Сьогодні вшановується пам'ять про подвиг українських воїнів. Воїнів, які обороняли український аеропорт 242 дні. Воїнів, яких за мужність і незламність назвали кіборгами.
Вони – герої новітньої України, ті люди, що формують образ українського воїна. Воїна, що до останнього подиху захищає нас з вами від орди. Воїна, що міцніше за бетон, адже бетон впав, а кіборги стояли.
Проте, на жаль, в реальності наші захисники не сталеві. В ході тривалих боїв за ДАП загинуло понад 200 наших бійців, поранено понад 500.
Скільки загинуло іхтамнєтів, новороссів та іншої нечисті лише Богу відомо, адже росіянам все одно скільки їх солдат загине, все одно баби нових нарожають, а алкашня новоросска, що за пляшку водки м'ясом в атаку йде, нікому не потрібна. Проте ДАП терористам стояв як кістка поперек горла, тому вони ледь не щодня рапортували, що вони його взяли, і гнали все нові і нові хвилі своїх орків на вірну смерть. Навіть російський спецназ, ГРУ та інші елітні підрозділи не змогли вибити кіборгів з аеропорту. Лише фізично знищивши, хитрістю підірвавши опори терміналу, вони змусили наших захисників відійти.
21 січня було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу, який був повністю зруйнований і не придатний для оборони. На цьому славетна сторінка українського воїнства завершилась. Тепер ми мусимо віддати шану нашим героям. Не лише медалями та званнями, а й, перш за все, нашою з вами повагою. Повагою до них і до України.
Вони – герої новітньої України, ті люди, що формують образ українського воїна. Воїна, що до останнього подиху захищає нас з вами від орди. Воїна, що міцніше за бетон, адже бетон впав, а кіборги стояли.
Проте, на жаль, в реальності наші захисники не сталеві. В ході тривалих боїв за ДАП загинуло понад 200 наших бійців, поранено понад 500.
Скільки загинуло іхтамнєтів, новороссів та іншої нечисті лише Богу відомо, адже росіянам все одно скільки їх солдат загине, все одно баби нових нарожають, а алкашня новоросска, що за пляшку водки м'ясом в атаку йде, нікому не потрібна. Проте ДАП терористам стояв як кістка поперек горла, тому вони ледь не щодня рапортували, що вони його взяли, і гнали все нові і нові хвилі своїх орків на вірну смерть. Навіть російський спецназ, ГРУ та інші елітні підрозділи не змогли вибити кіборгів з аеропорту. Лише фізично знищивши, хитрістю підірвавши опори терміналу, вони змусили наших захисників відійти.
21 січня було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу, який був повністю зруйнований і не придатний для оборони. На цьому славетна сторінка українського воїнства завершилась. Тепер ми мусимо віддати шану нашим героям. Не лише медалями та званнями, а й, перш за все, нашою з вами повагою. Повагою до них і до України.
Генштаб ЗСУ опублікував ролик до дня вшанування українських кіборгів. Пропонуємо і вам його до перегляду. #час_обмазу
YouTube
ДАП. Пам`ятаємо
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
ЖУРНАЛІСТИКА ЯК МЕТОД ВПЛИВУ АБО СЕНСАЦІЯ ПОНАД УСЕ
Українська журналістика - помийна яма. Вміла маніпуляція фактами, театралізація дійства, судження про мотиви та елементи антипіару - все це стало фундаментом для будинку брехні, який становить зараз більшу частину сучасної української журналістики.
Ця тема злободенна, однак давайте усе ж мислити об'єктивно. Роздування одних фактів та приглушення інших, відкрито чорно-білі картини й виривання з контексту висловлювань і тверджень політикуму країни стали інструментами боротьби українського журналіста.
Однак, хотілося б спитати, друзі, проти кого боремося? Відкрито поливаючи увесь керівний склад країни помиями й роздуваючи чергову "зраду" на фронті, в кабінетах Банкової чи деінде на теренах нашої держави... Твердячи про всі неперевірені "проколи" урядників і жахливі тарифи, що виявляються майже повністю покритими субсидіями. Проти кого воюємо? Не помічаючи усіх реформ, що усе ж відбулись, хоча й не в повній мірі, не критикуючи нардепів, що не з'являються на засідання парламенту й саботують прийняття життєво важливих законів, однак очорняючи Кабмін, що й створює та подає на голосування дані законопроекти. У кого стріляємо?
Така тенденція зберігається уже довгий час. Перші її відголоски можна було помітити ще в старій журналістиці 90-х і ескалації мовних питань іще тоді. Потім - боротьба провладних і опозиційних видань в кінці 2 строку Кучми, роки "генотьби" та заангажованості й безпідставних звинувачень президентства Ющенка, невелике затишшя через чистки Януковича, деяке очищення й покращення під час і зразу ж після Майдану й сучасний брудний і необ'єктивний потік всебічно повної протиріч інформації. Спостерігається тривожна тенденція - така собі "санація" зразу після соціально-політичних зрушення з подальшим поверненням до звичайного "жовтаво-джинсового" стану речей.
