🌍 На честь Міжнародного Дня Землі, що святкується сьогодні, 22 квітня, ось вам невеличка добірка знімків та відео нашої планета з різних апаратів.

1️⃣ "Бліда блакитна цяточка" від апарату Cassini, що досліджував систему Сатурна - 2013 та 2017 рр
2️⃣ Вид на Землю з орбіти Місяця - від Lunar Reconnaissance Orbiter у 2015 р.
3️⃣ Земля та Місяць з відстані 63.6 млн км, у фокусі камери апарату OSIRIS-REx в 2018 р. Цей апарат доставив зразки астероїда Бенну, і готується до зустрічі з Апофісом у 2029 р.
4️⃣ Такою крихітною цяточкою побачив нашу Землю з Марса ровер Curiosity, 2014 р.
5️⃣ Серпик Землі від історичної місії Rosetta - знято під час останнього (3-го) гравітаційного маневру.
6️⃣ Апарат MESSENGER прощається із Землею перед далекою мандрівкою до Меркурія, 2005 р.

День Землі був започаткований у США 55 років тому, і головна його мета - привернути увагу до проблем екології та збереження довкілля.
Чи є наша планета унікальною? Достеменно невідомо, але, незважаючи на усі зусилля впродовж останніх кількох десятиліть, на сьогоднішній день астрономи не знайшли ще жодної планети, схожої на нашу 🫶🏻

Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

☄️ Свіженький улов метеорів - Олександр Ангельський поділився комбінованими знімками з моніторингових камер за останню ніч!

Триває максимум активності Лірид, але це не означає, що абсолютно кожен помічений вночі метеор справді належить до цього потоку. Маючи щонайменше 2 камери (в даному випадку - в Одесі та в сел. Маяки) та відповідне програмне забезпечення, можна виявити просторове розташування метеорного треку та визначити положення радіанту - видимої на небі точки, з якої прийшов метеороїд. Завдяки цьому можливо точно встановити: метеор відноситься до певного потоку чи є спорадичним.

Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

💥 Як перевищити швидкість світла, не привертаючи увагу санітарів та приголомшити астрофізиків?

Події, які ви бачите в ролику, зняв космічний телескоп "Хаббл" впродовж 2002 - 2006 рр. І, здавалося б, усе очевидно: навколо червоної зорі дуже швидко (аномально швидко, насправді) розширюється туманність. Але є проблема: якщо проаналізувати знімки, то виявиться, що газ перевищує швидкість світла! Та як же ж це може бути?!

Секрет в тому, що видимий ефект НЕ Є фізичним розширенням туманності. Це так зване світлове відлуння. Джерелом його виступає змінна зоря V838 Єдинорога (V838 Mon), яка у 2002 році показала потужний спалах. Єдиної думки щодо природи спалаху немає, але найчастіше називається драматична подія злиття двох зір, через що V838 Mon стала на короткий час у 600000 разів яскравішою за Сонце. Такі явища є надзвичайно рідкісними, вони отримали назву "яскрава червона нова" (Luminous red nova).

Навіть коли зоря повернулася до спокійного стану, світло від вибуху продовжило розповсюджуватися та поступово підсвічувати шари невидимої раніше оточуючої оболонки. Світло спочатку досягає оточуючого пилу, що знаходиться з боків та позаду зорі, а вже тоді відбивається у наш бік. Ми спостерігаємо ефект аномально швидкого розширення, хоча насправді бачимо послідовні "зрізи" туманності.

Всесвіт у кишені | Ми на Facebook

✨ Twinkle-twinkle, Little (radio) Star, і розкрий нам таємниці оточуючої турбулентної плазми.

Свіже дослідження сфокусувалося на вивченні мілісекундного пульсару PSR J0437-4715 за допомогою південноафриканського радіотелескопу MeerKAT. Науковці відкрили рекордну кількість плазмових структур - прямо в межах "Місцевої бульбашки"!

Фізично, пульсари являють собою нейтронні зорі - компактні щільні залишки масивних зір з потужним магнітним полем, що генерує зокрема радіовипромінювання. Щодо PSR J0437-4715, розташованого за 512 світлових років від нас, то він мчить із надзвуковою швидкістю через розріджене міжзоряне середовище - газ, плазму та пил. Це зумовлює ударну хвилю розігрітого газу. Турбулентна міжзоряна плазма розсіює радіохвилі від пульсару, завдяки чому радіотелескоп фіксує "мерехтіння" - на манер того, що ми бачимо на нічному небі від зір.

Ретельний аналіз "мерехтіння" пульсару PSR J0437-4715 виявив аж 25 плазмових структур (рекордну кількість!) різних масштабів. Більшість з них підтримуються турбулентністю в "Місцевій бульбашці" - області міжзоряного середовища, що, на думку астрофізиків, була спустошена серією вибухів наднових близько 14 млн років тому.

Але, схоже, що наша "бульбашка" не така вже й порожня - вона заповнена плазмовими структурами, підтримка яких можлива лише за умови охолодження з шалених мільйонів градусів до помірних 10000, принаймні в деяких областях.

Всесвіт у кишені | Ми на Facebook