📖 Розкажіть, що читаєте зараз? Діліться в коментарях ✍️

У мене в процесі декілька книг, але наразі увагу повністю захопив «Скляний замок» Джаннетт Воллс, перечитую українською.
Зрозуміла, що майже не пам'ятаю сюжету книги, бо познайомилась з нею дуже давно і запам'ятала лише власні емоції від прочитання. Емоції, до речі, не змінились 🥲

until august | #поговорити

«Деміан» був вперше опублікований у 1919 році.
Час має велике значення: твір був написаний після Першої світової війни та психологічної кризи самого Гессе.
Роман насичений юнгіанськими концепціями, що не дивно, адже письменник на той момент проходив сеанси психоаналізу у послідовника Юнга. (Також важко не помітити присутність концепцій буддизму та індуїзму, що переплітаються з західними філософськими традиціями).

У центрі роману — історія Еміля Сінклера, хлопця, який переживає болісний процес самопізнання. Його шлях починається у дитинстві з розуміння дуальності світу, який він розділяє на дві частини — "світлу" (безпечне, впорядковане, моралістичне) і "темну" (заборонене, небезпечне, але відкрите).

Зустріч з харизматичним однокласником Максом Деміаном стає поворотним моментом для Сінклера. Деміан спонукає його переосмислити традиційні релігійні догми, критично поставитися до загальноприйнятих істин і розпочати пошук власного шляху.

Роман написаний майстерно: завдяки Гессе мені вдалося буквально зануритись у розум дитини на шляху до з'ясування того, ким вона є.
Давно такого не відчувала. Так легко забути, що всі ми проходимо через фазу перетворення: крихкий час, коли ми втрачаємо свої іллюзії (і отримуємо нові), відкриваємо сенс релігій та філософій, намагаємося знайти сенс життя.

Що найцінніше я винесла з прочитання «Деміана» цього разу?.. Мабуть, відчуття полегшення від розуміння, що відстороненість і самотність — це не прокляття, а необхідний етап шляху.
У світі, де від нас вимагають постійної присутності і продуктивності, таке розуміння надзвичайно важливе.
Що найцінніше винесете ви? Хтозна, але цей роман точно не залишить вас байдужими 📖

until august | #книгоогляди

Не те щоб хизуюсь... проте ви лише погляньте, яку красу вихопила на недавньому розпродажі в Стилета і Стилоса 😎
Давно заглядала на ці книги, хехе.

〰️ «Поза межами болю» Осипа Турянського
Автобіографічна повість; один з найважливіших творів української літератури про Першу світову війну, який здобув визнання передусім на заході.
Передмова та ілюстрації — авторства ветеранів сучасної Великої війни.
Вже прочитала, болю тут дійсно багато 💔

〰️ «Саламбо» Ґюстава Флобера
Фантазійне воскресіння античного Карфагену, де на тлі кривавих заворушень розгортається містичне кохання між жрицею Саламбо та ватажком повстанців Мато. Війна, релігійні культи, дикунська мораль.

〰️ «Людина біжить над прірвою» Івана Багряного
Один з найсильніших і найреалістичніших творів української літератури про Другу світову війну. Справжній гімн життю серед бомбардувань і таборів, приклад стоїцизму й віри в людину.

〰️ «Роман про Трістана та Ізольду» Жозе Бедьє
Писала про неї ось тут :)

until august | #книги

Лінгвістична теорія відносності стверджує, що наш світогляд структурується мовою, якою ми розмовляємо.

Кожен, хто вивчав другу мову, робив для себе хвилююче (і водночас дещо тривожне) відкриття: ніколи не існує точної відповідності між словами та фразами однієї мови та іншої.
Навіть найбанальніші вирази мають дещо інший сенс, що випливає з мережі поглядів та ідей, унікальних для кожної мови. Перемикаючись між мовами, ми можемо відчувати себе так, ніби переходимо з одного світу в інший. Здається, що кожна мова змушує нас говорити певним чином і бачити речі під певним кутом зору. Але чи це лише ілюзія? Чи справді кожна мова втілює інший світогляд, або навіть диктує певний спосіб мислення її носіям?

Чи може існувати нездоланна прірва в мисленні та сприйнятті між групами людей, які розмовляють різними мовами?
При цьому, якщо ми допускаємо фундаментальні відмінності між мовами, то стикаємося з важким питанням неможливості утворити повністю цільне суспільство.

until august | #статті

Отже, мова, якою ми говоримо, формує наше сприйняття світу.

Витоки цієї ідеї сягають епохи Просвітництва, коли з'явилося поняття "le génie de la langue" (геній мови) — унікальний характер кожної мови, що віддзеркалює національний менталітет її носіїв.
Фольклорист Йоганн Готфрід Гердер у 1772 році сформулював це положення так: кожна мова відображає унікальну перспективу світу, оскільки різні народи виділяють різні властивості речей під час створення слів. З часом ці відмінності накопичуються, роблячи мови та світогляди все більш відмінними.

Німецький філолог Вільгельм фон Гумбольдт розвинув цю ідею, стверджуючи, що мова є "органом формування думки", а між мовою та мисленням існує постійний діалектичний зв'язок: наші думки формують слова, а слова формують думки. Гумбольдт увів поняття "внутрішньої форми" мови — її глибинної структури, на противагу "зовнішній формі" (словам, граматиці, звукам).
Філолог Гейман Штейнталь навіть використовував поняття "внутрішньої форми" для класифікації мов і вивчення "психології народів".

Однак поступово в лінгвістиці почав домінувати порівняльно-історичний підхід, який зосереджувався на "зовнішніх формах" мов і уникав питань про їхні концептуальні основи.
Американський антрополог та етнограф Франц Боас продовжував розглядати зв'язки між мовою та мисленням, але відкидав ієрархічний погляд на мови та культури. Він вважав, що всі люди мають однакові розумові здібності, а відмінності в мовах відображають лише різні потреби.

Едвард Сепір та Бенджамін Лі Уорф продовжили традицію Гумбольдта. Сепір писав: «Мова і наші мисленнєві канали нерозривно переплетені, і в певному сенсі вони одне й те саме». Проте він наполягав на відсутності значущих расових відмінностей у мисленні та на частковій автономності мовної форми.

Сепір і Уорф вважали, що мова впливає на сприйняття "реального світу": «Світи, в яких живуть різні суспільства, є різними світами, а не просто одним світом з різними етикетками».

Сучасні дослідження повертають лінгвістичну відносність до академічного поля.
Наприклад, у мові гуріндьї (Північна Австралія) використовуються кардинальні напрямки (північ, південь, схід, захід) навіть для опису частин тіла, тоді як англійська використовує егоцентричні терміни (правий, лівий). При цьому деякі носії гуріндьї можуть свідомо відчувати магнітне поле Землі — здатність, нерозвинена у більшості носіїв англійської.

Гіпотези та експерименти новітніх лінгвістів і психологів пропонують новий погляд — сформований науковим світоглядом нашої епохи — на ці (майже вічні) питання про зв'язок між розумом і мовою.

until august | #статті