Адміністрація Наступу ні в якому разі не стверджує, що проблем нема й їх не треба освітлювати, ні. Однак постає інше питання. Питання відповідальності за власні слова й професійної етики. І видно, що мабуть українські освітлювачі подій та новин не вчились добре в університетах, адже правил цієї етики не знають зовсім. Або ж, що гірше, не бажають їх дотримуватись. Давайте звернемось до неї...
Пункт перший. Служіння інтересам влади чи засновників, а не суспільства, є порушенням етики журналіста. Зважаючи на останні події та й діяльність журналістів України в цілому - результати невтішні, більшість з творінь нашого інформаційного поля є абсолютно заангажованими. Нумер другий. Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів. Кхм... Нічого з цього практично не виконується, на диво. В кращому випадку ми бачимо викривлену картинку, в основному - чорно-білу, згідно до джерел фінансування, що веде нас до вищезгаданого постулату етики журналіста.
Журналіст зобов’язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає дійсності. На цьому пункті внутрішній редактор Громадського почав зі сміхом перекочуватись по підлозі. Явно відсутній, уже давно. А тепер ближче до смачної частини. Нумер четвертий. Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного. Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення. Цей пункт викликав істеричний припадок уже в редакторів УП і СЛІДСТВО ІНФО, а також в більшості з шанованих журналістів ТСН й ICTV.
Українська журналістика - помийна яма. Вміла маніпуляція фактами, театралізація дійства, судження про мотиви та елементи антипіару - все це стало фундаментом для будинку брехні, який становить зараз більшу частину сучасної української журналістики.
Ця тема злободенна, однак давайте усе ж мислити об'єктивно. Роздування одних фактів та приглушення інших, відкрито чорно-білі картини й виривання з контексту висловлювань і тверджень політикуму країни стали інструментами боротьби українського журналіста.
Однак, хотілося б спитати, друзі, проти кого боремося? Відкрито поливаючи увесь керівний склад країни помиями й роздуваючи чергову "зраду" на фронті, в кабінетах Банкової чи деінде на теренах нашої держави... Твердячи про всі неперевірені "проколи" урядників і жахливі тарифи, що виявляються майже повністю покритими субсидіями. Проти кого воюємо? Не помічаючи усіх реформ, що усе ж відбулись, хоча й не в повній мірі, не критикуючи нардепів, що не з'являються на засідання парламенту й саботують прийняття життєво важливих законів, однак очорняючи Кабмін, що й створює та подає на голосування дані законопроекти. У кого стріляємо?
Така тенденція зберігається уже довгий час. Перші її відголоски можна було помітити ще в старій журналістиці 90-х і ескалації мовних питань іще тоді. Потім - боротьба провладних і опозиційних видань в кінці 2 строку Кучми, роки "генотьби" та заангажованості й безпідставних звинувачень президентства Ющенка, невелике затишшя через чистки Януковича, деяке очищення й покращення під час і зразу ж після Майдану й сучасний брудний і необ'єктивний потік всебічно повної протиріч інформації. Спостерігається тривожна тенденція - така собі "санація" зразу після соціально-політичних зрушення з подальшим поверненням до звичайного "жовтаво-джинсового" стану речей.
Адміністрація Наступу ні в якому разі не стверджує, що проблем нема й їх не треба освітлювати, ні. Однак постає інше питання. Питання відповідальності за власні слова й професійної етики. І видно, що мабуть українські освітлювачі подій та новин не вчились добре в університетах, адже правил цієї етики не знають зовсім. Або ж, що гірше, не бажають їх дотримуватись. Давайте звернемось до неї...
Пункт перший. Служіння інтересам влади чи засновників, а не суспільства, є порушенням етики журналіста. Зважаючи на останні події та й діяльність журналістів України в цілому - результати невтішні, більшість з творінь нашого інформаційного поля є абсолютно заангажованими. Нумер другий. Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів. Кхм... Нічого з цього практично не виконується, на диво. В кращому випадку ми бачимо викривлену картинку, в основному - чорно-білу, згідно до джерел фінансування, що веде нас до вищезгаданого постулату етики журналіста.
Журналіст зобов’язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає дійсності. На цьому пункті внутрішній редактор Громадського почав зі сміхом перекочуватись по підлозі. Явно відсутній, уже давно. А тепер ближче до смачної частини. Нумер четвертий. Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного. Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення. Цей пункт викликав істеричний припадок уже в редакторів УП і СЛІДСТВО ІНФО, а також в більшості з шанованих журналістів ТСН й ICTV.
З етикою розібрались, ставимо прочерк. Тепер перейдемо до іншого питання. По справжньому чернишевського питання. А саме, дорогі наступчани, що робити? І відповідь у нас багатолика. Перше:за можливістю приймати інформацію з джерел з громадським або просто відомим фінансування, однаково проводячи її через власні фільтри сприйняття. Друге:рішуче відмовлятись від тих засобів інформації, що хоч раз дискредитували себе й не виклали жодного спростування чи пояснення даних дій. Третє:підтримувати й поширювати інформацію про ті ЗМІ, що на вашу думку є авторитетними.
