[1/4]

Мені досі люблять пригадувати мій оптимізм стосовно інтеграції України в НАТО після початку повномасштабного вторгнення. Тоді здавалося, що фундамент минулого світу зруйнований, отже, наступає момент повного переформатування. Втім, євроатлантична консервативність виявилась сильнішою, й вже за результатами першого року війни лінія фронту зав'язла, а союзники остаточно перейшли до політики стримування. Стратегічні цілі США та очолюваного нею альянсу зацементувалися на недопущення ескалації, де головною метою була не перемога України та пацифікація РФ, а уникнення розростання конфлікту. Це призвело до того, що шлях України в НАТО був заблокований навіть на післявоєнний період, поставки можливих озброєнь – значно кастровані, а використання певних видів озброєнь по території РФ – обмежені. Провоювавши в такій реальності роки, українці навчалися ненавидіти за нерішучість багатьох союзників. Заслужено. Адже поки американські політики планували невідомо що, українці платили життями за реалізацію планів "ну, воюйте, поки Путін не помре".

Втім, як виявилося, завжди може бути гірше. Як от прихід до влади в США зборища покидьків, що симпатизують РФ та з огидою ставляться до України. За інших обставин ситуація мала б бути катастрофічною, але навіть тут нам трохи пощастило – наші вороги вкотре виявилися круглими ідіотами.

Про некомпетентність та тупість адміністрації Трампа можна складати легенди. У 78-річного президента США (й так не обтяженого інтелектом) зниження когнітивних здібностей відбувається ледь не в прямому ефірі. Маючи достатньо влади, він сформував свій уряд з таких же ідіотів. Це призвело до вибухової суміші: наразі американці зайняті руйнуванням власної економіки та прийняттям шкідливих й непопулярних рішень, котрі, імовірно, призведуть до серйозної кризи. Враховуючи, що будь-яке компетентне керування в США фактично заборонене через те, що воно вимагає критики рішень старого самодура, очікувати зміни політик не варто, й цей тренд буде зберігатися. Втім, економіка – це питання вторинне, а от, де справді відбувається шкідництво, так це в зовнішній політиці США.

На даний момент, євроатлантична система безпеки в стані напіврозпаду. США (й до того досить непостійний партнер) остаточно зруйнували власну репутацію та перестали вважатися навіть умовно надійними. Трамп явно зацікавлений в континентальній експансії, першочергово на північ: він вважає, що ключ майбутньої могутності США розташований в Арктиці, тому бажає вже за своєї каденції отримати більшу її частину за рахунок Канади та Гренландської автономії Данії. Але, оскільки військові плани анексії поки тільки в розробці, а контакт з реальністю у маразматичного діда досить слабкий, він вигадав, що зможе примусити Європу та Канаду до бажаних результатів за допомогою «торгівельних війн». Повністю байдужий до недавнього союзництва, він агресивно атакує всіх, хто не готовий на васальну вірність, оскільки не зацікавлений більше в жодному союзництві. Замість цього він користується недавньою залежністю "партнерів" від двосторонніх відносин та активно шантажує їх – під удар потрапили навіть Японія та Південна Корея (через небажання фінансувати дивну ідею газопроводу з Аляски). Не враховуючи Ізраїль (завдяки тісним сімейним зв'язкам родини Трампів), зараз США готові пожертвувати всім накопиченим впливом заради короткострокових результатів для підживлення власного его та фанатизму прибічників.