Версія для важливих перемовин

Бійці 1-ого батальйону бригади «Азов» НГУ отримали завдання здійснити наліт та зачистити ворожі позиції. Три піхотні тактичні групи провели штурм укріплень окупантів.

Контакт з противником, евакуація поранених, щільний стрілецький, мінометний та артилерійський вогонь ворога та весь хід операції були зафіксовані на екшн-камери бійців.

Дивіться відео зачистки азовцями позицій росіян вже зараз на нашому YouTube-каналі.

АЗОВ | Фінансова підтримка | Instagram | YouTube | Twitter | Facebook | Сайт

1) Прорізна, 25а - пам’ятка архітектури, планують передати ТОВ «Златовлад» (Андрій Шевченко⚽️) під будівництво офісного центру
2) Франка, 26 - Будинок Замкова, 1899 р. (Влада Молчанова) під будівництво та обслуговування будівель торгівлі (ТРЦ)🏗️
3) Забудова Літературного скверу (колишній - Чкалова) ТОВ «МЖК «Оболонь» (Влада Молчанова)🌳
4) Гончара, 71 - пам’ятка архітектури під будівництво для ТОВ «Арікс» (Андрій Вавриш)🏠
5) Сторожова вежа Садиби Кіх, 1881 р. на Франка, 28 - зміна цільового (під будівництво)🏠
6) Ткацька фабрика, 1885 р. під будівництво ТОВ «ВМГ ЦЕНТР» (Вагіф Алієв) 🪡🧵
7) Давні поховання часів Русі на Щекавиці під будівництво ТОВ «Адаманс» (Вадим Столар)☠️
8) памʼятка археології «Давнє поселення Сирець» - ПрАТ «Київський вітамінний завод» під будівництво паркінгу 🚙🚘

Перехід з постмодерна в метамодерн


В середині минулого століття виникає таке явище як «постмодерн», виникає як реакція на модерн, і приносить нові виклики суспільству. Характеризується постмодерн недовірою до авторитетів, деконструкцією та іронію. Зараз, спілкуючись в інтернеті, можна часто зустріти похідне від нього явище - постіронія, коли ти вже не знаєш що правда, що ні, чи дійсно твій співбесідник їбав вчора дохлу собаку, чи це всього лише «постіронія». І проблема в тому, що лише контекст може до кінця визначити правду і «насмішку». Але, як правило, всі, хто таким займався, рано чи пізно переходив в 10 класс виростав з цього. Приходить час, і вже немає тих емоцій, а в інтернеті всім похуй коли ти намагаєшся їм розповісти щось важливе про свою собаку. Тебе не розуміють. І все, що ти відчуваєш від спілкування — лиш жорстокість і злобу. Ти хочеш показати їм щось більше, але бачиш, що нікому не потрібна твоя «нова щирість». Нова щирість — спроби вийти з постмодерну, але в інтернеті пишуть, що «з постмодерну немає виходу». Напевно, так і є, я так часто це говорив з іронією, що, думаю, повірив в це. Так і виглядає спроба в метамодерн. Як кажуть, «ми всі тягнемося в метамодерн, але він про щирість, а не самообман».

І ось ситуація: ти пишеш пісні, але вони нікому не цікаві. Напевно, у всіх був рок гурт в дитинстві, де ви були рок-зіркою. Ти бачиш, що світ деградує, і вирішуєш посміятися з них. Пишеш іронію, і вона стає популярною, у тебе з'являються фанати, вони також бачать ці вади оточуючої реальності. Але така популярність має і інший бік. З'являються люди, які говорять: «Ваша пісня така життєва, в мене було прям як там, яхта, парус в Ялті, в серпні, все прям як в пісні». Очевидно іронічна пісня не є такою «очевидно іронічною» для когось.
Я пам'ятаю коли вперше почув пісню «Все решено», це було в дитячому таборі, мені було років 13, і я не можу для себе пояснити, чому всім так подобається пісня про гейство, і чому навіть вожаті її співають. Тоді я не знав постіронії, просто не розумів, мені було всього лиш 13.

Юрій Каплан став відомим як автор іронічних пісень, але світ його переварив, переварив іронію. Я думаю, всі чули його пісні, тому що вони грали буквально з «кожної праски». Випускає альбом, де вся та ж іронія, як і в «відеозверненнях», місцями навіть більш зла, чи більш тонка, але в цей же момент з'являються і щирі пісні, де показується щось більше... Музика починає приносити гроші, а отже автор може розвиватися... Звичайно, інколи здається його іронія аж занадто товстою, а інколи настільки тонкою, що навіть люди, добре знайомі з «постіронією», інколи можуть її не побачити. Серйозні пісні бачать як іронію, а в іронії бачать серйозну пісню. Так би мовити, коли робиш іронію, впевнись в тому, що на неї щось вказує.... Виходить другий альбом, в ньому видно вже більший відхід від іронії, але ще є та зла іронія, яка всім подобається... Але явно автора це тяготить, він хоче вийти з цього, йому не дуже подобається, коли на інтерв'ю його називають Валентин (дехто навіть думаю намагався знайти де ж те "село Бурильцево"), автор хоче більшого, ніж просто смішний образ... Виходить третій альбом, де вже немає такої іронії, але його ніхто не сприймає, в цьому альбомі вже немає тієї іронії, є сум та, можливо, злоба, напрямлена всередину. Публіка сприймає його холодно, публіці це нецікаво... Автор не зміг осилити, чи навіть не зміг прийняти перехід до метамодерну. Так закінчуються історії. А потім, на ютубі можна знайти відео по типу, "чому валентин стрикало більше не повернеться"... А справа в тому, що йому ні з чим повертатися, його образ сказав все, що мав можливість сказати, і не зміг перетворитися в щось більше, не став чимось більшим, ніж автор смішних пісень та відео... Залишається тільки стати дизайнером...


"А у вас було відчуття що вас обманули?"