[1/4]

Мені досі люблять пригадувати мій оптимізм стосовно інтеграції України в НАТО після початку повномасштабного вторгнення. Тоді здавалося, що фундамент минулого світу зруйнований, отже, наступає момент повного переформатування. Втім, євроатлантична консервативність виявилась сильнішою, й вже за результатами першого року війни лінія фронту зав'язла, а союзники остаточно перейшли до політики стримування. Стратегічні цілі США та очолюваного нею альянсу зацементувалися на недопущення ескалації, де головною метою була не перемога України та пацифікація РФ, а уникнення розростання конфлікту. Це призвело до того, що шлях України в НАТО був заблокований навіть на післявоєнний період, поставки можливих озброєнь – значно кастровані, а використання певних видів озброєнь по території РФ – обмежені. Провоювавши в такій реальності роки, українці навчалися ненавидіти за нерішучість багатьох союзників. Заслужено. Адже поки американські політики планували невідомо що, українці платили життями за реалізацію планів "ну, воюйте, поки Путін не помре".

Втім, як виявилося, завжди може бути гірше. Як от прихід до влади в США зборища покидьків, що симпатизують РФ та з огидою ставляться до України. За інших обставин ситуація мала б бути катастрофічною, але навіть тут нам трохи пощастило – наші вороги вкотре виявилися круглими ідіотами.

Про некомпетентність та тупість адміністрації Трампа можна складати легенди. У 78-річного президента США (й так не обтяженого інтелектом) зниження когнітивних здібностей відбувається ледь не в прямому ефірі. Маючи достатньо влади, він сформував свій уряд з таких же ідіотів. Це призвело до вибухової суміші: наразі американці зайняті руйнуванням власної економіки та прийняттям шкідливих й непопулярних рішень, котрі, імовірно, призведуть до серйозної кризи. Враховуючи, що будь-яке компетентне керування в США фактично заборонене через те, що воно вимагає критики рішень старого самодура, очікувати зміни політик не варто, й цей тренд буде зберігатися. Втім, економіка – це питання вторинне, а от, де справді відбувається шкідництво, так це в зовнішній політиці США.

На даний момент, євроатлантична система безпеки в стані напіврозпаду. США (й до того досить непостійний партнер) остаточно зруйнували власну репутацію та перестали вважатися навіть умовно надійними. Трамп явно зацікавлений в континентальній експансії, першочергово на північ: він вважає, що ключ майбутньої могутності США розташований в Арктиці, тому бажає вже за своєї каденції отримати більшу її частину за рахунок Канади та Гренландської автономії Данії. Але, оскільки військові плани анексії поки тільки в розробці, а контакт з реальністю у маразматичного діда досить слабкий, він вигадав, що зможе примусити Європу та Канаду до бажаних результатів за допомогою «торгівельних війн». Повністю байдужий до недавнього союзництва, він агресивно атакує всіх, хто не готовий на васальну вірність, оскільки не зацікавлений більше в жодному союзництві. Замість цього він користується недавньою залежністю "партнерів" від двосторонніх відносин та активно шантажує їх – під удар потрапили навіть Японія та Південна Корея (через небажання фінансувати дивну ідею газопроводу з Аляски). Не враховуючи Ізраїль (завдяки тісним сімейним зв'язкам родини Трампів), зараз США готові пожертвувати всім накопиченим впливом заради короткострокових результатів для підживлення власного его та фанатизму прибічників.

[2/4]

Паралельно, Штати намагаються нормалізувати стосунки з РФ, оскільки вона може допомогти тиснути на Європу й, в їх уяві, не заважатиме експансії. Для цього почалась активна кампанія з примушування України до миру. Наразі американська адміністрація активно шантажує українське керівництво, відрізаючи його від каналів постачання, даних розвідки, та починає санкційну кампанію. Так, американська кампанія MAXAR, що забезпечувала Україну супутниковими знімками, отримала заборону на продовження цієї діяльності, й українські акаунти були заблоковані. Для створення ілюзії того, що це тимчасова й відворотня політика (інакше шантаж не працював би), тумблери вимикаються поступово, але через некомпетентність американського уряду процеси відбуваються занадто швидко, що скоріш за все скоро продемонструє українському керівництву безперспективність подальших перемовин. Проте, оскільки за кінцеву мету було взято встановлення керованого уряду, американська адміністрація вийшла на контакт з деякими українськими політиками та успішно завербувала їх, пообіцявши владу після капітуляції України. Початок пропагандистської кампанії щодо деморалізації українського суспільства ви вже можете бачити на їх публічних сторінках. Не соромлячись брехати в очі своїм співвітчизникам, багато з яких на фронті, вони цинічно перевертають все з ніг на голову, закликаючи до капітулянтського миру. "Здавайтеся, бо далі буде тільки гірше" – те, що постійно повторюють російські пропагандисти, щоб послабити наш спротив.

Тим часом Європа запускає програму переозброєння, планує або повертає обов'язкову службу, розширює фінансування України та намагається знайти шляхи послаблення власної та нашої залежності від американських озброєнь й технологій. Вже активно йдуть спроби замінити для нас Starlink, щоб убезпечитись від американського шантажу. Проте все виглядає не дуже обнадійливо. По-перше, військова залежність Європи від США дійсно доволі серйозна (хоча перспективи є, адже Європа має серйозну оборонно-промислову базу, тому за достатнього фінансування та наявності часу зможе позбутися цього ярма). По-друге, серед самої Європи немає єдності; так, хоч ми й маємо міцну підтримку майбутнього німецького уряду, Франції, Британії та скандинавських країн, значна кількість європейських рішень мають прийматися одноголосно.
Проблема в існуванні т. зв. "Угорщини". Віктор Орбан зацікавлений в анексії українських територій, тому всіма силами намагається заблокувати допомогу Україні в надії, що це призведе до нашої поразки, й територіальне надбання забезпечить імунітет йому та його сім'ї до кінця життя. Це дуже важливо, оскільки вже за рік він ризикує програти на чергових виборах. Втім, якщо він ризикне, це може зіграти нам на користь, оскільки будь-яка агресія з боку Угорщини завершиться необхідністю нової демаркації кордону по Тисі (від чого не врятує навіть американський контингент). Проте в усьому іншому, проблема цілком піддається вирішенню, хоч це й буде вимагати значних зусиль від Європи.

Загалом реальність доволі похмура, а короткотривалі наслідки рішень недавніх "союзників" – вкрай масштабні. Крім того, що США надавали чималі обсяги грошової допомоги, значною була й військова її частина, а низка зразків взагалі незамінна в найближчому майбутньому. Так, наприклад, MIM-104 Patriot забезпечували майже весь захист від балістичних ракет. Європа зможе закрити наші потреби, але це буде потребувати багато часу. Втім, є нюанси.