Роман «Не відпускай мене» викликає особливе й дуже специфічне відчуття підшкірного дискомфорту, що залишається надовго після того, як перегортаєш останню сторінку.
Це не страх, який виникає при прочитанні триллерів, а, скоріш, тонка й моторошна незручність перебування у світі, який тобі не до вподоби.

Оповідь ведеться від імені тридцятиоднорічної Кеті, яка повертається думками до Гейлшему — школи-інтернату, де минуло її дитинство. Це своєрідне повернення до витоків, до місця, що сформувало її особистість, її розуміння світу і власного місця в ньому. Історія Кеті складається по шматочкам, як мозаїка: з минулого і теперішнього, але майже ніколи — з майбутнього.

Роман водночас тонкий і пронизливий, моторошний і зворушливий. Є в ньому щось, що змушує замислитися про фундаментальні питання: що означає бути людиною? Як ми проживаємо своє життя перед обличчям неминучого кінця? Де межа між етикою та прогресом?

Одразу по прочитанню я подумала, що, хоча історія безсумнівно цікава, їй бракує динамічності. Персонажі були добре розкриті, їхні історії — переконливі, але залишалось відчуття якоїсь невловимої відсутності...
Проте пізніше я змінила свою думку.

Дивовижа книги і полягає у її мовчанні. У тому, про що герої не говорять, у запитаннях, які ніколи не ставляться вголос. Деякі речі ніколи не називаються, не пояснюються. Як світ міг стати настільки неправильним? Чому ніхто не намагається це зупинити? Як це взагалі дозволено?..
Масштаб відповідей на ці питання криється в самій їхній невисловленості.

Не очікуйте, що ця книга запалить у вас іскру надії. Ні, «Не відпускай мене» не завершується просвітленням чи зціленням: наприкінці роману Кеті «просто їде туди, куди їй слід їхати».

Рекомендую.

until august | #книгоогляди

Суми 💔💔

Колись ми з вами перестанемо здригатись від новин, але це буде не сьогодні.

📖 Розкажіть, що читаєте зараз? Діліться в коментарях ✍️

У мене в процесі декілька книг, але наразі увагу повністю захопив «Скляний замок» Джаннетт Воллс, перечитую українською.
Зрозуміла, що майже не пам'ятаю сюжету книги, бо познайомилась з нею дуже давно і запам'ятала лише власні емоції від прочитання. Емоції, до речі, не змінились 🥲

until august | #поговорити

«Деміан» був вперше опублікований у 1919 році.
Час має велике значення: твір був написаний після Першої світової війни та психологічної кризи самого Гессе.
Роман насичений юнгіанськими концепціями, що не дивно, адже письменник на той момент проходив сеанси психоаналізу у послідовника Юнга. (Також важко не помітити присутність концепцій буддизму та індуїзму, що переплітаються з західними філософськими традиціями).

У центрі роману — історія Еміля Сінклера, хлопця, який переживає болісний процес самопізнання. Його шлях починається у дитинстві з розуміння дуальності світу, який він розділяє на дві частини — "світлу" (безпечне, впорядковане, моралістичне) і "темну" (заборонене, небезпечне, але відкрите).

Зустріч з харизматичним однокласником Максом Деміаном стає поворотним моментом для Сінклера. Деміан спонукає його переосмислити традиційні релігійні догми, критично поставитися до загальноприйнятих істин і розпочати пошук власного шляху.

Роман написаний майстерно: завдяки Гессе мені вдалося буквально зануритись у розум дитини на шляху до з'ясування того, ким вона є.
Давно такого не відчувала. Так легко забути, що всі ми проходимо через фазу перетворення: крихкий час, коли ми втрачаємо свої іллюзії (і отримуємо нові), відкриваємо сенс релігій та філософій, намагаємося знайти сенс життя.

Що найцінніше я винесла з прочитання «Деміана» цього разу?.. Мабуть, відчуття полегшення від розуміння, що відстороненість і самотність — це не прокляття, а необхідний етап шляху.
У світі, де від нас вимагають постійної присутності і продуктивності, таке розуміння надзвичайно важливе.
Що найцінніше винесете ви? Хтозна, але цей роман точно не залишить вас байдужими 📖

until august | #книгоогляди

Не те щоб хизуюсь... проте ви лише погляньте, яку красу вихопила на недавньому розпродажі в Стилета і Стилоса 😎
Давно заглядала на ці книги, хехе.

〰️ «Поза межами болю» Осипа Турянського
Автобіографічна повість; один з найважливіших творів української літератури про Першу світову війну, який здобув визнання передусім на заході.
Передмова та ілюстрації — авторства ветеранів сучасної Великої війни.
Вже прочитала, болю тут дійсно багато 💔

〰️ «Саламбо» Ґюстава Флобера
Фантазійне воскресіння античного Карфагену, де на тлі кривавих заворушень розгортається містичне кохання між жрицею Саламбо та ватажком повстанців Мато. Війна, релігійні культи, дикунська мораль.

〰️ «Людина біжить над прірвою» Івана Багряного
Один з найсильніших і найреалістичніших творів української літератури про Другу світову війну. Справжній гімн життю серед бомбардувань і таборів, приклад стоїцизму й віри в людину.

〰️ «Роман про Трістана та Ізольду» Жозе Бедьє
Писала про неї ось тут :)

until august | #книги

Лінгвістична теорія відносності стверджує, що наш світогляд структурується мовою, якою ми розмовляємо.

Кожен, хто вивчав другу мову, робив для себе хвилююче (і водночас дещо тривожне) відкриття: ніколи не існує точної відповідності між словами та фразами однієї мови та іншої.
Навіть найбанальніші вирази мають дещо інший сенс, що випливає з мережі поглядів та ідей, унікальних для кожної мови. Перемикаючись між мовами, ми можемо відчувати себе так, ніби переходимо з одного світу в інший. Здається, що кожна мова змушує нас говорити певним чином і бачити речі під певним кутом зору. Але чи це лише ілюзія? Чи справді кожна мова втілює інший світогляд, або навіть диктує певний спосіб мислення її носіям?

Чи може існувати нездоланна прірва в мисленні та сприйнятті між групами людей, які розмовляють різними мовами?
При цьому, якщо ми допускаємо фундаментальні відмінності між мовами, то стикаємося з важким питанням неможливості утворити повністю цільне суспільство.

until august | #статті