієнтації, що резонує з внутрішнім станом героїні.

Це відчуття шизофренічної причетності також будується на тому, що текст переповнений метафорами та неочікуваними порівняннями. Втім, як на мене, ближче до кінця ця надмірна деталізація починає тиснути на сюжет, наче торт, який просідає під вагою крему.

То про що ж книга? Насправді, я не знаю :)
В мене є декілька теорій, і вони усі мають право на життя, але яка з них вірна?
«Зайчик» — це скоріш про вайби, а не про сюжет 💅
Можливо саме тому вона й викликає такі полярні реакції — тобі або подобається атмосфера і ти приймаєш її як частину гри, або ні.

Місцями дивацтва зайчиків (хоча найбільш дивна тут якраз Саманта) здаються штучними, немовби весь роман є експериментальною вправою для семінару з креативного письма. Не відкидаю можливості того, що так і є. Іронічно, враховуючи те, що події книжки відбуваються на курсі з креативного письма.

Незважаючи на всі свої суперечності та неоднозначності, ця книга, як на мене, є досить якісним зразком сучасної експериментальної прози. Таке теж потрібне.

until august | #книгоогляди

Окремо винесу пост з питаннями і теоріями 🔎

Закриваю під спойлер, щоб ніхто собі не зіпсував враження під час прочитання:

🔗 1. Очевидна теорія: "зайчики", яких створюють дівчата — це метафора творчого процессу. Це пояснює, чому творіння Саманти набагато більш реальне, адже вона найталановитіша з дівчат.

🔗 2. Усі зайчики — це відкинуті творіння самої Саманти, ті частини її особистості, які вона в собі не сприймає. Так, як Ава, тільки та створена з позитивних думок, а зайчики — зі страхів та комплексів. Це пояснює двовимірність дівчат і їх вподобання (які співпадають з вподобаннями Самнати в різні періоди її життя).

🔗 3. Найнудніша версія: у Саманти шизофренія, усе це — плід її уяви. Це пояснило б епізод з жінкою в автобусі, яка читає статтю про симптоми шизофренії.

🔗 4. Йона — талановитий поет, з яким Саманта часто порівнює себе, отже, по першій теорії, він також має можливість "творити".
Зайчиків четверо, Саманта одна. Наприкінці книги вона зустрічає Йону в оточенні чотирьох його товаришів, і усі вони виглядають дивними і неживими. Чи можуть вони бути зайчиками Йони?

🔗 5. Питання по Йоні не закрите :)
Дуже цікаво, чому в нього саме таке ім'я і чи є це натяком на його місце в історії. Згідно Старого заповіту Йона був одним з пророків, який відмовився виконувати наказ Бога.
Чи можна в такому разі розглядяти Йону як антагоніста Саманти (бога, що створює)?

Хто читав — розкажіть, які у вас теорії, будь ласка! 👀

until august | #цікаве

Причина, з якої я намагаюсь не заходити в книжкові: в мене обмежена сила волі 🙂‍↕️

📚 Друзі, розкажіть, яку книгу придбали останньою?
Я почну: взяла «Карміллу» Ле Фаню, бо давно на неї дивилась, а скоро день Дракули...

until august | #поговорити