Один зі стовпів, на якому тримається набір позитивних уявлень про УРСР або її спадок є промисловість. Конкретний вид уявлення може відрізнятися в залежності від політичних уподобань конкретної людини, проте в суті своїй всі вони є варіацією тези «радянський спадок можна було реалізувати таким чином, що його більша частина була дієздатною».

В Східній Європі було багато посткомуністичних трансформацій, більшість з яких і досі тривають, а результати далекі від однозначності. Проте, складно буде сперечатися з тим, що один з прикладів трансформації затьмарює інші як по масштабам так і по успіхам – інтеграція НДР до ФРН. Це було джерелом неймовірно високих витрат для ФРН, а речі типу «податку на солідарність» існують і досі, попри всі плани по ліквідації.

Початкові позиції НДР в порівнянні з іншими країнами були суттєво кращі. І, як і в більшості таких країн, головним викликом для НДР була приватизація такого майна. Для цього було створене агентство опіки над активами(ТНА), головним завданням якого була приватизація або роздержавлення будь-яким іншим шляхом майна НДР.

Одним з перших завдань для ТНА була оцінка підприємств для побудови моделі приватизації кожного з них та мінімального прогнозування наслідків таких дій. Оцінку ви можете побачити на пікчі – лише 8% від підприємств були більш-менш живими. У всіх інших випадках підприємства потребували або значної докапіталізації або були приреченими.

Про саму приватизацію я щось напишу згодом, коли дочитаю книгу, з якої я спер цю статистику. Важливим тут є саме стан підприємств найкращої комуністичної економіки – він був дуже скрутним. З урахуванням того, що УРСР була нижчою за розвитком в порівнянні з НДР (розуміючи всю умовність такого порівняння), можете самостійно оцінити стан промисловості УРСР на початок 90-х років.

У України не було шансів зберегти свій спадок, хоч би що ми не робили.