Хочу максимально повного розуміння того, що ще нічого не закінчилося. Тому треба продовжувати воювати на всіх напрямках. Росія витрачає шалені ресурси, щоб довести світу головне: нібито росіяни мають право вбивати українців. І не отримувати за це повноцінного покарання.

Саме тому проросійські лобісти у Європі починають потроху підіймати голову. Ще вчора на інформаційному порядку денному було виключно нафтове ембарго та російські воєнні злочини. Сьогодні певними політичними вустами нам пропонують нову адженду: припинення вогню, заморожений конфлікт та здача частини територій заради миру. Чого тільки не запропонуєш, щоб захистити свою комфортну стрічку в соцмережах від поганих новин та відновити бізнес із Росією. «Ми ж хочемо повернути старий, довоєнний спосіб життя. Погоджуйтеся на якісь компроміси» – у деяких західних очах можна прочитати буквально таке.

Так от, щоб не було двозначності. Україна не братиме участі в цьому обговоренні. Ми не торгуємо своїми громадянами, територіями чи суверенітетом. Це чітка червона лінія. Українське суспільство заплатило страшну ціну й не дозволить нікому зробити навіть крок у цьому напрямку – жодній владі та жодній країні. Будь-який натяк на це з боку будь-кого з партнерів отримуватиме принципову реакцію.

Не може бути й мови про заморожування конфлікту.

По-перше, будь-яке заморожування – це війна, відкладена в часі. Більш масштабна, більш кривава та більш підготовлена з боку агресора, який виконає роботу над помилками, звільнить та заарештує генералів, а на їхнє місце поставить бойовиків із досвідом сьогоднішньої війни. Ми, до речі, свою роботу над помилками теж провели: Україна зробила висновки з Мінських домовленостей і тому не піде на Мінськ-3.

По-друге, геополітичні «стратеги» говорять про території, але ніхто не говорить про людей. З початку війни свій дім залишили вже 13 мільйонів українців. Ці люди не повернуться жити на окуповані території чи в «сіру» зону бойових дій. Бо це ризиковано. А значить, у нас не буде економіки. Чи збираються ті, хто закликає до заморожування війни, довічно утримувати наших переселенців? Є серйозні сумніви в цьому. Мільйони українців також опинилися під окупацією, і ми не дозволимо нікому торгувати їхньою долею, сидячи в затишному кріслі у країні, яка не воює.

Будь-яка війна завершується за столом переговорів, і ця не буде винятком. Але переговори стануть можливими лише тоді, коли сторони будуть готові домовлятися. Для цього Росії потрібно почати тверезо оцінювати ситуацію. Навряд чи заяви про поступки, збереження обличчя чи заморожування конфлікту цьому сприятимуть.

Ніхто у світі не зацікавлений у тривалій війні. Ніхто не зацікавлений у продовольчій кризі. Але сьогодні найкоротший шлях до завершення війни – зброя, санкції та фінансова допомога Україні.

Не може бути більшого удару в спину, ніж пропозиції віддати частину територій, від тих, чиї цінності та кордони захищають українці, віддаючи життя. Чи, може, свобода й демократія вже не варті того, щоб заради них воювати?

Україні давали від трьох днів до кількох тижнів. Українці ж захистили Київ, звільнили три області та завершують звільнення четвертої. Сьогодні ті ж самі люди пропонують нам подарувати Росії схід і південь. Дякую за пораду, але, мабуть, візьмемо допомогу зброєю.