Міністерка реінтеграції Верещук повідомила про гуманітарні коридори, які мають запрацювати 30 березня:

🔷 з Бердянська до Запоріжжя. На зворотному шляху до колони можуть приєднатися люди на власному транспорті;

🔷 Мелітополь — Запоріжжя. На зворотному шляху до колони можуть приєднатися люди на власному транспорті;

🔷 з Енергодара до Запоріжжя на власному транспорті.

​​Подолання водної перешкоди вбрід.

Найкраще здійснювати переправу вбрід. Переходити річку слід вдягнувши взуття на босі ноги. Пересуватися повільно, обережно перевіряючи ногами дно. Для страховки варто взяти довгу палицю, на яку можна буде спертися і встромляти її проти течії. Ноги переставляти у воді, не виносячи їх на поверхню. Перед заходом у воду визначити місце виходу і під час руху дивитися на нього та тримати зброю на по готові.

Якщо річка досить мілка, а вам треба зберігати скритність - рухайтеся у воді присівши. Місця, де росте очерет, осока, кущі чи скупчуються водорості - дозволяють пересуватися більш непомітно, але мають в'язке дно. У разі пересування через очерет чи кущі - обережно розводити зарослі руками, щоб не здіймати шум.

Для броду необхідно обирати безпечне місце. Про мілководні ділянки можуть свідчити: виступаючі острівці чи каміння, брижі на поверхні води, стежки чи дороги, що спускаються до річки та виходять з іншого боку. Якщо видимих ознак немає - найкраще обирати для входу і виходу пологі піщані спуски. Якщо берег обривистий - скоріш за все там глибоко.

Якщо переправа здійснюється в складі групи - першим йде найбільш фізично підготовлений боєць. Він обережно досліджує дно палицею, на відсутність глибоких ям, повалених дерев, мулистих ділянок тощо. До нього кріплять мотузку для страховки та тримають, інші бійці здійснюють спостереження.

Щоб зберегти речі сухими можна помістити їх в цупкий поліетиленовий пакет чи великий пакет для сміття. Якщо щільно зав'язати та зберегти цілісність - можна повністю уникнути намокання. Для підтримки речей на плаву можна підкласти під них дерев'яні колоди.

Не забувайте про догляд за зброєю. Після намокання автомат працюватиме, але як буде нагода - варто почистити, протерти і змастити.

Владімір по імені Саддам. Частина 1

Путіну вдалося уникнути долі Мілошевіча шляхом переходу до ролі Хуссейна. Уникнути цього шляху теж є шанс. Але тоді доведеться прийняти долю Каддафі.

Переконаний: те, що зараз відбувається у РФ, набагато важливіше для нашої безпеки, ніж дипломатія. Внутрішньополітичні процеси напіврозпаду ворога, параліч у його владних коридорах... Але гаразд, перемовини так перемовини.

Гарантії безпеки? Сумбур. Особливо на фоні бажання Банкової зробити більшість впливових держав його одночасними гарантами. Яким би не був наступний конфлікт, він буде між представниками пулу великих держав, яких ми записуємо в одночасні гаранти.

Ще проблема: змінити конструкцію, коли ми помітимо її недієвість, буде ох як важко. Але не варто посипати голови попелом – поки це лише ідеї, які висловлюють з нашого боку. Та аж ніяк не глобальні контури правил світопорядку щодо України.

Реалії досі вирішує війна. А причина, за якою РФ пішла взагалі з нами про таке говорити – бажання послабити тиск санкцій на одне місце. Тому Москва, бажаючи нас знищити, досі вдає, ніби з чимось погоджується.

Туди ж віднесіть заяви Мединського про те, що Росія відступає з Київської і Чернігівської областей. В широкому сенсі слова відходу немає: на Київщині це поодинокі спроби вириватися із місцевості на півночі області. І не заради гуманізму, просто ЗСУ вже наступають на плечі. Десь іде ротація і перебазування сил.

Наприклад, під Курськом збирається чергове угруповання сил РФ. Ситуація навіть на найменш важливій ділянці фронту більше впливає на контури української перемоги, ніж перемовини. Це об'єктивні реалії. Як і те, що РФ могла б давно припинити агресію і відійти, якби цього хотіла так щиро, як намагається вдавати на публіку.

