Падіння великих імперій дуже рідко супроводжується театральними атракціями і гарматними канонадами під святкові марші.

Сьогодні ми стали свідками неминучого падіння локальної імперії під назвою РПЦвУ.

Протягом року ми кошмарили їх, як могли — в хід йшов наш власний талант, Божа милість, нескінченна творчість і всебічна підтримка вуличних союзників і потрібних посадових осіб.

Взимку з моєї подачі був організований спільний козацький рейд на таємний маєток сумнозвісного митрополита Агафангела — чорта-українофоба, який ще о 90-х продав душу темним силам із російським паспортом.

Обдумуючи заподіяне, ще тоді одна думка не полишала мене: «А що би ми зробили, коли би почалося?»

Почалося. Народна лють не переросла у всебічні репресії, про багатьох сепаратистів на місцях ми просто забули. І це було правильно — адже тоді на межі існування стояла сама наша Батьківщина.

Тепер чорти у рясах будуть легалізовуватися. З часом, більшість з них перейде у ПЦУ. Ідейних там мало.

Це неминуче має статися. Ми потребуємо їхню паству, ми потребуємо їхні храми, ми потребуємо їх самих, як би огидно це не звучало.

І як прагматичні американці використали геніального фон Брауна, так і ми вижмемо з московських попів все, що вони зможуть нам запропонувати.

Великий філіал Зла — Московський патріархат, загине не від вогню народного гніву. Його доля була придрішена розчерком пера на помісному соборі в Києві.

Хай буде так!

ТОРКВЕМАДА