У Віталія з позивним Ара, що в перекладі з вірменської означає «друг», багато друзів різних національностей, він комунікабельний і дружелюбний. Але для непроханих гостей, які нагло сунулися в Україну, для нього серце закрите назавжди: «Якщо вони прийшли до нас зі своїм «миром», то я їх відправлю, куди треба, за призначенням…, туди, де дуже спекотно, у саме пекло…»

Він з міста-героя Херсона. Два його сини теж військові. Менший із перших хвилин на війні. «Я по натурі своїй воїн, мужик. Мою родину примусили тікати з хати, убивають жіночок, діточок. Я не можу дивитися на це збоку, просто співчуваючи, не можу... Я хочу все зробити сам, зробити, що можу», – ось так він опинився на війні. На початку березня пішов у Закарпатське ТрО. І пройшов уже довгий шлях: Донбас – Сумщина, Сумщина – Донбас. «Бахмут зараз – це просто пекло, випалена земля, там життя вже немає… Ласкаво просимо до пекла – це про Бахмут. Їм головне – поламати, знищити», – розповідає Віталій про пережите.

Він 15 років працював головним енергетиком на підприємстві. Зараз йому 58, а ще у двадцятирічному віці він уже знав, що «росіяни розуму не мають, вони все життя гнобили українців, багато століть, і що вони ніколи не були для нас братами, адже ми ментально різні: вони раби, їм потрібен «кнут», якийсь цар. Цар сказав – вівці пішли сюди до нас. Вони все життя нам заздрять. Ледача нація... А ми знаємо, що ми – нація нескорених. І ми звільнимо нашу неньку Україну!» – переконаний боєць.

«Усе дуже просто, – вважає він. – Не всім треба брати в руки автомати й бігти на війну. Кожен по-своєму повинен зробити максимум, те, що він може».
А в гарячій точці головне – триматися вкупі, бути підтримкою один для одного.
Він переконаний, що ми обов’язково повернемо Крим, і саме тоді в країні настане мир. А потім він із родиною поїде «на ол-інклюзив» на тиждень. І далі буде все, як зазвичай працюватиме, радітиме життю.