Більшість країни зараз, більшість електорату, складають люди, основним засобом отримання інформації яких є газети та телебачення. І саме вони формують їх світогляд й політичні та економічні уявлення про реальність їх країни. І саме на тобі, сину, брате, племіннику чи сусіде цих людей донесення до них достовірної інформації та пристір від усіх "зрадливих" ЗМІ, що створюють для них недостовірну картинку. Пізніше, коли ти станеш цим батьком, сусідом чи навіть дідусем - твоє покоління буде отримувати інформацію з Інтернету а може й іще новітніших джерел, однак тепер саме ти мусиш допомогти поколінням минулого вибрати майбутнє для себе і своїх дітей.
Однак тепер все у ваших руках дорогі читачі. Саме вашою підтримкою можна підняти або ж знищити те чи інше джерело інформації. І можливо, з часом саме завдяки кожному з вас можна буде без відрази читати українських журналістів й бути певним, що погляд їх є незаангажованим і об'єктивним настільки, наскільки це узагалі можливо. Хто зна, усе можливо. Лиш одне вам в цьому потрібно знати... Борітеся - поборете.
Більшість країни зараз, більшість електорату, складають люди, основним засобом отримання інформації яких є газети та телебачення. І саме вони формують їх світогляд й політичні та економічні уявлення про реальність їх країни. І саме на тобі, сину, брате, племіннику чи сусіде цих людей донесення до них достовірної інформації та пристір від усіх "зрадливих" ЗМІ, що створюють для них недостовірну картинку. Пізніше, коли ти станеш цим батьком, сусідом чи навіть дідусем - твоє покоління буде отримувати інформацію з Інтернету а може й іще новітніших джерел, однак тепер саме ти мусиш допомогти поколінням минулого вибрати майбутнє для себе і своїх дітей.
Однак тепер все у ваших руках дорогі читачі. Саме вашою підтримкою можна підняти або ж знищити те чи інше джерело інформації. І можливо, з часом саме завдяки кожному з вас можна буде без відрази читати українських журналістів й бути певним, що погляд їх є незаангажованим і об'єктивним настільки, наскільки це узагалі можливо. Хто зна, усе можливо. Лиш одне вам в цьому потрібно знати... Борітеся - поборете.
Верховна Рада допомагає вірянам знайти шлях до української церкви
#НаступІнформБюро
Перехід релігійних громад до ПЦУ тепер урегульовано відповідним законом. Згідно із законом, релігійні громади вільно можуть прийняти рішення про зміну підлеглості шляхом оновлення статуту.
Рішення про таку зміну ухвалюється двома третинами від кількості членів релігійної громади на загальних зборах, які можуть скликати члени такої громади.
Закон набуде чинності наступного дня після офіційної публікації.
Тепер варто очікувати на деяке полегшення в процесі переходу парафій в лоно ПЦУ, адже він стане більш зрозумілим та унормованим.
#НаступІнформБюро
Перехід релігійних громад до ПЦУ тепер урегульовано відповідним законом. Згідно із законом, релігійні громади вільно можуть прийняти рішення про зміну підлеглості шляхом оновлення статуту.
Рішення про таку зміну ухвалюється двома третинами від кількості членів релігійної громади на загальних зборах, які можуть скликати члени такої громади.
Закон набуде чинності наступного дня після офіційної публікації.
Тепер варто очікувати на деяке полегшення в процесі переходу парафій в лоно ПЦУ, адже він стане більш зрозумілим та унормованим.
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
"У Збройних Силах України накопичилася значна кількість надлишкового майна. Вкрай необхідно реалізувати його за найкоротші строки. Реалізація непотрібного армії майна — це додаткові кошти на потреби війська та зменшення витрат на зберігання, відновлення та охорону з бюджету оборонного відомства."
Саме така "державницька" і крєпкохозяйственницька політика велась щодо Збройних Сил України до 2014 року. Армія сприймалась як якийсь совєцький рудимент, як щось зайве. Політики обіцяли зробити армію контрактною, що в умовах тотальної недовіри до неї фактично означало її смерть.
За це ми поплатились в 2014. Поплатились тисячами життів наших воїнів. Майно, непотрібне у липні 2013 року стало конче необхідним у лютому 2014 року, коли раптом війна в центрі Європи перестала бути неймовірною. Це має бути нам уроком, що армія — це один зі стовпів української державності, і не варто його власноруч підпилювати.
Саме така "державницька" і крєпкохозяйственницька політика велась щодо Збройних Сил України до 2014 року. Армія сприймалась як якийсь совєцький рудимент, як щось зайве. Політики обіцяли зробити армію контрактною, що в умовах тотальної недовіри до неї фактично означало її смерть.
За це ми поплатились в 2014. Поплатились тисячами життів наших воїнів. Майно, непотрібне у липні 2013 року стало конче необхідним у лютому 2014 року, коли раптом війна в центрі Європи перестала бути неймовірною. Це має бути нам уроком, що армія — це один зі стовпів української державності, і не варто його власноруч підпилювати.