Вчора США та Велика Британія зробили показові заяви: ані «відведення військ РФ», ані укладення мирної угоди між Росією та Україною не будуть підставами для скасування санкційного тиску.

Наші західні партнери розраховують «виховувати» агресора вдовгу, поки самі росіяни намагаються хоч якось зістрибнути з санкцій. Офіційний Київ, на жаль, бере у цьому побічну участь. Хоча це можна зрозуміти: щодня війна несе економічні втрати, вбитих людей та зруйновані міста.

Згадується текст Ніла Фергюсона, британського історика. Він такий собі прояв британської softpower у впливі на американський простір. Ось це і є позиція Лондона – і вона відмінна від США зараз. Британія хоче більш глибоко втягнути і США у цю недвозначну ситуацію, вустами Фергюсона натякаючи: воювати лише самій Україні проти Росії, як мінімум, не комільфо.

І я більш ніж певний – ці слова проговорюються Фергюсоном у рамках певної стратегії, я не як особисті побажання. Британія бажає глибшого занурення США у конфлікт, навіть якщо це не означатиме висадки американських морпіхів у наших містах.

Схоже, США вирішили зіграти з росіянами на українській дошці без дитячого мату. Якби Вашингтон з самого початку хотів просто припинити агресію чи її попередити – пригнав б в Чорне море кілька кораблів Шостого флоту США з Європи. Ще й підняв б в повітря ланку винищувачів – і все, РФ одразу ж припинила б агресивні дії.

Не вірите, що це можливо? Пригадайте Грузію 2008 року: тоді поява лише однієї ланки винищувачів і корабля США примусили росіян відмовитися від штурму Тбілісі, припинивши ескалацію. У випадку із значно більшою і значно стратегічнішою Україною цього не відбулося.

Владімір по імені Саддам. Частина 2

Американці, може, вже й не ті, що в 2008 році. Але джерелом таких рішень завжди виступають не партійні бонзи із GOP та Демпартії, а значно більш стабільний у своїх підходах Пентагон.

Не кажіть, що США чогось там «хочуть» або чогось «не хочуть», це все оцінки по першому етапу війни. Інерція американської бюрократії шалена, а от інформація про успіхи України йшла врозріз із публічною лінією. Тож потребувала перевірок і переперевірок.

Ситуація така. Більш активно включитися у війну, яку Україна все ж виграє, для Байдена більш розумно, ніж ризикувати будь-чим у перші дні війни. Тоді єдиним незаперечним фактором була невизначеність.

Але я певен, ця історія уже давно не російсько-українська. Санкції, введені зараз проти РФ, не мають ефекту припинення війни «негайно і вже зараз». Зате містять довгострокові структурні наслідки для Росії.

Якою б не була політика цієї країни, сильного ВПК у неї вже ніколи не буде. Ця війна дає можливість додатково прибрати спадок СРСР у вигляді величезних воєнних ресурсів РФ, неспівмірних з економічними чи політичними можливостями країни.

Це – горизонт, який вочевидь накреслив Захід для Росії на найближчі десятки років. Якою б вона сама не була. Настільки сильної армії, як у СРСР, вже точно не буде. Можливості бряцати зброєю задля отримання економічних і політичних вигод – можливо, теж. Чому?

Бо війна може припинитися. А відчуття небезпеки від самого існування РФ на Заході вже сформоване – зламано опір неформальних ферштеєрів із ЄС, вщент розмазано усі спроби хоч якось зістрибнути для нерішучих. Це я про Шольца та інших.

Консолідація Заходу тепер більш реальна, ніж до війни. Рішення, що приймаються зараз західними політиками, точно не розраховані лише на сам час конфлікту. Їм, а не нам із вами, належить будувати глобальну архітектуру безпеки. Тому і рішення мають бути вдовгу.

«Демілітаризація Росії» вже запущена. Ситуація змінюється на ваших очах. Нічого прогнозувати не берусь, та й не треба. Те, що вже встигло відбутися і проговоритися – значно цікавіше за будь-які сценарії, які ми могли уявляти.

Не просто читайте цей текст, а ставте лайки і поділіться – дайте іншим людям можливість побачити за сірими буднями воєнного часу велику гру світової політики.

Бо нам у ній є місце. Росії – вже ні.